Андрій Шевченко: Половину парламенту обиратиме місцева преса

В останній день минулого пленарного тижня парламентська більшість обезголовила Комітет ВР iз питань свободи слова та інформації, проголосувавши за відставку Андрія Шевченка, депутата від фракції «БЮТ–Батьківщина». На його думку, такий крок означає ні що інше як бажання владних сил напередодні виборів безперешкодно ухвалювати потрібні, антиукраїнські за суттю, медiа–закони та закрити рота всім, хто дозволяє собі озвучувати інформацію про утиски свободи слова й порушення журналістських стандартів.

Колишній тележурналіст, Андрій Шевченко очолював комітет у парламентах V й VI скликань. У 2006–му він — тоді 30–річний — став наймолодшим членом президії в історії Верховної Ради України. Про пов’язані з його відставкою колізії Шевченко розповів в інтерв’ю «УМ».

«Цей парламент бачив багато перекручень і збочень»

— Заступник голови Комітету з питань свободи слова Олена Бондаренко, ініціюючи вашу відставку на засіданні Верховної Ради, висунула вам низку обвинувачень — щодо незаконного користування службовим авто упродовж місяця та тривале тримання за собою депутатського номера в готелі, коли ви маєте київську квартиру. Проясніть, будь ласка, ситуацію.

— Олена згадала 2007 рік — добре, що не часи мого навчання в інституті чи школі. Після складання депутатських повноважень у червні 2007 року я не користувався ні машиною Верховної Ради, ні безкоштовними депутатськими квитками, не отримував депутатську зарплату. А Олені Бондаренко перед тим, як висувати подібні звинувачення своїм колегам, треба було б повернути Верховній Раді ту квартиру, яку вона отримала ще в попередньому скликанні.

— Влада каже, що готова залишити посаду голови вашого комітету за опозицією. Чому фракція БЮТ відразу ж після вашої відставки знову висуває вас? Це автоматично означає, що більшість за таке призначення не проголосує, отже, роботою Комітету з питань свободи слова керуватиме та сама «регіоналка» Олена Бондаренко — перший заступник голови. Усе це нагадує гру в піддавки. Наскільки конструктивна така позиція?

— Очевидно, що насправді влада не обиратиме нового голову Комітету з питань свободи слова до виборів. Не для цього вся ця комбінація затівалася, щоб обрати зараз нового представника опозиції. Що стосується мене особисто, я вдячний своїй фракції за підтримку — і у 2006–му, коли мене обрали головою комітету вперше, і у 2010–му, коли мене знову висунули на цю посаду, і зараз.

Цей парламент бачив багато перекручень і збочень. Тут давно не виконується регламент. Але це вже занадто, щоб влада показувала, кого з опозиції вона хоче бачити на тій чи іншій посаді. Саме тому, думаю, наша фракція зайняла принципову позицію стосовно моєї кандидатури. Ми можемо висунути й когось іншого, але ми самі будемо вирішувати, як нам діяти, а не працювати під диктовку Партії регіонів.

«Битву за закон про квоти на українську музику ще не завершено»

— Олена Бондаренко, ініціюючи вашу відставку, переконувала, що ви розглядали лише «угодні» законопроекти. Публічним було протистояння між вами стосовно закону про квоти на українську музику та вітчизняний продукт у теле– й радіоефірі. Представниця Партії регіонів відстоює позицію, що нам достатньо і 25 відсотків вітчизняного продукту. Ви закликаєте зберегти статус–кво — 50 відсотків. Тепер, після вашої відставки, коли головування у комітеті перейшло до Бондаренко, що може бути з уже прийнятим законом, який розкритикував Президент і повернув на узгодження Голові Верховної Ради?

— Усі ті, кому важлива свобода слова й успішний український медiаринок, відтепер мають iз подвоєною увагою дивитися документи, які виходитимуть iз Комітету ВР з питань свободи слова. Я нагадаю, що восени 2011 року в нас була скандальна історія, коли за підписом Олени Бондаренко пішов сфальсифікований текст закону про заборону реклами тютюну. Була банальна ситуація: я на один день поїхав у відрядження, доручив Олені завірити текст закону, який уже був проголосований сесійною залою. Як наслідок, на підпис Литвину передали текст, що серйозно відрізнявся від стенограми. Це все зафіксовано висновком Комітету з питань регламенту.

