Михайло Поплавський: «Тарас Шевченко духовний лідер нашої нації»

13.03.2012
Михайло Поплавський: «Тарас Шевченко  духовний лідер нашої нації»

Шевченківські вечори КНУКіМ стали знаковою патріотичною подією в державі, символічним днем духовного єднання всіх поколінь. (Олега ГРИБА)

Тараса Григоровича Шевченка і його «Кобзар» український народ поставив на перше місце серед національних духовних скарбів, успадкованих iз минулого. Бо творчість поета увібрала в себе науку віків і стала заповітною для нащадків. Уже п’ять років поспіль Університет культури і мистецтв відзначає день народження світоча української поезії грандіозною концертною програмою «Ми — діти твої, Україно!». Свою любов і шану до Кобзаря талановиті студенти, випускники та викладачі Університету культури висловили піснями, музичними та хореографічними композиціями, в які вклали всю душу і серце.

Цього разу телетрансляція урочистого концерту відбулася 10 березня о 19.20 у прямому ефірі на Першому Національному. І знову ми переконалися, що Шевченківський вечір КНУКіМ став знаковою мистецькою подією в державі, символічним днем патріотизму та духовного єднання всіх поколінь. Ідейному натхненнику вечорів, головному режисеру–постановнику концерту Михайлу Поплавському вкотре вдалося не тільки майстерно передати самобутній колорит творчості українського класика та всю глибину патріотичного пориву поета, а й надати їм сучасного звучання.

 

Музичні інтерпретації поезії — найрізноманітніші

Відкрила вечір темпераментна, сповнена емоційної наснаги музична композиція «Шевченкова Україна», яку показали Театр сучасної хореографії «Сузір’я Аніко» та студенти кафедри класичної хореографії. Нескореність українського духу пролунала у пісні «Б’ють пороги» у виконанні Ірини Шинкарук.

Далі на сцену вийшов народний хор імені Станіслава Павлюченка КНУКіМ. Пiсля перших слiв славетної пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» зал у єдиному пориві підвiвся. Голоси студентів звучали професійно — потужно і злагоджено. А глядачі проймалися таким почуттям, ніби перед ними був могутній Дніпро, накочувалися його хвилі, вилітали брили каміння, а далеч історії мудро говорила із сьогоденням.

На великому плазмовому екрані постiйно змінювалися декорації, які передавали настрій кожної пісні, композиції, переносячи глядача з однієї атмосфери в іншу. Портрети юного Кобзаря, у зрілому віці, рядки його віршів, вишиванки, полонини, синя далечінь неба, золото українських степів, краєвиди древнього і вічно молодого Києва…

Головний режисер–постановник програми Михайло Поплавський вдало підібрав черговість виконавців, жанрів і стилів. У тому, що Тарас Шевченко надзвичайно актуальний, переконуєшся, коли чуєш його твори в різних музичних інтерпретаціях. Це продемонстрував дует Віктора Павліка і Тетяни Назарко, які виконали пісню на слова поета «Не тополю високую». Згодом ансамбль народного танцю «Київ» вжився у світ буйних образів поета, представивши народного витязя, повстанця–гайдамака, козака–запорожця, що виступають оборонцями рідного краю, а також україночок — берегинь сім’ї і роду. Вразили й варіації народного костюма: вишукане гаптування, шаровари фалдами, короткі корсети, срібні тризуби на червоному, колоритне жіноче вбрання… А головне — все гармонійно поєднало історію і сучасність.

Тему нашої рідної землі, духовної єдності поколінь продовжили народні артисти України Віталій Білоножко, Іван Попович, Іво Бобул, Алла Кудлай, Наталія Бучинська, заслужена артистка України Катерина Бужинська. Всі струночки серця торкнула ніжна «Квітка–душа», яку заспівала народна артистка України, професор КНУКіМ Ніна Матвієнко.

Пісня «Шевченкові рядки», яку виконали Алла Попова та Анатолій Матвійчук, присвячена першим урокам літератури, під час яких закарбовується у пам’ять вірш «Садок вишневий коло хати» та відкривається особлива мова поета — образна, співуча, художня.

Хореографічна постановка «За Україну, за свободу» у виконанні лауреатів всеукраїнського дитячого конкурсу «Крок до зірок» хореографічного херсонського колективу «Оазис» вразила не лише відточеністю рухів маленьких артистів, а й самою постановкою — масштабною, де підкреслювалася індивідуальність кожного. Напрочуд ліричним вдався виступ капели бандуристок з піснею «Цвіте терен». Свою майстерність показали також студенти кафедри бальної хореографії, які кружляли у київському вальсі.

«Вічний, як народ»

Народного артиста України, ректора Київського національного університету культури і мистецтв Михайла Поплавського глядачі тричі винагороджували гучними тривалими оплесками та оваціями. Спочатку він вийшов на сцену з патріотичною піснею «Я — українець». Слідом дівчата несли національні прапори. Потім Михайло Михайлович подарував глядачам улюблені національні хіти — «Край, мій рідний край» та «Червона рута». А згодом заспівав про серце нашої країни — «Київ». Пісні прозвучали, ставши іскрометними виставами за участі студентів факультету хореографічного мистецтва.

Фінал Шевченківського вечора, як зав­жди, був масштабний і різноголосий. На сцену вийшли всі учасники концерту. Як тільки Михайло Поплавський разом iз Наталією Бучинською почали виконувати «Моя Україна», зал підвiвся. Під гучні аплодисменти співали вже всі — і глядачі, і виконавці. А коли концерт закінчився, ще довго не стихали оплески Київському національному університету культури і мистецтв, який показав приклад того, як мають проводитись вечори пам’яті Кобзаря, присвячені найславетнішому поету людства — Тарасу Григоровичу Шевченку.

Уже після концерту Михайло Михайлович сказав «УМ»: «Тарас Шевченко — вічний, як український народ. А з ним вічно жива і горда душа України. Він оберігає, вчить, дарує надію на краще майбуття. Він став охоронцем традицій нашого народу і залишається на сторожі нації. Тому ми робимо все для того, щоб високі прагнення Шевченка до правди і волі стали формулою нашого життя, а молодь, яку ми виховуємо, вбирала найкращі зразки патріотизму і любові до рідної землі, до Неньки–України. Слідувати його заповітам — значить інвестувати у духовне майбутнє країни. Вірю: з Великим Кобзарем у серці ми відбудемося як велика і самобутня нація.

Тарас Шевченко — духовний лідер нашої нації. Його полум’яна поезія — це цілюще джерело, що піднімає дух українського народу. Він мріяв, щоб у рідній стороні ми зажили по–справжньому вільно, почувалися гордими, що ми є українці, що ми — велика нація».