Справа на $20 000 000 000

05.01.2012
Справа на $20 000 000 000

Можливо, невдовзi українською ГТС керуватимуть росiйськi диспетчери. (Фото Рейтер.)

Тепла зима 2012, утiм, не знизила градус напруженості, яка нині панує у паливно–енергетичному комплексі України. Провал грудневих перемовин між нашими і російськими президентами та прем’єрами змусив незалежних експертів висловити припущення: українська делегація покинула Білокам’яну, щоби до неї повернутися. Згодом. Скажімо, у січні. І бути вже значно поступливішою у найважливішому для нас питанні — здачі росіянам вітчизняної газотранспортної системи. Тієї самої, яка, за нашою Конституцією, перебуває у власності України і відчуженню не підлягає. А заодно є тим бажаним для Москви активом, який дозволяє витримувати в українсько–російському діалозі хоча б якийсь паритет. Що відбувається з країною, яка поступилася «Газпрому» і його підрозділу — Кремлю — своєю паливно–транспортною системою, яскраво демонструє приклад сусідньої Білорусі.

 

Влада: жодної втрати суверенітету!

Вітчизняні експерти майже одностайно переконані: нинішня провладна більшість у парламенті може легко і невимушено внести будь–які необхідні зміни до чинного законодавства. І ввести передачу Росії наших паливних активів у так зване правове поле. Сама влада таку можливість традиційно заперечує. «Ні сьогодні, ні завтра питання про продаж української газотранспортної системи не порушуватиметься. Якщо навіть гіпотетично уявити собі таке, то це означатиме, що ми знімемо з себе останню сорочку і її продамо», — заявив ще перед Новим роком спікер українського парламенту Володимир Литвин. За його словами, може йтися лише про створення газотранспортного консорціуму за участю нашої держави як транзитера, Росії як постачальника пального та Європи як його споживача. «Тож не потрібні ці страхи, стогони та прокляття, які ще більше знесилюють людей», — підбив підсумок політик.

Виконавча влада дотримується приблизно такої ж думки. За словами речника українського Прем’єр–міністра Віталія Лук’яненка, наша країна готова до нового раунду перемовин, як тільки з Москви надійде пропозиція щодо їх дати. При цьо­му, як вважають у Кабміні, дуже позитивною є заява Володимира Путіна, що українська ГТС i надалі буде потрібною РФ — з урахуванням зростання попиту на газ. А от розмовляти на цих перемовинах, мовляв, будуть не про капітуляцію України, а лише про створення тристороннього консорціуму. З обов’язковим залученням Європи як третьої сторони. І саме цей варіант — а не якийсь інший — нібито мав на увазі російський прем’єр, коли напередодні бою курантів дав завдання «Газпрому» продовжити «газовий» діалог з Україною.

Утiм подібні райдужні запевнення у нашій країні переконують не надто. Тим паче з урахуванням передноворічної зустрічі російського прем’єр–міністра Володимира Путіна та керівника «Газпрому» Олексія Міллера. Міллер тоді «засвітив» пропозиції нашої країни, з якими нібито приїжджали до Москви Віктор Янукович та Микола Азаров: 20 мільярдів доларів за ГТС та 9 мільярдів доларів за знижку в оплаті за російський газ треміном на один рік. Деталей Міллер не уточнив, але їх прорахували аналітики. Найімовірніше, йдеться про минулорічні обсяги закупiвель газу — 40 млрд. кубометрів, — які за існуючої нині ціни (416 доларів за тисячу кубів) коштуватимуть 16,6 млрд. доларів. Відмінусувавши від цієї цифри 9 млрд. та провівши нескладну операцію ділення, матимемо: Україна віддає ГТС за ціну газу 190 доларів за тисячу кубометрів.

Опозиція: вони готуються змінити закон!

Тоді, у двадцятих числах грудня, Москва сказала Януковичу й Азарову — ні! Точніше, «ось ви нам вечорами і кров п’єте». Це, якщо бути дослівним. Але, схоже, перед настанням нового року вирішила продовжити перемовини. Можливо, отримавши певні обіцянки Києва.