Щодо закону про скорочення квот, то я категорично проти, бо це унікальна ситуація, коли парламент своїми руками ухвалює закон, який шкодить національному виробнику ще й у такій делікатній сфері, як телебачення й радіо. Битву за цей закон не завершено. Закон був проголосований Радою, але Литвин поки відмовився передавати його на підпис Президенту через неузгодженості в тексті. Ми розуміємо, що вороги української пісні в радіоефірі і національного продукту на телебаченні не зупинилися. Питання висить у повітрі. Узгодити текст закону можуть як до одних цифр, так і до інших. Тепер, коли влада захопила контроль над нашим комітетом, шанси проштовхнути антиукраїнські норми зросли.

Чому донині не з’явилося громадське телебачення

— Андрію, люди, які не вникають у процедурні норми роботи Верховної Ради, найперше закидають вам те, що за час головування в парламентському Комітеті з питань свободи слова та інформації так і не прийнято закон про суспільне телебачення. Чому знову «буксує» на рівні декларацій ?

— Пояснення просте: більшість у Верховній Раді відмовляється голосувати за наш закон. Я подавав законопроект про суспільне мовлення двічі. Перший раз він був відхилений парламентом у червні 2009–го. У жовтні 2010 року я зареєстрував його вдруге в доопрацьованому вигляді. Авторами є, крім мене, Владислав Каськів і Євген Суслов — представники і влади, й опозиції. Цей законопроект розглянув комітет і підтримав; тепер він чекає на розгляд у сесійній залі. Як ви розумієте, в залі все вирішує влада. Тому затримка з ухваленням закону про суспільне мовлення цілковито на її совісті.

— Які ваші прогнози щодо розгляду питання про суспільне мовлення? Після гучних заяв гаранта «про важливість і необхідність» на початку президентського терміну тепер уже не актуальна добровільна відмова від підконтрольного державного телебачення?

— У влади ситуація складна. Ми пам’ятаємо, що Президент ще в жовтні 2010 року збирався вносити законопроект про суспільне мовлення на розгляд парламенту, але не вніс. Тепер він уже й не може цього зробити, бо, за Регламентом, потрібно спочатку розглянути наш, уже зареєстрований. І мені цікаво буде почути аргументи, чому не може бути ухвалено законопроект Шевченка—Каськіва—Суслова, над яким працювали найкращі медiаексперти України: Тарас Шевченко, Дмитро Котляр, Роман Головенко.

Із боку ж Президента все це не створення суспільного мовлення, а імітація процесу.

— На вашу думку, чи відтерміновується прийняття закону про роздержавлення преси?

— Ми бачимо філософію цього режиму: його завдання — максимально контролювати все, що рухається. Мені важко уявити, щоб у цієї влади з’явилося щире бажання віддати контроль за державним телебаченням, радіо або за комунальною пресою.

I все ж рано чи пізно в Україні буде суспільне мовлення, і відбудеться роздержавлення преси, бо це винятково радянські рудименти. Це може статися і за Януковича. Але існує великий ризик того, що під гаслами про створення суспільного мовлення зроблять щось прямо протилежне: на телецентрі на вулиці Мельникова змінять табличку, а суть залишиться.

Ми надто довго готувалися до утворення суспільного мовлення, щоб зараз допустити створення якогось напівфабрикату. Думаю, журналісти і громадськість будуть активно протистояти цьому.

Насправді суспільне мовлення — це конкретні речі: незалежна редакційна політика, незалежна кадрова політика, незалежне фінансування. Без них будь–яке суспільне мовлення — фікція.

— Ви сказали: «це може статися і за Януковича». Яким чином можна прийняти за нинішньої влади закон про суспільне мовлення з демократично вивіреними нормами, коли провладна більшість депутатів затверджує тільки потрібні владі рішення і формулювання?

— Те, що Верховна Рада перетворюється на машину для голосування, — це правда. Утiм нам інколи вдавалося відстоювати свої позиції. Так було і з Податковим кодексом, і з Законом «Про доступ до публічної інформації». Минулого року нам вдалося зупинити два небезпечні урядові законопроекти: про зміни в реєстрації друкованих видань, за яким мали ускладнити процедуру, та про обов’язкову реєстрацію інтернет–видань, що ударила б по незалежних електронних медiа. Ці ініціативи не дійшли на розгляд сесійної зали.

«Саме прізвище не зробить із Жені Тимошенко політика першого ешелону»

— Скоро вибори. Чи будете ви балотуватися по «мажоритарці»?

