Новітні митарства «Руської трійці»

13.07.2012
Новітні митарства «Руської трійці»

Будівля колишньої гімназії (праворуч), де навчався Іван Вагилевич. (Фото автора.)

На папері все виглядало дуже оптимістично. Два роки тому, 5 серпня 2010–го, виконком Івано–Франківської міськради ухвалив історичне рішення № 452 про встановлення у сквері біля місцевого медуніверситету пам’ятника «Руській трійці». Подія в близькій перспективі претендувала на особливий статус із кількох причин. По–перше, разом на одному постаменті Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький ще ніде й ніколи не стояли. По–друге, церемонія відкриття пам’ятника мала відбутися восени 2011–го, якраз до 200–річчя від днів народження Шашкевича й Вагилевича. Зрештою, «Трійця» вже давно заслуговувала значно соліднішого монументального витвору, ніж скромна, за ощадливим кошторисом, бетонно–арматурна з напиленням «під бронзу» скульптурна композиція вартістю 200 тисяч гривень. Натомість — і того поки що не отримала.

 

Abecadlo — не для українців

Ці троє молодих богословів, котрі народилися у священицьких родинах і, за сімейною традицією, готувалися до служіння Всевишньому, зробили неоціненний внесок у розвиток писемності й літератури на західноукраїнських землях. Стан освіти і культури на забутих Богом і цісарем північно–східних околицях Австро–Угорської імперії у першій половині ХІХ століття був катастрофічним. «Галичина в період зародження «Руської трійці» була закована кріпосними порядками, а селянство, обтяжене панщизняними повинностями, всуціль залишалося безпросвітнім і неграмотним, — підтверджує «УМ» відомий український історик, академік Володимир Грабовецький. — Як свідчать досліджені мною архівні матеріали, приміром, у селі Підлисся — на малій батьківщині Маркіяна Шашкевича, котрий відігравав провідну роль у «Руській трійці», вся сільська біднота була неграмотна. І тому, навчаючись у семінарії, юний Маркіян у 1836 році уклав першу в Галичині «Читанку для маленьких дітей», аби українська малеча рідною мовою могла вчитися писати, читати, рахувати, отримувати відомості про свій край і народ. Того ж року Маркіян опублікував брошуру «Азбука і Abecadlo», в якій аргументовано виступив проти спроб увести в українську мову латинську абетку. Вершиною зусиль Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького став спільно підготовлений і виданий у Будапешті в 1837 році альманах «Русалка Дністровая», що заклав основи впровадження в Галичині живої народної мови і нової української літератури».

Словом, «Руська трійця» зробила для західноукраїнського люду вочевидь не менше, ніж канонізовані Східною (православною) церквою Кирило і Мефодій для болгар та моравців.

«Поклонися, Русалко наша»

Якщо Шашкевич і Головацький народилися на Львівщині, то Іван Вагилевич походив із прикарпатського села Ясень, розташованого на правому березі річки Лімниця, і перед вступом до львівської семінарії навчався в Станіславській гімназії (тепер у цій будівлі міститься морфологічний корпус Івано–Франківського національного медуніверситету). Власне, цей історичний факт, а також причетність мешканця прикарпатської Коломиї до підготовки і видання «Русалки Дністрової» стали визначальними для ініціаторів спорудження першого в Україні пам’ятника «Руській трійці» саме в обласному центрі Івано–Франківщини. Маркіян Шашкевич із великою вдячністю згадував директора Коломийської головної школи Миколу Верещинського, котрий профінансував видання альманаху. «Поклонися, Русалко наша, низько Всечесному Спадареві Николі Верещинському, що тобі звелів родитися», — написав Маркіян у «Передслів’ю» до видання. Перед мандрівкою Гуцульським краєм удома у Верещинського зупинявся Яків Головацький. Вони вдвох доопрацьовували рукописи «Русалки Дністрової», а господар iще й додав до них власноруч записані народні пісні.

Іван Вагилевич у середовищі галицької наукової еліти вважався авторитетом історико–етнографічних досліджень і людиною справді енциклопедичних знань. «У 1841 році в одному з чеських журналів він опублікував велику статтю «Бойки, русько–слов’янський народ у Галичині», в якій ґрунтовно висвітлив історію, побут, етнографічні особливості та вперше визначив територію розселення цієї етнічної групи українців — від верхів’їв річок Сян та Лімниця до підгірських земель на півночі, — розповідає «УМ» краєзнавець, кандидат історичних наук Богдан Гаврилів. — Перу Вагилевича належать й інші цікаві дослідження — «Гуцули, мешканці східної частини Карпатських гір» та «Монастир Скит в Маняві». Він також написав історичну передмову до «Русалки Дністрової» з екскурсом у глиб віків, згадавши зокрема Київську Русь та славну козаччину».

По–різному склалося особисте життя співзасновників «Трійці». Шашкевич помер надто молодим у червні 1843–го, не доживши навіть до віку Ісуса Христа. Яків Головацький зумів успішно піднятися освітянськими щаблями до посад декана філософського факультету та ректора Львівського університету. Згодом, зблизившись із москвофілами, виїхав до Росії.

