І хто тобі Азаров?!

08.12.2011

Українські «чорнобильці» та пенсіонери іже з ними, схоже, можуть подавати скарги до суду про збільшення розміру пенсій хоч до наступного пришестя. Без результату! Владі дешевше буде арештувати кілька суддів, ніж платити, за підрахунками влади, «зайвих» 170 млрд. гривень незрозуміло яких пенсій. Щоправда, при цьому вона, тобто влада, тобто Партія регіонів, тобто команда Віктора Януковича, ще глибше грузнутиме в яму цілковитої відсутності логіки та будь–якої системності у діях. Адже цей земельний отвір під назвою «Обіцяти все!» створила саме команда Віктора Федоровича — для повалення своїх політичних конкурентів. Сьогодні, втім, на хвилі ейфорії від легко взятої влади на такі умовності ніхто не зважає...

 

Формальний бік, або Так сказав Тігіпко!

«Іти на всі вимоги ми не зможемо, адже у нас нема на це грошей. Нема 170 млрд. гривень», — прокоментував нещодавно профільний віце–прем’єр Сергій Тігіпко рішення структури, яка пише на своїх ухвалах «Іменем України». Його безпосередній шеф, Прем’єр Микола Азаров, із буквою та духом закону дружить не менше. А тому заявив просто — держава не зможе виконувати всі рішення судів щодо виплат заборгованостей!

А щоби партії влади було легше розрулити ситуацію, слухняна більшість у Верховній Раді вже активно готує новий документ: щоби заборгованість з держави можна було вимагати не за весь період, а лише за останній місяць. Збережемо, мовляв, невеличкий наїздик на закончик — і збережемо казну цілою й неушкодженою!

Фраза «Х. не може виконувати рішення суду» у пересічній правовій державі прозвучала би курйозом. А якщо би це речення вилетіло з уст чиновника, то він писав би заяву про відставку вже завтра. У нас, звичайно, не напишуть, але при цьому «регіонали» навіть не зрозуміли, що вони поставили правову підніжку самим собі. Бо після заяв Тігіпка–Азарова речення «Президент Янукович не може випустити з тюрми Юлію Тимошенко, адже рішення про ув’язнення ухвалив суд» взагалі втрачає будь–яку логіку. Навіть формальну. Який такий суд, якщо хлопці самі визначають доцільність його рішень? Достатньо буде сказати: «Ми не можемо виконувати рішення судді Киреєва» — і справі кінець! Як і сотням, і тисячам їй подібним. Та й взагалі, жодної підстави вважати, що справи у цій країні вирішуються не завдяки телефонним дзвінкам, просто не існує.

Сама влада чітко означила свою позицію: подобається рішення суду — вклоняємося Феміді, не подобається — ігноруємо. І взагалі — ігноруємо все, що нам не подобається...

По суті: Сухому соромно...

Вірогідність того, що «чорнобильці» активізувалися із своїми позовами до судів не просто так, а їх веде неправедним шляхом небезпечна волосата рука опозиції, цілком можлива. Як і фраза Сергія Тігіпка, що рішення суддів є корупційними, також може містити частку істини. Адже всі, хто знає, як працює українське правосуддя (а іншого у нашій країні поки що немає), особливих ілюзій про чесність Феміди у вишиванці не мають. Чи насправді позови «чорнобильців» проти Кабміну Азарова — це таки неоголошена війна знекровленої опозиції, чи це просто збіг обставин, щось на кштал флеш–мобу — достеменно не відповість ніхто. Але навіть якщо добра Генпрокуратура надасть пану Тігіпку докази корумпованості людей у мантіях, то це будуть одиночні випадки. Довести — з фактами, свідками, доказами — інспірованість «пенсійної» диверсії проти нової влади не зможе навіть сам Печерський суд. Надто вже багато людей задіяно, надто вже розмиті зв’язки між ними...