— Цілком може бути. Усе залежатиме від того, яке рішення прийме партія.

— На двох попередніх виборах ви входили до чільної п’ятірки партійного списку БЮТ. Чи вимальовується вже верхівка списку кандидатів від партії «Батьківщина» на вибори–2012?

— Ні. Втім одна позиція є для нас принциповою: список «Батьківщини» на виборах–2012 очолить Юлія Володимирівна Тимошенко.

— Чи може змінитися голова партії?

— Виключено. Думаю, партія не мінятиме голову.

— Чи буде у верхівці списку дочка, Євгенія Тимошенко?

— Як я вже сказав, список не обговорювався. Ще рано. Зараз основне питання — максимально об’єднати сили навколо «Батьківщини». Від того, як вдасться це зробити, залежить, якою буде перша п’ятірка, десятка і так далі.

Євгенія Тимошенко, думаю, зайняла зараз достойну позицію: донька відкрито і відважно б’ється за маму. Це заслуговує на повагу — і суто по–людськи, і як громадянська позиція. Водночас Женя достатньо мудра, щоб розуміти, що саме лише прізвище поки не робить її політиком першого ешелону. Судячи з її заяв, вона поки обрала інший шлях. Женя є ниточкою, яка зв’язує партію з Юлею, голосом, який від нашого імені й імені Юлії Тимошенко спілкується зі світом.

Чи буде Євгенія у списку, вирішуватиметься ближче до виборів. Важливими у цьому є її особиста позиція та позиція Юлії Володимирівни. Що можна однозначно сказати сьогодні про список, то очевидні його лідери — Юлія Тимошенко й Олександр Турчинов.

— Хто може приєднатися до «Батьківщини»? З ким ведуться переговори?

— По–перше, хочу сподіватися, що в об’єднаному списку «Батьківщини» будуть представники партії «Реформи і порядок» та Української соціал–демократичної партії. Щодо ПРП, то варіант, який звучить найчастіше, такий: партія збереже реєстрацію. Хоча б для того, щоб висунути своїх членів до виборчих комісій. Але чільні представники ПРП призупинять членство і увійдуть до списку «Батьківщини».

З УСДП — не секрет, з’явилися певні тертя після обрання її лідером Наталі Королевської. I все ж, сподіваюся, її представники підуть на вибори разом із нами.

Крім того, в нас є об’єднавчий процес з «Народною самообороною», з Народним рухом України. Дуже бракує нових людей: тих, хто раніше не був у політиці і хто би додав надії тим, хто махнув рукою на українські партії.

РОЛЬ ПРЕСИ НА ВИБОРАХ

— Вплинути на результати виборів можуть і журналісти. Але зараз небагато тих ЗМІ, які об’єктивно висвітлюють політичні реалії. Що може змінити ситуацію?

— Де преса може сказати вирішальне слово у період виборчої кампанії — це в мажоритарних округах. Там за новим законом про вибори обиратиметься половина парламенту. Із всеукраїнськими виборчими списками все більш–менш зрозуміло: країна знає, яка з партій чого варта. Із «мажоритарниками» буде складніше. Уявіть стандартний округ: кілька районів, маса кандидатів — і місцевих, і київських, багато зовсім нових облич. Як виборець може зробити свідомий вибір, якщо місцеве телебачення або місцева газета не зроблять свою роботу на совість? Вважаю, місцеві ЗМІ обиратимуть половину парламенту.

Останнім часом ми приділяли мало уваги місцевій журналістиці, і вона зараз у сумному стані. Більшість редакцій будуть змушені петляти між адмінресурсом і грошовими мішками. Тому зараз надзвичайно важливо пробудити на місцях справді журналістський дух.

— Але часу залишилося обмаль.

— Треба підходити до життя по–філософськи. Поки є хоч один шанс, хоч один відсоток теоретичної можливості — треба боротися за перемогу.

Найбільші справи починаються з перших кроків. Є багато людей, які кажуть, що майбутні парламентські вибори мало що можуть змінити. Але давайте згадаємо 2004 рік. Перемога Помаранчевої революції була закладена результатами, які отримали демократи у 2002 році на виборах у Верховну Раду. Якщо ми думаємо, як скинути цей режим і усунути Віктора Януковича від влади, треба серйозно і відповідально поставитися до парламентських виборів.