У кабінеті на дачі в Передєлкіно.
Між сивими старими, молоддю, яка народилась уже в незалежній Україні, і нинішніми малюками — дистанція чимала, але всіх об’єднує він, Корній Іванович Чуковський. На віршованих казках класика радянської дитячої літератури виросли робітники і водії, лікарі і вчені, бізнесмени і олігархи...
31 березня виповнюється 130 років iз дня народження письменника, родовід якого, до слова, корениться в Україні. Казки Чуковського, які й нині займають чільне місце на полицях книгарень, у 30–х роках були... зацьковані за відсутність ідеологічного духу і побачили по–новому світ уже в часи хрущовської «відлиги». Як же народжувалися Мийдодір і Крокодил, чому Муху–цокотуху було написано на смузі шпалер і хто був прототипом Айболитя?
Він був бастардом. Мати письменника, Катерина Корнейчукова, селянка з Полтавської губернії, служила в будинку багатого власника мережі друкарень Левензона у Петербурзі. Син Левензона Еммануїл і Катерина Корнейчукова покохалися. Родина всіляко перешкоджала цьому нерівному шлюбу, хоча у молодят уже народилися дочка. А невдовзі — ще й син. У метриці хлопчика записали на прізвище матері — Миколою Корнейчуковим.
Невдовзі Катерина переїхала з дітьми в Одесу. Росли діти без батька. У гімназії Микола виявляв неабиякі філологічні здібності, видавав рукописний журнал, куди вміщував власні фейлетони — завуальовані дотепи про викладачів. Терпець керівництву урвався — і після п’ятого класу Миколу виключили з гімназії. Зрештою, до «кухарчиних дітей» не вельми приязно ставилися в імперських навчальних закладах.
Пізніше, у своєму «Щоденнику», письменник згадував: «Хто я — єврей, росіянин, українець? Мені здавалося, що я один незаконно народжений, що всі у мене за спиною перешіптуються. Особливо болісно було в 16–17 років, коли молодих людей починають називати по–батькові...» Відтак він розрубав прізвище матері на дві частини і став Корнієм Чуковським, додавши фіктивне по–батькові — Іванович. І так, по–новому назвавшись, пішов у життя.
Підробляючи муляром, Чуковський продовжував вчитися сам, за підручниками. Англійську мову опанував теж як самоук, але напрочуд досконало. Він миттєво перекладав статті з англійських газет. Редактор газети «Одеські новини», де друкували репортажі Чуковського про виставки і рецензії на нові книги, оцінив його жваву мову і сплачував підвищений гонорар. А згодом редакція відправила Чуковського на два роки кореспондентом в Англію. Йому виповнився лише 21 рік.
Пізніше Чуковський переклав «Королів і капусту» О. Генрі, «Листя трави» Уолта Уїтмена, «Пригоди «Тома Сойєра» Марка Твена. Оксфордський університет присвоїв Чуковському ступінь доктора літератури. До слова, це єдиний випадок, коли оксфордську мантію отримав самоук.
Цікаво, що сам письменник найкращими своїми творами вважав книгу «Майстерність Некрасова», а також нариси про Горького і Чехова. Але у масовому сприйнятті він назавжди залишиться автором «Айболитя», «Мухи–цокотухи», прекрасних віршованих казок, а також настільної книги багатьох радянських батьків — «Від двох до п’яти».
Казки Чуковському порадив писати Максим Горький. Але рими ніяк не приходили. Це сталося мимоволі, у дорозі, в потязі, де маленький син письменника захворів на грип. Щоб відволікти дитину, Чуковський під гуркіт колiс почав римувати:
«Жил да был крокодил,
Он по улицам ходил,
По–турецки говорил ...»
«Вірші складалися самі собою. Про їх форму я не дбав, — згадував письменник. — Ставка була на швидкість, на якнайшвидше чергування подій і образів, щоб хворий хлопчик не встиг ні застогнати, ні заплакати. Тому я торохтів, як шаман».
А рядки «Надо–надо умываться по утрам и вечерам» він вперше продекламував доньці Мурі, яка вперто не хотіла вмивати личко.
Казку «Муха–цокотуха» письменник написав, що називається, одним махом. Сам Корній Чуковський точно називає дату — 29 серпня 1923 року, коли на вулиці на нього раптом «напали» безпричинні веселощі. «Я злетів, як на крилах, у квартиру. Схопивши якийсь запилюжений клаптик паперу і насилу відшукавши олівець, став накидати рядок за рядком (несподівано для себе самого) веселу поему про весілля Мухи, причому відчував себе на цьому весіллі нареченим». Поему, зізнавався Чуковський, він задумав давно, не раз сідав за неї, але більше двох речень скласти не міг. Виходили вимучені, анемічні рядки. Того ж «веселого» дня він списав увесь листок з обох боків і, не знайшовши в кімнаті чистого паперу, зірвав у коридорі смугу шпалер, які трохи відклеїлися, — і писав далі, немов під чиюсь диктовку.
А в Айболитя був свій прототип — лікар iз Вільнюса Цемах Шабад, з яким Чуковський товаришував. Дипломований медик добровільно відправився в московські нетрі, де лікував бідняків. Потім на Поволжі боровся з епідемією холери. Не відмовляв лікар у допомозі, коли йому приносили хворих домашніх тварин.
Довгий час вважалося, що «Тарганисько» — пародія на Сталіна і його режим. Адже тарган був невеликий, з рижими вусами, йому підкорялися усі звірі. Насправді казка «Тарганисько» була написана у 1922 році, Сталін же утвердився при владі на роки пізніше.