Винагорода — злидні

Попри високі інтелектуальні здібності та виняткову працездатність, Івану Вагилевичу жилося вкрай тяжко. Відомий у ХІХ столітті галицький учений Омелян Огоновський писав, що «в русько–українській літературі нема письменника, котрий коротав би свій вік у таких злиднях, якими побивався Іван Вагилевич. Хоча він був талановитий і невсипущий у своїх трудах наукових, та бідував гірко і не раз зі своєю сім’єю голодував». Непросто складалися стосунки Вагилевича з ієрархами УГКЦ. За участь у підготовці до друку «Русалки Дністрової» його сім років не висвячували у священики. Коли ж у 1848 році Австро–Угорщину сколихнула революційна «весна народів», Вагилевич залишив парафію у селі Нестаничі й подався до Львова. Його приваблювало бурхливе політичне життя, і він узявся редагувати польськомовний журнал. «Тепер у багатьох енциклопедичних статтях можна прочитати, що тоді Вагилевич, мовляв, продався полякам. Це хтось так пише або навмисне, або через дослідницьку легковажність. Насправді Вагилевич писав польською мовою, але про проблеми місцевого українства, про історію Галичини і навіть — про Кирило–Мефодіївське товариство, — стверджує Богдан Гаврилів. — Жив він дуже бідно. Красновмовний факт: польському письменнику Яну Захаріясевичу, котрий готувався написати історичну драму про повстання під проводом Мухи у 1490 році, порадили звернутися по консультацію до Івана Вагилевича. Захаріясевич знайшов його в напівзруйнованій сторожці — худого, жовто–блідого, як мрець, у подраній одежі, але при ясному розумі. За робочий стіл йому слугувала нетесана дошка, поставлена на цеглини. Від голодної смерті Вагилевича врятував директор Народної бібліотеки імені Оссолінських Август Бельовський, котрий також народився на Рожнятівщині. Він спершу влаштував свого бідаку–земляка перекладачем, а згодом — директором львівського архіву. Іван Вагилевич так ретельно систематизував архівні документи, що ними й понині користуються науковці».

Влада й багатії вмили руки

Монументально увічненою «Руська трійця», як ми зауважували, на світ ще не з’явилася. Щоправда, 22 серпня 1937–го, якраз до 100–літнього ювілею «Русалки Дністрової», мешканці села Ясень спромоглися на власні кошти встановити пам’ятник, присвячений, як на ньому написано, «Будителям галицької землі отцям Шашкевичу, Головацькому, Вагилевичу». Хоча на гранітній стелі вміщено лише барельєф їхнього земляка Івана, тодішні зусилля ясенівської громади в умовах жорстокої антиукраїнської політики польського уряду можна вважати подвигом. На цьому тлі позиція нинішньої івано–франківської міськради, представленої переважно патріотами–«свободівцями», щонайменше видається дивною. Мало того, що восени 2011–го багатообіцяюча ухвала №452 не матеріалізувалася в монумент «Трійці», так ще й затверджені окремим рядком для спору­дження пам’ятника в цьогорічному міському бюджеті 100 тисяч гривень рішенням сесії міськради від 27 квітня 2012 року вилучені з бюджету. Про це письмово повідомив представникові родини Вагилевичів, 85–річному Івану Дем’яновичу Вагилевичу, директор департаменту архітектури та містобудування міськвиконкому О. Гаркот. Не «подала» на пам’ятник жодної копійки й Верховна Рада України — народні депутати лише рекомендують Кабміну «Урочисто відзначити на державному рівні 180–річчя утворення «Руської трійці» та 175–річчя випуску альманаху «Русалка Дністровая».

Отже, прикарпатським ентузіастам, об’єднаним у координаційну раду, до якої входять переважно краєзнавці та письменники, нічого не залишається, як сподіватися на допомогу благодійників із малим і середнім достатком. Місцева влада та прикарпатські багатії, схоже, вже вмили руки. Щоправда, тутешній мільйонер, як розповів «УМ» учасник переговорів, обіцяв одним махом спонсорувати всі 200 тисяч гривень, але за обов’язкової умови: йому мають гарантувати 200 «зафіксованих» голосів на майбутніх парламентських виборах. «Координатори» відмовилися — негоже вершити благородну справу на брудних політичних срібняках.

 

НА ДОБРУ СПРАВУ

Одним із перших зробив пожертву в тисячу гривень зі своєї скромної пенсії уже згадуваний Іван Дем’янович Вагилевич. Решта бажаючих можуть переказати будь–яку суму коштів з поміткою «Благодійний внесок на пам’ятник «Руській трійці» на рахунок:

Одержувач: СПД «Довбенюк Володимир Михайлович»

Р/р 26001362518

МФО 380805

КОД ЗКПО 2167719872

АТ «Райфайзен Банк Аваль».

  • Загадки під саркофагом

    На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>

  • Чи прийде замість Леніна Шевченко?

    Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>

  • Пункт здавання старовини

    Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>

  • Жити як трипiльцi

    Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>

  • Будиночки живих історій

    Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>

  • Новобудови як діагноз

    Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>