Опозиційний політик Микола Томенко має свої пояснення провалу грудневої місії команди українських перемовників. «Цілком очевидно, що Росія не йде на підписання домовленостей, оскільки вона поставила жорсткі умови: приватизацію української ГТС та реорганізацію НАК «Нафтогаз України» — з контрольним пакетом у руках росіян», — стверджує Томенко.

Але найцікавіше, що, за його словами, наступного пленарного тижня Верховна Рада України має намір включити у повістку дня проект закону про внесення змін у деякі законодавчі акти. Які — дивним чином (!) — стосуються саме діяльності нафтогазового комплексу України. За нововведенням, яке нібито мають ухвалити, реорганізація «Нафтогазу», у тому числі злиття, приєднання, відділення та виділення, здійснюватиметься за... рішенням Кабінету Міністрів України.

Важливе рішення, мовляв, не просто так ухвалюють у перші дні нового року — саме цей період, коли в українців починаються неоголошені канікули, вважається «мертвим» у бізнесі та «неконфліктним» у політиці. Тож проголосувати за «новий Харків» можна вже буде без кровопролиття, мордобою та димових завіс.

Член Комітету ВР iз питань ПЕК опозиційний народний депутат Олександр Гудима (БЮТ) заявив, що ймовірність ухвалення законопроекту про реорганізацію «Нафтогазу» дуже велика. У містких шафах парламенту подібна пастка — яка, на перший погляд, схожа на виконання наших обов’язків перед Європою — вже лежить. Йдеться про документ, що передбачає механізм виконання «Нафтогазом» вимог Європейського енергетичного співтовариства. Тобто про поділ НАКу–монополіста на підприємства, що займаються видобутком та транспортуванням газу. Утiм перспективне та переважно позитивне нововведення можуть використати у своїх цілях росіяни. «Москва чекає, щоб ці документи ухвалили у парламенті, — каже Гудима. — За моїми даними, після того як ухвалять закон про «розчленування» «Нафтогазу», одразу ж підпишуть міжурядову угоду, за якою виділений «Укртрансгаз» стане об’єктом консорціуму між нашою стороною та «Газпромом». Або компанією, на яку вкаже «Газпром». Про жоднi спiльнi проекти з Євросоюзом наразi не йдеться.

Законопроект поки що лежить. Але це, на думку Гудими, ще зовсім нічого не значить. «Адже якщо комітет не ухвалив рішення з приводу законопроекту, але його розглянув, то через два тижні спікер має право виносити його на сесію, — каже нардеп. — Судячи з коментарів представників провладної партії, вони готові голосувати за нього».

Імовірність іншої біди для нашої «труби» висловлює депутат від «НУНС» В’ячеслав Кириленко. За його словами, законопроект, який дозволить приватизувати нашу ГТС, поставлять в один із сесійних днів «з голосу». Тобто несподівано і без попереднього обговорення у комітетах. Але опозиціонери, за їхнiми словами, до такого повороту подій готуються і у випадку чого можуть–таки заблокувати трибуну.

А чому 20, якщо вона коштує 40 млрд.?

У тому, що нову дату перемовин Москва таки назве, сьогодні можна навіть не сумніватися. Підстава для цього — дуже простий, щоби не сказати «примітивний», маркетинговий прийом під назвою «тиск на продавця», який продемон­струвала російська сторона. «Не можна виключати, що цей так званий останній стратегічний ресурс України наступного (тобто вже нинішнього. — Ред.) року може сильно впасти в ціні», — процитувала Олексія Міллера його прес–служба вже наступного дня після того, як він особисто доповідав про стан перемовин Володимиру Путіну. А взагалі, на думку очільника «Газпрому», 20 млрд. доларів, які буцімто просить Україна за свою трубу–годувальницю, — це страшенно завищена, просто–таки шалена сума. До того ж доведеться потратити величезні кошти на її модернізацію — адже український газогін перебуває у нібито дуже поганому технічному стані.

