Дати не можна забрати

19.01.2012

«Мені було так погано в житті, мабуть, лише один раз, коли помирала мама, — каже Валентина Матвєєва. — Оце відчуття безвиході...» У стан безвиході наприкінці грудня 2011 року її поставила рідна держава: суд ухвалив рішення стягнути з безробітної всі кошти, отримані нею від Сумського міського центру зайнятості — 20 704 грн. 95 коп.

 

Хронологія «злочину»

Пані Валентина — журналістка, яка 18 років пропрацювала за фахом. Ще десять років життя було віддано роботі у прес–службі обласного КРУ. Але наприкiнцi літа 2010 року там відбулися кадрові зміни, i жінку скоротили. Наказ про це вийшов 6 серпня, а останнім днем роботи стало 9 серпня. А вже 10–го вона звернулася до служби зайнятості, заповнивши відповідну картку. 17 серпня Валентині Матвєєвій надали статус безробітної, цього ж дня вона підписала зобов’язання перед службою.

Уже в жовтні жінка отримала несподіване повідомлення від київського ТОВ «Піраміда», що їй слід отримати гонорар за статтю. Вона відмовилася. Але їй зателефонували знову й пообіцяли вислати одноразовий договір, за яким вона може отримати кошти. Звідки гонорар? Як працівник прес–служби обласного КРУ Валентина виконувала свої обов’язки, надаючи, зокрема, й матеріали для журналу «Фінансовий контроль». За розпорядженням керівництва вона надсилала матеріал для журналу, але на адресу КРУ, де його вичитували. Зауважимо: жодної винагороди ніколи за це не отримувала.

Останній матеріал було написано й відправлено, відповідно до цієї схеми, за два тижні до скорочення штату. Це, до речі, підтверджує лист першого заступника голови Державної фінансової інспекції України (раніше — ГоловКРУ) пана Костюшка. Номер журналу, в якому опублікували матеріал «Принципи Олександра Паньшина», було підписано до друку 9 вересня. А під матеріалом — підпис автора: як належить, прізвище, ім’я та посада «головний спеціаліст із взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю КРУ в Сумській області». Хоча на той час, зрозуміло, Валентина Матвєєва даного статусу вже не мала.

Помилка ціною в тисячі

Отримавши договір, Валентина побачила, що датований він 12 серпня, тобто днем, коли вона ще не мала статусу безробітної. «Чому я підписала його? По–перше, тоді ще перебувала на посаді. По–друге, згідно з договором, майнові права на інформаційно–консультативні матеріали належать КРУ, а не мені. А пункт 5.2 зазначає, що умови договору поширюються й на відносини, що виникли до дати його укладання».

Звичайно, сумніви були. До договору прикріпили акт виконаних робіт, вказали й суму гонорару. Хоча, якби договір укладали до виконання роботи, як можна було, не уявляючи обсягу матеріалу, визначити суму винагороди? Врешті, Валентина договір підписала, вважаючи, що заробила ті гроші ще до того, як стала безробітною. Тепер себе картає, адже ціна того підпису виявилася аж надто високою. Отримавши у жовтні 2010 року авторську винагороду в сумі 265 грн. 06 коп., нині вона має віддати всі кошти, отримані від служби зайнятості, починаючи з вересня того року. Бо, пройшовши всі шляхи звітності, дані про отриманий гонорар опинилися в податковій, а звідти було оповіщено службу зайнятості: безробітна заробляє кошти! І служба відреагувала судовим позовом.

У розмові з колишнім редактором журналу «Фінансовий контроль» Ігорем Стефаником Валентина дізналася, чому з’явився той гонорар. Він пояснив: коштів на це редакція загалом не мала, а потім щось з’явилося, тому вони доручили ТОВ «Піраміда» — видавцеві журналу, практично, технічному виконавцю — «заохотити кращих авторів». Керівник ТОВ пані Зерцалова так і зробила, зовсім не вникнувши в ситуацію того «кращого автора» й, по суті, підставивши його.

Більше того, коли працівники Солом’янського районного центру зайнятості міста Києва за дорученням Сумського центру перевіряли обставини справи, у «Піраміді» їм пiдтвердили: так, мали угоду з Матвєєвою, і вона виконувала для них роботу. Не зауваживши при цьому, що Матвєєва про них дізналася лише у жовтні, а матеріал надсилала не «Піраміді», навіть не журналу, а ГоловКРУ. І що цей випадок «співпраці» був єдиним, а не системним.

Кого захищає держава?

Серед громадськості поширенi чутки, що нашим судам начебто іноді велять, аби та чи інша категорія перестала вигравати справи. І тоді починає масово не щастити пенсіонерам, які через суд хочуть перерахувати пенсію. Або не може виграти справи жоден із тих, хто судиться зі службою зайнятості. Мабуть, пліткують люди? Хоча, читаючи постанову Сумського окружного адміністративного суду щодо справи пані Матвєєвої, у такі плітки хтось може й повірити.

Чого варте лише речення «Представник позивача також зазначила, що вимоги позивача є безпідставними...» Втім, незважаючи на цю символічну помилку, суд, посилаючись, зокрема, й на «Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітнім», присуджує Матвєєвій виплатити всю суму «боргу». При цьому чомусь одноразову послугу (адже інші просто не було доведено) трактують як самостійну діяльність. І зовсім­ не враховують інші положення згаданого «Порядку», які передбачають покарання за тимчасову діяльність у вигляді позбавлення допомоги при безробітті в сумі, адекватній виплатам iз безробіття за три місяці чи на кількість днів, на яку складено угоду.

Покарання, звісно ж, має бути, але справедливе й адекватне. Утiм служба зайнятості разом із «гуманним» судом вирішують бути принциповими за максимумом. Усе це відбувалося наприкінці минулого року, коли в Україні розгорталася інша цікава справа щодо служби зайнятості, зокрема її очільника пана Галицького, у якого слідчі знайшли кілограми золота та валюти. Дійсно, хіба бідолаха назбирав би такі запаси, якби служба зайнятості не була б от такою принциповою!..

До речі, в одному з державних коридорів, якими ходила Валентина Матвєєва, їй так і сказали: «А чого ви хочете добитися? Ми тут з однієї миски їмо...» У жінки немає іншого виходу, як доводити свою невинуватiсть. І запитує вона про одне: чи знайдеться в Україні юрист, який зможе її захистити? Може, таки знайдеться?

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>