Коли розум замінено культом

15.08.2012
Коли розум замінено культом

Ян Щекатуров. Фото автора.

Гірничий інженер за фахом Ян Щекатуров, який усе трудове життя пропрацював у гірничорудній промисловості, в тему деструктивних релігійних культів поринув випадково. Спонукав його до цього приятель, людина глибоко віруюча, що загорівся ідеєю створити громадську організацію, яка б допомагала жертвам сект. Яна Миколайовича він спершу попрохав тільки надати в цьому підтримку. Але потім приятелю запропонували роботу в Криму, де він працює дотепер. А Щекатуров справді волею обставин започаткував у 2003 році дніпропетровську громадську організацію допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог».

 

«Слово «секта» стараємося не вживати»

— Коли мене обрали головою правління цієї громадської організації, то спершу поставив за мету налагодити її роботу і далі відпочивати на пенсії, — зізнається Ян Миколайович. — Але потім ця тема мене настільки затягнула, що, як кажуть, не можу виборсатися дотепер. І цю проблему вважаю більше ідеологічною. Адже мережа культових організацій обплутала не тільки всю Україну. Однак у Європі важливість проблеми усвідомили ще понад 20 років тому. І нині у Бельгії, Франції, Німеччині створено спеціальні підрозділи на базі поліції, жандармерії, прокуратури, до обов’язків яких входить контроль за діяльністю деструктивних культових груп. У нас же це розцвітає буйним цвітом. Більше того, такі організації мають від держави неабиякі пільги, що дозволяють їм створювати бізнесові структури, прибуток від діяльності яких спрямовується на розвиток культової групи.

А тепер давайте усвідомимо масштаби цього явища. В Україні на сьогодні зареєстровано понад 35 тисяч релігійних організацій. Особливо великий розвиток останнім часом отримали культові групи, духовні центри яких знаходяться за кордоном. Вони прийшли до нас як із Заходу, так і зі Сходу, мають не тільки духовну, а й суттєву фінансову та іншу підтримку.

А головна проблема стосовно діяльності культових груп, з якими мені довелося зіштовхнутися, полягає у бездіяльності контролюючих, правоохоронних органів, що зобов’язані викривати всі правопорушення. Ніхто нічого не хоче робити. За останні шість років тісного спілкування з прокуратурою та міліцією я дійшов висновку, що професіоналами там є одиниці співробітників. Отож на сьогодні добрі 90 відсотків моєї роботи займають юридичні питання. Адже ми часто виявляємо правопорушення в культових релігійних організаціях, але не маємо для боротьби з ними таких повноважень, які є у правоохоронних органів, однак там працювати не зацікавлені.

«Якщо відмовляєшся платити, докоряють: «Ви ж Бога дурите»

— Якими є визначальні ознаки секти?

— Слово «секта» ми стараємося не вживати. Спонукав нас до цього російський релігієзнавець Олександр Дворкін. У нього все, окрім православ’я, — це секти. Згідно з законодавством України, всі релігійні конфесії рівні, тому ми говоримо про деструктивні культові групи. Це ті організації, де людину позбавляють критичного мислення. Сьогодні у таких деструктивних культових групах головна мета — зосередити у своїх руках якомога більше грошей. Зокрема, існує таке поняття, як десятина. Там жорстко вимагають 10 відсотків від усіх видів заробітків. При цьому нерідко доходить і до 30%, бо завтра можуть збирати кошти на бензин, післязавтра — на телебачення... А на будь–які прояви спротиву докоряють завчено: «Ви ж Бога дурите». Навіть були випадки, коли десятину вимагали з грошової допомоги при народженні дитини.

— У Дніпропетровську свого часу виникало чимало скандалів довкола школи імені Реріха, адепти якої настільки впливали на людей, що вони залишали до цього цілком благополучні родини. І судових процесів iз ними багато виникало. Чим усе закінчилося?

