Криптоісторія і сміхокорекція. Глибинні сенси майже антиутопії «Чарівник країни Оз» та її українське видання
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Постановку ліричної комедії «Афінські вечори» за п’єсою Павла Гладиліна Молодий театр вирішив доручити Ігорю Славінському. Останнім часом актор Театру на Подолі, педагог і режисер Славінський помітно симпатизує творам легкого родинного формату (згадаймо хоча б його спектаклі «Lа Bonne Anna або Як зберегти сім’ю», «Тріо мі бемоль» чи «Примадонни»). У цьому жанровому сегменті «Афінські вечори» — матеріал дуже і дуже вдячний. Тут вам і епатажна бабуся, і тато–інтелігент, і матуся, що піклується про чистоту й комфорт у домі, і слухняна, на перший погляд, донька, перспективна піаністка, яка сама незабаром стане мамою...
Аби не кидатися у крайнощі й збалансувати настрій історії, автор починає відразу з двох головних подій — приїзду бабусі Анни Павлівни (Тетяна Стебловська) та звістки про вагітність вісімнадцятирічної Наталі (Валерія Ходос). «Божий одуванчик» не лише цитує Бальмонта, а й залюбки ділиться з донькою (Наталя Кленіна) та зятем (Станіслав Боклан) подробицями своєї буремної молодості. Махрові радянські інтелігенти з подивом дізнаються, що їхня маман, виявляється, у часи своєї юності ходила на богемні зібрання, де поклонялися богу Еросу і влаштовували «оргіазми». Майстер живого діалогу Гладилін не відмовив собі у задоволенні «погратися» у лексеми з кожним зі своїх героїв окремо — всі члени родини по черзі приходять до бабусі, щоб уточнити деякі нюанси тих зібрань. Актори ж, у свою чергу, не втратили можливості емоційно «розфарбувати» репліки, проявивши таким чином не показні, а внутрішні турботи своїх героїв. Тата Бориса Олеговича, наприклад, дуже цікавила кількість людей, які брали участь в «оргіазмах»... «Та небагато, — відповіла йому теща, — душ сорок, шістдесят...» Кожен у цій родині мав свою партію, але ансамблева гра їм не вдавалася. За диригентський пульт стає бабуся — і складна партитура під назвою «життя» у цьому домі зазвучала ще не ідеально, але вже досить злагоджено...
Незважаючи на музичні нюанси п’єси (донька займається фортепіано, майбутній зять — також), «першу скрипку» «Афінських вечорів» зіграло не музичне, а сценографічне оформлення вистави (художники — Марія Погребняк та Лариса Чернова). Задник та інші вертикальні площі сцени прикрашають плетені гачком ажурні серветки, а герої ходять у капцях, які дуже нагадують музейні бахіли. Стерильність — річ, звичайно, гарна, але, як показала практика, необов’язкова. Значно важливіша довіра між батьками і дітьми, над якою треба працювати щодня, із покоління в покоління, вив’язуючи петелька за петелькою стосунки зі своїми рідними. Результатом важкою роботи будуть небаченої краси узори, які колись обов’язково стануть у нагоді далеким прапраправнукам.
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>
Вірші з трьох збірок поетеси і військовослужбовиці Ярини Чорногуз готують до друку в американському видавництві Arrowsmith Press в перекладі Амелії Глейзер. >>
Найчастіше у троїцьких букетах – чебрець, м'ята, любисток, меліса, барвінок, медунка, полин, деревій, звіробій. >>
У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася подія, яка щороку об’єднує драматургів, режисерів, акторів і глядачів навколо сучасних театральних текстів. >>
Окрасою селища Котельва на Полтавщині є фігурні мережані димарі. Блакитний — з білочками, сірий — з півниками, зелений — з квітами... >>