З Днем вас Конституції,

      У понеділок в Україні — День Конституції, вихідний. Вона, сердешна й така напозір незла (раніше казали, навіть одна з найкращих у Європі), діє в нас після відомої «конституційної ночі» 1996 року. Цей Основний закон можна було б назвати Конституцією ери Кучми, адже саме Леонід Данилович спричиняв постійні кризи й сутички в питанні повноважень його як Президента, Верховної Ради й уряду. Зрештою, парламент, очолюваний Олександром Морозом, народив компроміс у вигляді згаданого вище нормативного акта країни, Кучма ще вагався, чи його підписувати (адже президентські апетити нова Конституція таки урізала), зрештою таки завізував і у своєму стилі зробив усе по-своєму, знову розширивши власні повноваження «вручну». Хай би хоч хто що казав про «роги», які виростуть у будь-якого гаранта, котрий спирається на нинішній Основний закон України, та все ж зауважмо: від конкретної людини залежить багато. І Кучма з главою Адміністрації Президента (неконституційного, до речі, органу) Медведчуком — зовсім інше, аніж Кучма з «канцеляристом» Білоблоцьким чи Кушнарьовим. І справа не в Медведчукові (його підручники історії, на щастя, не зафіксують — таких «наполеончиків» у кожній «конторі» вистачає), а в голові всієї цієї державної риби.

      Зараз уся ця конструкція не полишає надій таки переробити погану, як виявилося, Конституцію під себе майбутню — ту схему, що має скластися після відставки дорогого Леоніда Даниловича. Аналітики-прогнозисти все частіше бачать Кучму наступним Прем'єр-міністром із розширеними повноваженнями при не-так-уже-й-важливо-якому Президенті, котрий виконуватиме місію англійської королеви. І не дарма за п'ять днів до Дня Конституції парламентська більшість разом із лівими знову не надто легітимним шляхом проголосувала за політреформу (читай — зміну Конституції) у першому читанні. Проти — «Наша Україна» і Блок Тимошенко, у яких відмінне бачення ролі Основного закону в Україні — не як рукавичок, що мають змінюватися після закінчення каденції кожного гаранта. Адже ж справді, виходить, що глава держави гарантує норми «єдиноутробної» Конституції лише для себе, а наступному Президентові дістанеться вже нова. І тільки через те, що попередник, прикриваючись псевдодемократичним пустослів'ям, хоче залишити владні важелі й гарантії собі.

      Про це позавчора ще раз розводився наш Леонід Данилович, дорогий уже хоча б через те, що, схоже, таки не піде на третій термін (хоча підлеглий йому Конституційний Суд прогнувся під «папу» і свого часу визнав, що з огляду на новизну Конституції Кучма, виявляється, правив нами не два, а лише один термін, тож може попрацювати на благо Вітчизни ще). Перебуваючи в Криму, в «Артеку», між дітей, Леонід ІІ зізнався, що йому, приїхавши до Дніпропетровська, «особливо боязно було вскакувати у трамвай».  От Конституції міняти і владу вибивати — не страшно. Адже «я був, є і буду обов'язковим прихильником політичної реформи. Я це крізь своє серце пропустив. Вона необхідна країні в цілому. (...) Щодо вчорашнього дня (середи. — Авт.) у парламенті. Що він підтвердив? На великий жаль, що «Наша Україна» знову залишилася по ту сторону барикади. Незважаючи на запевнення, незважаючи на слова: «Так. Ми за реформу будемо голосувати», — коли поставили на голосування, то жоден з «Нашої України» не проголосував. Що їм вигідно, щоб і надалі залишилося таке протистояння влади в країні? Головне завдання реформи — створити дієву державну владу. Цього не станеться, коли цієї реформи не буде. Що мене вчора вразило? Якщо таку демократію «Наша Україна» пропонує і надалі, в тому числі і в разі перемоги, вибачте. Нікому, українському народу така демократія не потрібна».

      Ось так. Опосередковано Леонід світ наш Данилович визнав, що при ньому, за десять років його перебування при державному кермі (а можна ж згадати ще й час прем'єрства) державна влада залишилася недієвою. А чи має головний чоловік на вулиці Банковій та на всіх українських вулицях загалом говорити про дотримання демократії, якщо всім відомо: голосування так званих «більшовиків» за цю саму політреформу вибивається церберським тиском, переслідуванням не лише депутатів, нищенням їхніх фірм, а й родичів, котрі тут узагалі ні при чому. «Світлі» сторони «великого демократа» Кучми, котрий звинувачує в недемократичності головного опонента влади, ми бачимо і в тіні сімейних та придворних олігархів, які за своїми «правилами» приватизували ледь не всю країну, і у всуціль куплених судах, і в холуйських держадміністраціях з їхнім адмінресурсом. Про це нам розповідає цензуроване «темниками» центральне телебачення. Це ми розуміємо з титулу «хижака» стосовно преси, який Кучма — герой «касетних скандалів» — міцно утримує на міжнародній арені вже не перший рік. Георгій Гонгадзе про це, на жаль, уже не розкаже...

      Така от демократія. І не на Конституцію треба кивати. Бо від перестановки доданків у владі сума не змінюється. Владу треба міняти.