— Це приклад вельми показовий. У Дніпропетровську існувало декілька організацій, які використовували ім’я Реріха і свої назви періодично змінювали. Вони працювали за таким принципом: набирали певну кількість людей, опрацьовували їх відповідним чином, а потім взагалі відійшли від релігійної теми і стали займатися комерцією — пиріжки, якi продають просто на вулицях, випікають дотепер. Якщо елементарно підрахувати, то прибуток від цієї діяльності становить близько 5 тисяч доларів на місяць, які, не виключено, не обкладаються жодними податками. А бабусі, що пиріжками торгують, мають багато приводів до міліції. Всю цю кухню ми висвітлили у спеціально знятому фільмі, який продемонстрували на телеканалі СТБ. І відтоді, з 2008 року, тривають суди.

Ще один цікавий приклад — при церкві «Вогонь пробудження» у 2005 році відкрився незаконний реабілітаційний центр для безпритульних дітей. Про це ми розповіли на сторінках двох дніпропетровських газет. Після цього правоохоронні органи діяльність центру припинили, тому що за законом якщо ти десь безпритульну дитину виявив, то маєш про це заявити до відповідного органу, а не вести до себе та впливати на її свідомість ідеологією, яку проповідують у церкві.

У відповідь з’явився позов до суду про захист честі, гідності, ділової репутації церкви та відшкодування моральної шкоди. Цьому передувала постанова міської прокуратури з вельми цікавим висновком: «Експлуатації дітей не встановлено». Хоча у ході судового процесу, який тривав шість років, і взагалі виявилося, що пастора «Вогню пробудження», ім’я якого звучало з усіх можливих джерел інформації, ніколи законно не обирали керівником, отож під позовною заявою ставити свій підпис не мав права. Суди ми виграли навіть при тому, що позов подавала одна організація, а рішення прийнято по іншій, яка, виявилося, і правонаступницею не була. Але й це ще не всі «комедії». Серед позовних вимог, зокрема, була й така: «Визнати такими, що не відповідають дійсності, думки вигаданого героя на ім’я Валерка» (публікація у газеті була написана в жанрі літературному). Ще смішніше — суд першої інстанції цей абсурд... задовольнив. Тут справді не сміятися, а плакати треба.

— А культи екзотичні вам траплялися?

— Певна річ. Наприклад, «Церква Ісуса Христа». У цій групі нараховувалося всього 10 — 15 чоловік, при цьому у світовому вимірі, кажуть, йдеться про 6 мільйонів. Пастор — філіппінець, за фахом кухар. Отож зайнялися виробництвом суші та ролів. Потім з’ясувалося, що у цій продукції є різні небезпечні для здоров’я палички.

Наскільки міцно подібні культи у нашому житті вкорінилися, засвідчує моя бесіда років 5 тому з одним кримським батюшкою УПЦ Московського патріархату. «Збудував я храм у Судаку, і тепер його відвідують 5 бабусь, а поруч Будинок культури — у ньому кожної неділі 300—400 харизматів збираються», — скаржився він мені на свою нещасну долю.

Я якось підраховував, що середня церква, яка складається з 400 прихожан, може давати прибуток 250—300 тисяч гривень на місяць. А у Сандея Аделаджі було багато різноманітних комерційних структур, які підтримували функціонування «Посольства Божого».

«Основним фактором в Україні є корупція»

— Все ж чи існують в Україні експертні оцінки фахівців стосовно тих чи інших конкретних культових груп?

— Із цим у нас дуже непросто. Наприклад, в Україні зареєстровано Церкву саєнтології. У багатьох країнах світу вона визнана деструктивною організацією. Наші ж академічні релігієзнавці кажуть, що доктрина цієї Церкви повністю відповідає українському законодавству. Тому я завжди схиляюся до думки, що основним фактором при прийнятті будь–якого рішення в Україні є корупція.

