«Хрестики й нулі» від «Крапки»

15.08.2012
«Хрестики й нулі» від «Крапки»

Учасники гурту: Тарас Білка, Дмитро Чугаєвський і Тарас Василенко.

Лейбл «Наш формат» видав другий альбом молодої етно–хіп–хоп–формації із Запоріжжя «Крапка». Альбом має назву «Хрестики й нулі».

На відміну від дебютного релізу «Живий», що був ніби концертною версією виступів групи, заснованої 2009 року, новий, справді ретельно записаний на гарній студії альбом за всіма показниками стоїть на порядок вище від першої спроби заявити про свою творчість світові. Передусім його вирізняє неудавана відкритість усім явним і неявним викликам нашої такої суперечливої доби, чітка продуманість месиджів, концептуальність і, головне, вишуканий смак. Велику роль відіграла і якість запису, драматургія вибудови треків. Як результат — вималювався головний посил авторів диску.

Отже, саме новий альбом і став приводом для нашої зустрічі з Тарасом Білкою — фронтменом і головним генератором ідей нетривіальної групи «Крапка».

 

— Знаю, що цього літа група «Крапка» мала непоганий ангажемент на кількох значних фестивалях в Україні. Ви добре, а головне, творчо помандрували країною і водночас встигли професійно, у гарних студійних умовах записати та звести свіжий матеріал для свого нового другого альбому

— Так. Уже фактично півроку ми активно обкатуємо на різноманітних майданчиках свій новий матеріал і нині чітко збагнули та усвідомили, які пісні є клубного формату, які фестивальні, що можуть бути сприйняті великими масами молоді, або суто студійно–експериментального характеру речі для окремих втаємничених знавців. Ми це зрозуміли лише після багаторазових живих презентацій пісень на різних імпрезах. Особливо нам полюбився полтавський фестиваль Rock and Ball, де ми грали вже вдруге.

Подружилися з чудовим музикантом Олександром Піпою (група «А–Трактор»). Він — справжній солдат рок–н–ролу, який свідомо знехтував тепленьким місцем у мега–групі «Воплі Відоплясова». Його творча позиція нам шалено імпонує.

Також запам’яталися контакти з іншим яскравим суб’єктом рок–н–рольного музично–пошукового процесу. Це — Андрій Боркунов, лідер полтавського гурту «Онейроїд», який став для нас зразком нонконформістської філософії у сучасній музиці, що виразно доводить їхній останній альбом «Ходень». У наші часи така авторська позиція, що не кажіть, дорівнює геройству.

— З якими ідеями і думками ви підійшли до створення своєї нової програми?

— Насправді до цієї роботи ми безперервно рухалися протягом останніх трьох років, постійно експериментуючи на живих виступах із звуком, стилями, певною естетикою, залучаючи до свого тріо усе нових і нових сесійних музикантів, близьких нам за світосприйняттям. Якщо усе це скласти в одне ціле, то от така свідома «строкатість» позначилася і на характері альбому в цілому і визначила його неповторний клімат.

— Схоже, справді якісний студійний саунд альбому дозволив включити у музичну канву різні родзинки на кшталт саксофона, віолончелі, скрипки, колоритного жіночого бек–вокалу. До того ж, як на мене, вельми помітною рисою тут є кристалізація глобальних явищ і понять. Як–от тема індустріального мегаполісу крізь призму гуманістичного світогляду у пісні–баладі «Місто»...

— Текст пісні народився в мене за десять хвилин, поки я їхав «маршруткою» по мосту Дніпрогесу до інтернату, де живуть хворі діти з особливими потребами. Якось інтуїтивно я збагнув, що до дітей, які тебе не чують, потрібно звертатися, просто говорити з ними. Адже гребля спілкується з Дніпром, машина розмовляє з дорогою, заводи переговорюються з навколишньою природою, хоча ви знаєте, яка в нас у Запоріжжі екологія... Словом, усе з усім говорить і прагне бути почутим.

Напевно, це в нас єдиний в альбомі такий своєрідний індустріальний ноктюрн. Решта пісень також мають свою історію. Якби ці історії–новели зібрати в один том, вийшов би нічогенький химерний роман. У нас там є пісня «Веселянка» — це народна пісня з села Веселе під Запоріжжям, де я народився й ходив до початкової школи. Є ще одна народна — «Виїж­джають стрільці», теж рідкісна пісня з Наддніпрянщини.

— На інтернет–сервісі You­tube можна знайти кілька ваших нових обробок народних пісень із Наддніпрянщини. Є враження, що ви послідовно переводите українську автентику на рейки українського ж хіп–хопу. Чи не так?

— А чому б і ні? Наш рідний край — Запоріжжя і область — ще недостатньо вивчили і дослідили етнографи і фольклористи. Тому ми вирішили присвятити наш третій альбом саме наддніпрянській народній пісні. А поки що вирішили професійно візуалізувати, тобто зробити відеокліпи на пару–трійку ударних треків із нового альбому, передусім на «Хрестики й нулі».

Хочу з радістю повідомити, що нарешті запрацював наш сайт www. krapkaband.com, де невдовзі буде викладено потреково новий альбом групи.

— Як справи з найближчими концертами?

— Плануємо такі на День прапора 23 серпня в себе в місті разом із нашими друзяками — запорізькою «Хортою». На День Незалежності хочемо офіційно презентувати диск, тобто зіграємо всі композиції наживо в одному з клубів міста.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>