Українські експерти переконані: пан Міллер не має рації! За словами незалежного експерта, екс–спікера «Нафтогазу України» Валентина Землянського, білоруську ГТС оцінили у 5 млрд. доларів. Наша ж «труба» — уп’ятеро більша, до того ж серед об’єктів її інфраструктури — великі газосховища. Тож справедлива ціна, якщо газотранспортну систему таки справді продаватимуть, становить щонайменше 35—40 млрд. доларів. Станом на нинішній день.

А тезу–погрозу, що завтра РФ може зіграти на пониження вартості української ГТС (саме таким шляхом «приватно–державного партнерства» росіяни викуповували привабливі для себе підприємства, зокрема переробні. — Авт.) експерти оцінюють скептично. За словами аналітика Центру Разумкова Сергія Дяченка, для постачання російського газу до Європи наша «труба» ще довгий час залишатиметься незамінною. Навіть за умови ефективної роботи обхідних газогонів — «Північного потоку» і «Південного потоку». Насамперед тому, що транспортувати сушею, через Україну, безпечніше та дешевше, а це означає — економічно вигідно. А по–друге, на території нашої держави діють великі газові сховища, які можна використати для накопичення резервних запасів пального. А тому, мовляв, Путін, публічно заявивши, що наш газогін його цікавить, не збрехав. І Українська ГТС і справді залишатиметься у фокусі інтересів Кремля.

Наші козирі в діалозі

«Північний потік», як відомо, не є прямим конкурентом шляху через Україну. Він орієнтується на зовсім інші родовища газу (насамперед Штокманівське. — Авт.) та на зовсім інших споживачів. «Південний потік», попри всі переможні реляції росіян, поки що залишається проектом. «Домовленість iз Туреччиною — це добре, — каже Дяченко. — Але така домовленість не вирішує проблему. Для успішного просування «Південного потоку» необхідна підтримка Єврокомісії. Натомість цей проект не відповідає Треть­о­му енергетичному пакету: «Газпром» та інші компанії не мають права займатися транспортними проектами (компанії, які видобувають пальне, не мають права його транспортувати. — Ред.). Звичайно, Єврокомісія може зробити виняток, якщо вважатиме такий проект стратегічним для Європи. Так було, зокрема, з «Північним потоком». Але щодо «Південного» подібної підтримки з боку Єврокомісії не відчувається — насамперед тому, що цей «Потік» є конкурентом іншого газогону — «Набукко» (спільного євро–азійського проекту, без участі Росії. — Авт.)». А без «Південного потоку» говорити про «падіння вартості ГТС» досить важко.

Ще одне слабке місце Путіна у найближ­чих перемовинах — позиція Росії, яка не зацікавлена у надто вже сильному загостренні стосунків iз Києвом. «У Путіна є кілька підстав піти назустріч Києву, — каже політолог Вадим Карасьов. — Перша з них — утримати Україну від жорстких сценаріїв, на кшталт звернення до Стокгольмського арбітражу». Подібна погроза, до речі, знову прозвучала з уст нашого керівництва — саме після невдачі на грудневих перемовинах у Москві. «По–друге, — продовжує Карасьов, — Кремлю не вигідно доводити ситуацію в Україні до соціального вибуху, який призведе до зміни влади. Так, Путін розуміє, що нинішня влада в Україні не така вже й проросійська. Але він також розуміє, що більш проросійської влади тут уже не буде. Та й революційна зміна влади Путіну не потрібна — вона лише збільшить турбулентність у його країні».

Чи зуміє наша до цього беззуба команда перемовників використати свої, хоча й нечисленні, але переваги — і домогтися успіхів у діалозі з росіянами, чи вирішить поступитися частиною суверенітету, ми дізнаємося після старого Нового року. Черговий раунд діалогу нібито заплановано на 15 січня. Але який сценарій готує нам влада, стане зрозуміло раніше — як тільки народні обранці сядуть за свої робочі місця у залі під куполом.

 

ОЦІНКА

«Освоєння добування шельфового газу могло би перемістити Україну в число головних країн–експортерів газу. Але у випадку продажу своєї ГТС Україна не зможе реалізувати такий проект самостійно».

Мар’ян Заболоцький,
аналітик «Ерсте Банку»