При цьому для того, щоб говорити про те, які релігійні групи є небезпечними, необхідні експертні оцінки. Одна з таких, зроблена у поважній лабораторії, підпорядкованій Міністерству внутрішніх справ України, є у нашому розпорядженні. Йдеться у ній про щедро розрекламованого у Дніпропетровську пастора «Духовного центру «Відродження». Так ось у цій експертній оцінці йдеться про таке явище, як шахрайство. З тим ми й звертаємося до міліції. У відповідь отримуємо звичну відписку — люди туди йдуть добровільно. Тому, мовляв, ніякого шахрайства немає.

Цей же пастор збирає цілі стадіони людей, де розповідає про дивовижні зцілення онкохворих людей. Ми з журналісткою однієї з газет вирішили у цьому питанні розібратися глибше. По телефону домовилися поспілкуватися начебто з тими, хто дивовижно зцілився. Проте у місці, де мали зустрітися, журналістка прочекала дві години, однак ніхто так і не з’явився. Хоча, виходячи з вищезгаданих експертних оцінок, один психотерапевт на позитивний відгук все ж спромігся: мовляв, коли онкохворому залишається жити 2 — 3 місяці, то подібні маніпуляції з його свідомістю дозволяють помираючій людині протягом цього часу почуватися більш–менш комфортно.

Ще один чоловік звернувся до мене з тим, що потрапив до секти після того, як не склалося сімейне життя. Там йому немовби пообіцяли знайти нормальну дружину. Але для цього запропонували взяти участь в олімпіаді на присвоєння імені Ісуса Христа. Проте виграти немовби не вдалося тільки тому, що керівник секти сказала: для перемоги необхідно продати їй свій будинок за вказаною нею ціною. Чоловік, на своє щастя, справитися з собою зміг і «вигравати в олімпіаді» відмовився. Після цього у нього з’явилися ознаки якогось неврологічного захворювання — немовби біси весь час до себе кличуть, всього колотить, кидає у піт. Зрештою, я йому запропонував піти до церкви помолитися. У храмі він стояв, немов камінь, і весь червоний. Наприкінці служби поцілував святі мощі, після чого «попустило». Через півроку він мене запросив на змагання дельтапланеристів, а ще через півроку прийшов з новою дружиною. Цей чоловік належить якраз до тих людей, на яких можна легко впливати, тобто перенацілити на добро і він сам себе «вилікує».

У багатьох деструктивних культах адепти–вербувальники застосовують різні технології втягування у групу, один з прийомів називається бомбардуванням любов’ю. До людини приставляють 2–3 опікунів, які постійно її нахвалюють, заявляють, що вона є найкращою.

— Як з проблемою деструктивних культів можна боротися?

— Тільки на державному рівні. У багатьох цивілізованих країнах, наприклад в Словенії, релігійну групу реєструють лише тоді, коли вона нараховує не менше 20 тисяч чоловік. Ще однією необхідною умовою є існування такої групи на даній території щонайменше 20 років за умови дотримання законодавства країни. У нас же зібралися 10 чоловік, написали статут — і вже зареєстровані, а завтра вони користуються всіма пільгами. Їм навіть не треба мати своє приміщення. Просто знімають якийсь клуб і розпочинають, грубо кажучи, збирати гроші.

До того ж чимало людей у нас почуваються кинутими напризволяще, тому знаходять щось для душі тільки в культових групах. Бо на сьогодні суспільство настільки втратило реальність, що важко знайти людину, яку можна було б назвати абсолютно психічно здоровою. Тому різні пройдисвіти цим і користуються.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Ян Миколайович Щекатуров

Народився у 1951 році в Барнаулі (Росія).

Після закінчення Дніпропетровського гірничого інституту все трудове життя пропрацював у гірничорудній промисловості у Дніпропетровську, Кривому Розі, на Донбасі.

Із 2003 року — голова правління громадської організації «Центр допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог».

У травні 2009 року «Діалог» прийнято до Міжнародної організації з досліджень та інформування проблеми культів FECRIS, яка отримала статус спеціального консультанта Ради Європи.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>