Беовульф. З англосаксонської розміром оригіналу переклала Олена о’Лір. — Львів: Астролябія, 2012. — 208 с.
Навряд чи епос, створений у VIII столітті й уперше записаний у Х столітті (а йдеться в ньому про ще давніші події!), здатний сьогодні привернути загальну увагу й увійти до числа книжкових «хітів». А все ж є тексти, самим своїм статусом «основоположних» приречені на те, аби існувати в кожній національній літературі, яка себе поважає. Очевидно, містять ці тексти й непроминущі художні цінності — й завжди існуватимуть люди (автор цих рядків до них належить), які діставатимуть із полиці під настрій «Іліаду» з «Одіссеєю», аби порадіти славетним важким, складеним з кількох слів Гомеровим епітетам.
Гомерові поеми стали надбанням української літератури ще в ХІХ столітті зусиллями блискучого знавця грецької Петра Ніщинського, а в ХХ — нові конгеніальні версії цих поем запропонував Борис Тен. А ось «Беовульфові» — епосові, який у світі германських мов посідає місце, аж ніяк не менше від «Іліади» (недаремно один із перекладів сучасною англійською належить славетному Дж. Р. Р. Толкіну, творцеві «Гобіта» й «Володаря перстнів», і недаремно не менш славетний Х.Л.Борхес спеціально вчив англосаксонську, аби читати його в оригіналі) — досі щастило в нас менше; українською мовою існували лише окремі його уривки. І ось зусиллями знаної нашої перекладачки Олени O’Лір («в миру» — кандидат філологічних наук Олена Бросаліна) та львівського видавництва «Астролябія» (що спеціалізується на вишуканих виданнях такого штибу) українці нарешті отримали «Беовульфа» в сучасному високопрофесійному перекладі.
А переклад «Беовульфа» ставить перед перекладачем безліч складнощів. Адже йдеться в епосі про «героїчну» добу військових вождів і їхніх дружинників, об’єднаних кодексом честі (у певному сенсі вона схожа на «гомерівську» добу, хоч у греків це відбувалося на понад тисячоліття раніше). І сувору картину цієї доби (підкреслену й специфічною колористикою, яка, за підрахунками Олени O’Лір, знала лише вісім кольорів: чорний, сірий, сивий, брунатний, червоний, гнідий, жовтий і білий) — конче необхідно відтворити в перекладі. Необхідно відтворити жах смертельних битв і невмолимі приписи, які велять воїнам умирати за свого вождя. Причому треба перекласти це з мови, вже дуже далекої від сучасної англійської.
До того ж «Беовульф» — не проза, а поема, писана старим англосаксонським акцентним віршем (де важить лише кількість наголошених складів). А замість звичних для нас рим оздобою такого вірша слугують багаті алітерації — повтори приголосних. З нашого погляду, цей вірш звучить настільки незвично, що сучасні російські дослідники А. Волков і З. Волкова безапеляційно стверджували: відтворити його особливості в російському перекладі принципово неможливо.
Українська перекладачка (озброєна досвідом роботи над стилістично близькою де в чому «Легендою про Сігурда і Гудрун» вже згадуваного Толкіна) зуміла не лише неймовірно точно відтворити вірш «Беовульфа» засобами української просодії, а й дати в перекладі саме українську поезію, здатну принести естетичну насолоду.
Слід відзначити й високу культуру видання перекладу. Його супроводжують післямова й розлогі коментарі перекладачки (читачами насамперед будуть студенти філологічних вишів — тож для них важливо буде довідатися про «підводні камені» перекладання чи про «беовульфівські» сюжети в «останнього неокласика» Ігоря Качуроського), а також наукова післямова Катерини Шрей. Видання прикрашають зображення артефактів англосаксонської доби — у червоно–чорно–біло–золотій кольоровій гамі самого епосу. Отже, можна стверджувати, що наш читач отримав нарешті один із знакових текстів європейської культури, причому в перекладі й виданні такого рівня, які вкотре демонструють: українська перекладацька традиція має найвищі здобутки і їй до снаги працювати з текстами найвищої складності.
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
Українською перекладено вже другу книжку американського нейробіолога Девіда Іґлмена. >>
У Києві цього тижня завершується показ великого виставкового проєкту «Алла Горська. >>
Прем'єрні «Друзі» - це про пари: двоє жінок і двоє чоловіків. Історія також просякнута нашим сумним сьогоденням, накладає свій відбиток війна. Утім в ній спалахують миттєвості, де є місце любові, дружбі, теплу та іншим земним радощам, з яких і складається життя. >>
За даними Міністерства освіти і науки Латвії, російська мова викладається як друга іноземна майже в половині латвійських шкіл. >>
