Успішний хід коровою

24.05.2012
Успішний хід коровою

Володимир Слободян: «На такому пасовищі худобі — привілля».

Якби півтора року тому букмекери запропонували мешканцям Дитятина спрогнозувати перспективи Володимира Слободяна — нового власника їхньої занепалої ферми, навряд чи хтось зробив би високі ставки. Здоровий селянський глузд й апокаліптичні картини тутешньої постколгоспної дійсності ніяк не налаштовували на оптимістичні прогнози. Господарська діяльність у селі з населенням півтисячі осіб жевріла лиш у цих занедбаних корівниках спілки «Рідна земля», де мучилося 130 тварин. Біля них, як мокре горить, відбували трудову повинність (яка зарплата — такі й зусилля) зо два десятки дитятинців. Іншої, не оплачуваної з держбюджету, роботи в цьому найвіддаленішому поселенні Галицького району не було. Та що там зайнятість простих селян — третина з 16 обраних у 2010 році депутатів місцевої сільради не мали постійних заробітків.

Чи міг тоді хтось повірити в те, що тридцятирічний підприємець з–під Івано–Франківська, котрий у тваринництві робив перші бізнес–кроки, прийшов сюди надовго і всерйоз? Виявляється, дива можливі.

 

Корми — всьому голова

Нині у відремонтованих корівниках чисто і затишно: звичну ще донедавна «підстилку» з кізяків замінила суха солома. Та найголовніше — тварини вже оговталися від колишньої спілчанської «дієти». Корми тепер із годівниць не ви­бувають — їж від пуза. Доярки та доглядачі чималого стада, котре за короткий час збільшилося втричі, теж підбадьорилися. «На цю ферму я прийшла в 1988–му, коли вона ще належала колгоспу «Перше травня», — хвалиться телятниця Галина Геращенко, багатодітна матір, яка виховує п’ятеро хлопчиків і двох дівчаток. — Скажу чесно: такого порядку, умов та оплати праці, як зараз, не було ніколи. Тепер добре і тваринам, і людям. Звісно, роботи побільшало, та нею варто дорожити. Хочу, аби й мої дітки, коли підростуть, прийшли сюди працювати. Вони залюбки відвідують ферму і допомагають мені поратися біля теляток. Щойно закінчаться уроки в школі — вони вже тут як тут».

Дехто з аграріїв старої школи ніяк не може повірити в реальність змін, що відбулися у Дитятині, та факт залишається фактом. «Майже чотириразове підвищення продуктивності дійного стада — передусім результат правильної годівлі, — пояснює Володимир Слободян. — Найбільше коштів вкладаємо якраз у посів якісних кормових трав німецької селекції. Дідівські методи господарювання здали в архів і тепер ні на йоту не відступаємо від науково обґрунтованої технологічної схеми: кожна корова на певному етапі отримує ті корми, які в цей час їй найбільше потрібні. Стан тварин, їхній раціон, надої та інші важливі параметри контролюються в комп’ютерному режимі. Отже, при невеликих капіталовкладеннях та дбайливому ставленні від тих самих корів, що недавно давали лише по 5–6 літрів молока на добу, тепер отримуємо в середньому по 20 літрів. По надоях ми вже наздогнали ДП «Ямниця» — визнаного лідера молочного скотарства на Прикарпатті».

І чужому научайтесь

Ще одна суттєва складова успіху, на якій кілька разів особливо наголошував новий власник, — постійний, від моменту придбання дитятинської ферми, супровід фахівця–консультанта. «Моє завдання у цьому проекті — знаходити й оцінювати критичні точки на фермі, а потім поетапно, крок за кроком, витягувати «скалки», які стримують продуктивність корів, — приєднується до розмови ветлікар Віталій Степанович. — Чи можна тут розраховувати на успішний бізнес? Поза всілякий сумнів. Я вивчав досвід ведення цієї галузі, побувавши у США, Канаді, Ізраїлі, країнах Центрально–Східної Європи, і дійшов однозначного висновку: таких родючих земель і сприятливих кліматичних умов, як у нас, немає ніде. Єдине, чого нам бракує, — мудрої державної підтримки молочного скотарства. Для цього урядовцям та парламентаріям не треба винаходити, як це вони люблять робити, новий агропромисловий велосипед — достатньо вивчити й адаптувати до наших реалій хоча б досвід сусідньої Польщі, де вже досягнули продуктивності полів, за якої один гектар забезпечує ефективне утримання однієї корови».