Чудові казки, написані в 1920–ті роки, «пролеткультівська» критика зустрічала вороже. Найбільше критикувала дитячі твори Чуковського дружина Леніна Надія Крупська, наводячи як аргумент «буржуазну спрямованість поем і відсутність класової моралі». На її думку, дітям не варто було розповідати всілякі небилиці. Критикувала казки й дитяча поетеса Агнія Барто — швидше, тому що бачила в Чуковському конкурента. Врешті–решт письменника публічно примусили відректися від казок.
У 1929 році в «Літературній газеті» з’явилася невеличка замітка–каяття: «Я писав погані казки. Визнаю, що мої казки не годяться для будівництва соціалістичного ладу. Я зрозумів, що кожен, хто ухиляється на даний момент від участі в колективній роботі зі створення новітнього побуту, є чи злочинець, чи труп. Тому тепер я не можу писати ні про яких «крокодилів», мені хочеться розробляти новітні теми, що хвилюють нових читачів. Серед книжок, які я намітив для своєї «п’ятирічки», перше місце займає тепер «Весела колгоспія».
«Колгоспія» так і не з’явилася на світ. А пригнічений Чуковський записав у щоденнику, що після своєї підлості відчуває себе нездатним щось писати для малюків. Так із автора він перетворився на редактора і критика.
Утім саме діти (за визнанням Чуковського, «це чудове, багатомільйонне плем’я») відстояли його казки. Видавництво «Радуга», яке раніше друкувало твори Корнія Івановича, дітлахи з усього СРСР закидали листами. На захист виступили також письменники Олексій Толстой, Михайло Зощенко, Самуїл Маршак, які звернулися з протестом у педагогічну комісію Державної вченої ради. Саме Маршаку, до слова, вдалося потім просунути твори Чуковського у тому ж видавництві «Радуга», а у післявоєнний 1946 рік — порекомендувати до друку в дитячому журналі «Мурзилка».
Друге народження казок, а з ним, і світове визнання, прийшло до Чуковського у середині п’ятдесятих років, після смерті Сталіна.
...Письменник помер у 87–му віці від від жовтяниці — інфекцію занесли з уколом. «Побажайте мені, щоб завтрашнього дня не було», — сказав він родичам, страждаючи від болю. Через три дні його не стало.
Повне, 15–томне, зібрання творів Чуковського, яке ретельно збирала його онука Олена Чуковська, побачило світ лише минулого року. Це листи, щоденники, нариси, переклади, критичні статті.
Глава книги Чуковського «Велике мистецтво», яка зветься «Коротка історія російських «Кобзарів», присвячена перекладам віршів Тараса Шевченка. Автор досліджує всі переклади «Кобзаря» з української мови, починаючи з першого, 1860 року, аж до перекладів 1935–го. Сама кількість спроб, зазначає Чуковський, свідчить, як шанують Шевченка російські читачі. Але віршована культура — невисока, Чуковський вказує на десятки промахів, які часом спотворюють зміст: «Два стилі — салонно–романсовий і сусально–камаринський немилосердно спотворюють поезію Шевченка». Зокрема, дісталося Федору Сологубу, який рядок «пішла луна гаєм» переклав як «пошла луна лесом».
«Перекладачі повинні домагатися, щоб у їхнiх перекладах кожен вірш Шевченка залишався живим організмом... Потрібен не тільки науковий аналіз мелодики, стилістики, семантики оригіналу (без цього ніякий художній переклад неможливий), а й емоційне проникнення в духовну біографію автора», — зазначає Чуковський.
Найкращими ж перекладачами Шевченка письменник вважає Бориса Пастернака, Олександра Твардовського, Михайла Ісаковського.
Чуковський одружився в 21 рік на одеситці Марії Гольфред. На весілля він запросив усіх одеських журналістів. Ті принесли розкішні букети. Коли молодята вийшли з церкви, він вигукнув: «Що мені квіти? Мені гроші потрібні!» Зняв шапку і почав збирати. Всі сміялися, але гроші довелося кидати.
Шлюб Чуковських був єдиним і щасливим. Але і бід звалилося з лишком. Донька Мурочка померла 11–рiчною від туберкульозу. Сім’я горювала по–своєму: всі її фотографії сховали, речі роздали. Старший син Корнія Івановича, Борис, пропав безвісти на війні. Син Микола повернувся з фронту, але пішов iз життя раніше за батька. Донька Лідія — єдина, яка пережила Корнія Івановича...
Український поет, автор «Барвінка» Богдан Чалий підтримував із Чуковським дружні відносини. Ось що він згадував: «Уперше Чуковського я побачив у 1947 році на засіданні Всесоюзної комісії з дитячої та юнацької літератури, на суд якої привіз свої вірші. Високий, в елегантному костюмі англійської крою, з шапкою волосся, що спадало на чоло, з завзятими очима. Йому було вже 65 років, але темперамент буйний, говорив голосно, азартно, при цьому без риторики... У 1958 році я написав поему «Про відважного Барвінка», Чуковський відзначив його в журналі «Дитяча література», запросив мене погостювати на дачу, в Передєлкіно, під Москвою. На дачі він полюбляв влаштовувати багаття для дітей. Дітлахів пригощали бутербродами з чаєм. Вони навперебій відповідали на запитання літературної вікторини. Переможцям дарували іграшки — левів, клоунів, жирафів. Кожен обов’язково отримував у подарунок книжку. Багаття закінчувалися хороводом із Чуковським».
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
