Історія аудіоносіїв: від грамофона до флешки

27.04.2012

Фонограф

Першим аудіоносієм можна назвати звичайний валик, вкритий фольгою. Йдеться про винахід молодого американського науковця Томаса Едісона під назвою «фоно­граф». У 1877 році Едісон створив пристрій, який хотів використовувати всього лише для записів телефонних розмов, адже не встигав занотовувати інформацію так швидко. Фонограф являв собою невеличкий барабан циліндричної форми, вкритий олов’яною фольгою. Звук фіксувався за допомогою голки, що була скріплена з мембраною. Під час прокрутки валика голка залишала на його поверхні гвинтові канавки різної глибини. Пристрій довго не прожив, оскільки був швидко­зношуваним. Натомість фонограф став прототипом всесвітньо відомого грамофона.

Платівка

У 1887 році винахідник Еміль Берлінел запропонував замість циліндра як звуконосій використовувати плаский диск. Звукова доріжка тепер являла собою спіраль; така форма давала можливість зробити запис більшої тривалості. Почалася ера «вінілу». Грамплатівки дуже довго — понад 70 років — були єдиними у світі аудіоносіями.

Спершу записати на вініл можна було лише одну пісню, часові можливості обмежувалися двома хвилинами на кожну сторону платівки. Лише в кінці 1940–х з’явились так звані «лонгплеї» — довготривалі записи.

В одеському Музеї звуку зберігається один із найстаріших екземплярів грам­платівки — вініл французького виробництва, виготовлений спеціально для Росії. Датований він 1887 роком, на записі можна почути романс Олександра Аляб’єва «Соловей».

Магнітна стрічка

Новим кроком у фіксуванні звуку стало використання у записі явища магнетизму. Магнітна стрічка була розроблена в 1930–х роках у Німеччині за співпраці корпорацій хімічного концерну, електронної та телерадіомовної компаній. Результат цієї співпраці проголосили революцією у сфері телебачення та радіо. Відтак замість прямого ефіру став доступним режим попереднього запису.

Найрозповсюдженішим засобом відтворення були бобінні програвачі — котушки, на які накручувалась магнітна стрічка. Перший радянський бобінник був виготовлений саме у Києві на заводі «Днєпр» у 1949 році. З’явився він, за переказами, начебто з ініціативи Микити Хрущова, першого секретаря ЦК КП(б)У. І мета була «комуністична» — для агітаційно–просвітницької роботи. Такі програвачі набули розголосу, проте досить довго залишались дорогим задоволенням для обраних. Широкого розповсюдження набули в СРСР у 1970–х.

«Фішкою» такого пристрою була можливість домашнього запису. Записуватись могли тепер усі й без особливого клопоту. Таким чином знайшли свого слухача тодішні барди, зокрема ікона радянської молоді — Володимир Висоцький. Один із найстаріших «бобінних» записів його домашнього концерту зберігається в Одесі. «Цей запис зробили під час одного з візитів Висоцького в Одесу на зйомки (з 1966 по 1979 рік), — розповідає «УМ» співробітник Музею звуку Володимир Гребеняк. — Записав концерт батько нашого екскурсовода, бо виступав Висоцький просто в його квартирі».

Наступним широко розповсюдженим «носієм музики» стала компакт–касета. Перший її екземпляр виготовила компанія «Філліпс» ще в 1963 році. Проте справжній касетний бум, у тому числі й у СССР, розпочався лише на початку 80–х, із винайденням портативних магнітофонів «бумбокс» та компактних плеєрів.

Компакт–диск

Із появою у світовому обігу CD–диска (Compact Disc—CD) процес запису кардинально змінився. Тепер запис та зчитування звуку здійснювалися за допомогою лазера, який замінив грамофонну голку, що раніше виконувала цю функцію. Від початку CD був лише для зберігання аудіозаписів у цифровому вигляді, проте згодом розповсю­дження набув DVD — Digital Versatile Disc — цифровий універсальний диск, який уможливив запис та зберігання цифрових відеозаписів та іншої незвукової інформації.

Випускаючи «лазерні диски», виробники постійно намагались удосконалити опції CD. Деякі результати експериментів прижилися, деякі ні. Так, уже раніше згаданий одеський Музей звуку зберігає CD–відео–диск розміром із добротну платівку. У такому форматі в кінці 80–х випускали фільми, але практика така не прижилась і в обіг увійшли відеокасети.

Карти флеш–пам’яті

На п’яти дискам уже наступають нові комп’ютерні технології. В ері звуконосіїв першість беруть цифрові запам’ятовуючі пристрої, такі як карти флеш–пам’яті, а якщо простіше — то флешки. Переваг багато: портативність, повільна зношуваність та більший обсяг. Перша карта флеш–пам’яті була розроблена компанією SanDisk Corporation у 1994 році.

Тепер такий носій інформації може використовуватись будь–де: у фотокамері, відеокамері, мобільному телефоні, комп’ютері, електронній книзі тощо. У випадку із звуковими файлами — послухати музику тепер можна на комп’ютері або ж на телефоні за допомогою автоматично встановленого аудіопрогравача. Думка одеських музейників така: «Дійсно, цифрові носії значно зручніші, однак страждає якість звуку. Саме тому повертається мода навіть не на диски, а на платівки. «Вініловий рух» розпочався в Європі ще на початку ХХІ століття, тепер поступово дійшов і до України. Сучасні меломани повертаються до вінілових програвачів, а досвідчені колекціонери ведуть справжнє полювання на раритетні платівки з обмежених колекційних випусків».

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>