Поки що ж «мудра» державна політика щодо підтримки виробників молока в Україні зводиться до декларацій–обіцянок, на які всерйоз ніхто не розраховує. Коли на черговій сільськогосподарській нараді один з очільників Прикарпаття, захоплений несподіваним ренесансом дитятинської ферми, запитав її рятівника, чим влада може йому допомогти, Володимир Слободян без тіні лукавства відповів: «Якщо можна — не заважайте. Не мучте нас нарадами й перевірками».

Вовчий апетит переробників

Звичайно, як економіст із двома дипломами і практик із десятирічним стажем самостійної роботи в аграрному бізнесі, зокрема в рільництві, він, перш ніж братися за нову для себе справу, ретельно все прорахував. Передусім зважив очевидні й приховані ризики молочної галузі. «У цивілізованих державах фермери знають, що базові для них показники — вартість дизпалива, аміачної селітри, закупівельна ціна на молоко — впродовж року–двох можуть коливатися не більш як на 5 відсотків, — стверджує він. — Отже, зарубіжний фермер на цей період розраховує стратегію стабільного розвитку. У нас же неможливо скласти реальний бізнес–план на півроку. Ще на початку весни я гадки не мав, що переробники молока додумаються знизити закупівельну ціну на цілих 40 відсотків. У нас на фермі, зважаючи на збалансований раціон годівлі, немає сезонності: добовий, так би мовити, «споживчий кошик» корови взимку і влітку обходиться приблизно в 25 гривень. Логічне запитання: якщо переробники постійно дбають про свою рентабельність в межах 30—40 відсотків, то чому вона має бути значно нижчою у тих, хто забезпечує їх якісною сировиною? На жаль, держава ніяк не впливає на цей дисбаланс ціноутворення».

Миритися з диктатом власників великих молокозаводів Володимир Слободян не збирається, інакше не варто було б і братися за цю справу. Його пріоритети на найближчі 5 років — досягнути власного щодобового виробництва 20—25 тонн молока, спорудити свій сучасний молокопереробний завод та налагодити реалізацію продукції з брендом безсумнівної репутації. Якщо все піде за наміченим планом, половина сімей Дитятина також матимуть стабільну і добре оплачувану роботу.

Ферма не пахне парфумами

Звідки ж він узявся — такий молодий і тямущий? Батько Володимира, фермер із приміського, що біля Івано–Франківська, села Угринів, уже два десятиліття господарює на 50 орендованих гектарах. Змалку він привчав сина працювати біля землі не тільки руками, а й головою. П’ятикласником хлопець «осідлав» купленого батьком китайського тракторця і почав заробляти свій перший скромний капітал. Під опікою глави сім’ї він пройшов успішний вишкіл від механізатора до комерційного директора. У 20–річному віці Володимир подякував батькові за науку й подався у вільне підприємницьке плавання.

«Сільськогосподарський бізнес — особливий вид діяльності, займатися яким кожен бажаючий не може, — переконує Володимир. — Цю справу треба досконало знати і любити. Більше того — любити фанатично, займаючись нею цілодобово, з перервою лише на сон. Щоденно бути на фермі, вбирати в себе запахи, далекі від парфумів Шанель чи Крістіан Діор, — не всім до душі, навіть молодим бізнесменам, які мріють про великі гроші. І їх зрозуміти можна: значно приємніше сидіти в затишному офісі з елегантною секретаркою чи обговорювати вигідні контракти у фешенебельних ресторанах. Тому кожен має чітко знати всі нюанси справи, за яку береться всерйоз, і зважувати свої можливості».

За півдня кореспондент «УМ» зазирнув із Володимиром у найвіддаленіші закутки ферми, потоптався по вкритих соковитим смарагдом зразкових пасовищах і майже втямив технологію «молочного» успіху. Та на завершення мій невтомний гід несподівано запропонував: «Хочете, покажу найцікавіше?» — «Невже ми ще чогось не бачили?» — здивувався.

Коли завернули за лісосмугу, дещо прояснилося. На тамтешньому полі, орендованому Слободяном–молодшим, у всій красі виявляв себе потужний трактор американського виробництва, куплений у кредит. Піднімаємося крутими сходинками до високої кабіни комфортного, як «Мерседес», «Кейса». Співрозмовник вмикає двигун, і слідом за нами у добре вгноєну ріллю лягає елітне зерно кормової кукурудзи. «Це я люблю найбільше, — зізнається Володимир. — Сидів би отак за кермом цілісінький день — і сіяв. Аж ні — треба думати про все господарство. Я ще з юних літ визначив для себе життєве кредо «У що віриш — того досягнеш». І знаєте, спрацьовує».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>