Повернення Великого німого

Національний центр Довженка запровадив моду на німу кінокласику, реставруючи та показуючи взірці вітчизняного кінематографа на великому екрані. Останній такий кіноперформанс КОЛО ДЗИГИ 28 березня зібрав повну залу Центру сучасного мистецтва М17. Показували стрічку Михайла Кауфмана «Навесні» (1929), озвучену сучасним композитором Олександром Кохановським. Цей фільм у 1920–ті роки став абсолютно новою формою документального кіно. Він створений відповідно до авангардистської теорії «кіноока», розробленої Дзигою Вертовим. (В основі цієї теорії — використання кіноапарата як «кіно­ока», досконалiшого за людське око, за рахунок чого вдається закарбувати хаос зорових явищ, тобто життя зненацька і без жодних інсценувань).

Про відродження золотого «німого» фонду, реставрацію стрічок та їхню інтерпретацію на великому екрані «УМ» розповів заступник директора Національного центру Довженка Іван Козленко.

— 2012 року Центр Довженка планує відреставрувати 35 фільмів — 18 німих і 17 звукових, — ділиться планами Іван Козленко. — Це ранні українські німі фільми (1922—1923 рр.), авангардні фільми Дзиги Вертова, Арнольда Кордюма, стрічки Ігоря­ Савченка, Марка Донського та Кіри Муратової. З урахуванням цього етапу можна буде констатувати, що відреставровано близько 70% усієї української німої кіноспадщини.  Найближчі покази — ретроспектива фільмів Івана Кавалерідзе до 125–річчя митця, яка розпочнеться 26 квітня в кінотеатрі «Київ». Показ фільму «Земля» Довженка та великий фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі» в Одесі. Також — видання фотоальбому «Борис Косарєв. За кадром «Землі». 

— Доля Національного центру Довженка склалась трохи неоднозначно — ще два–три роки тому він був на межі ліквідації. Зараз центр має підтримку держбюджету. Розкажіть про період «вставання на ноги».

— Національний центр Олександра Довженка завжди був госпрозрахунковою організацією, тобто існував на самоокупності коштом кінокопіювального виробництва та коштів з інших джерел (наприклад, оренди). Отже, функціонування центру завжди залежало від керівництва. 2011 року в Центр Довженка Міністерство культури та Держкіно призначило нове керівництво, яке й успадкувало підприємство у стані цілковитого розвалу. Нове керівництво ценрту протягом року погасило кількамісячні заборгованості iз зарплат i почало введення в експлуатацію нового реставраційного та кінокопіювального обладнання, закупленого Центром ще 2007 року. Державне агентство України з питань кіно в рамках програми відновлення української кіноспадщини почало фінансувати заходи Центру, які ми відтак проводимо спільно з Держкіно що два місяці.

— Скільки фільмів уже відреставровано і які?

— Центр Довженка в попередні роки відреставрував повне зібрання фільмів Олександра Довженка (на DVD) та випустив DVD–колекції відреставрованих фільмів Івана Миколайчука та Юрія Іллєнка. Цьогоріч випущено перший том DVD–колекції української німої кінокласики «Українське німе» — 6 фільмів. 

— Чи доводиться перемонтовувати фільми?

— Завдання реставрації — зберегти аутентичність фільмів, тому вони, як правило, їх не перемонтовують. Але деякі німі стрічки, що збереглися частково, спеціально для ретроспектив ми перемонтовуємо — так було, наприклад, iз фільмами «Тарас Шевченко» (1926) та «Укразія» (1925) Петра Чардиніна. Формою монтажу можна також вважати написання нового музичного супроводу до німих стрічок, яке ми взяли за правило при їх публічній демонстрації. 

— Скільки часу необхідно для реставрації однієї стрічки?

— Це залежить від міри збереженості плівки — від 2 тижнів до, як правило, двох місяців.

— Де ви знаходите музикантів для «озвучки» фільмів? Чи ставите ви перед ними конкретні задачі, чи вільні вони у своїй творчості?

— Коли ми починали, ми самі шукали музикантів через знайомих, тепер вони самі пропонують нам озвучити фільми. Ми пропонуємо музикантам різножанрові фільми, як правило, вони самі можуть вибрати собі стрічку до снаги. Ніяких обмежень ми не ставимо, просто просимо, аби музика була не надто штучною та «високочолою», а зрозумілою пересічному глядачу. Ми вітаємо музичні експерименти з німими фільмами, адже музика — не просто тло для беззвучної стрічки, а спосіб авторського прочитання фільму.

Ганна ДАЦЮК