Сьогодні майже всі — влада, опозиція, фахівці і просто співчуваючі — сходяться на думці: вітчизняній газотранспортній системі вже недовго залишилося перебувати у її нинішньому стані. Тобто у беззастережній державній власності, адже надто вже тісно сплелися навколо неї інтереси країн–гравців газового ринку. Росії, як відомо, ну дуже потрібна ця «труба» — вже й негайно, разом із підземними сховищами, дешево і без додаткових умов. Нам треба грошей на її модернізацію, а також отримати новий газовий контракт, ключ до якого лежить у Росії. А оскільки північна сусідка відступати не любить, то звідси й перший висновок... Європа також має у діалозі свої інтереси — але, на жаль, для неї не визначальні. Європі потрібна стабільність газопостачання, і вона, в принципі, готова взяти участь у «трубному дерибані» в Україні. Якщо проти цього не виступатимуть надто категорично інші учасники банкету — бо у Європи теоретично є запасні варіанти.

Українська ж влада працює без страховки. Тобто запасних шляхів у нас нема — а це значить, що треба буде поступатися. Що й фактично підтвердили недавні коментарі офіційних осіб — традиційно без деталей. Тих самих, у яких зазвичай ховається чорт.