Утiм давайте все ж — цілком умовно — припустимо, що «чорнобильців» хтось готував і справді цькував на уряд. Про те, що подібні засоби впливу у новітній українській історії використовувалися, всі де–факто знали і раніше. Та говорити якось про це було не заведено. Обітницю мовчання днями порушили. Про те, як реалізовується постулат «Чим гірше (державі), тим краще (мені)» в умовах вітчизняної політики, розповів досить таки правлячий нардеп (Партія регіонів) Ярослав Сухий. Публічно в ефірі одного з телеканалів Сухий вирішив розповісти про одну з політтехнологій. «Я готовий покаятися за своє голосування [за закон про захист дітей війни]», — сказав нардеп і додав: проект закону він підтримав не з любові до знедолених, а лише щоби дошкулити новій владі. Тобто, «помаранчевим».

«Коли є 25% доплати до пенсії фронтовика, який воював на фронті, 15% — тому, хто воював у тилу, має державні нагороди тому, хто ударно працював, і 30% — дитині війни, за датою народження, то це ясно було, що щось не так, — констатував «регіонал» i запізніло покаявся, — у 2004 році ми голосували, виходячи з політичних мотивів, щоб дошкулити своїм політичним опонентам. Так робити не можна і не треба, тому що ми розбалансуємо фінансово–кредитну систему України».

Сказав би цю фразу Сухий ще році в 2009, коли його колеги були в опозиції, ціни би йому не було як політику і державному мужу! Нині ж подібні намагання правильною риторикою відвести вогонь від друзів–соратників виглядають смішно. І жалюгідно. Але пізнавально...

Коли ще Янович був у «тіні»...

Пізнавально, тому що дрібні пакості опозиції проти влади (у нашому випадку «регіоналів» проти «помаранчевих». — Ред.) аж ніяк не завершилися в 2004 році. Через п’ять років, напередодні президентських виборів, коли тодішній Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко мала ще й титул кандидата в президенти України, опозиційна фракція Партії регіонів наполягла на підвищенні соціальних стандартів. На якi також не вистачало грошей у бюджеті. Проштовхували свою ідею опозиціонери–«регіонали» з притаманною їм активністю.

Ось цитата тодішнього заступника голови, а нині керівника фракції Партії регіонів Олександра Єфремова — за 1 вересня 2009 року. «Ми сподіваємося на підтримку Блоку Литвина, комуністів, а також інших депутатів... У випадку, якщо ми не досягнемо взаєморозуміння у сесійному залі, то я не виключаю і блокування трибуни», — сказав тоді Єфремов. Мінімальну зарплату — 1500 гривень, а мінімальну пенсію — 1300 гривень — тодішній лідер опозиції Віктор Янукович вимагав і взагалі запровадити... заднім числом. Тобто, з цього ж таки дня — 1 вересня. Підстави — падіння курсу гривні. Людям, на думку Януковича, стало важко, і він вирішив їх захистити.

А ось коментар iз цього приводу «тіньового» міністра фінансів. Саме такий титул у ці буремні дні боротьби за долю народу, як ми могли забути, мав нинішній Прем’єр Микола Азаров. «Головне — чесно та ефективно використати наявні бюджетні кошти, — сказав він в інтерв’ю журналістам. — І тоді не буде проблем, де взяти ці гроші». У репліці з місця опозиційні, читай «регіональні» нардепи пропонували владі: «Якщо ви не можете знайти ці гроші, то уступіть місце нам! Ми знаємо, де їх шукати».

Очільник Кабміну, у ці дні патріот України і «державний муж» Юлія Тимошенко відреагувала на такі закиди шкодливих опозиціонерів iз донецькою пропискою прогнозовано — і, сьогодні це смішно читати, назвала колег із чужого табору... популістами. «Я думаю, що це тест на популізм...» — цитата Тимошенко. Саме цим словом, як ми постійно чуємо, нині називає Тимошенко Микола Азаров.

Ну а реакція тодішніх високопосадовців команди Юлії Тимошенко на проголосоване більшістю рішення практично не відрізнялася від дикого правового нігілізму, який сьогодні демонструють Сергій Тігіпко та Микола Азаров. Ось слова тодішнього, щоправда молодого і «зеленого», міністра фінансів Ігоря Уманського: «Мінфін пропонує Кабміну... не виконувати закон про підвищення соцстандартів». Мовляв, загальну суму витрат не враховано у проекті держбюджету.

...В одному, щоправда, з паном Сухим можна погодитися: партизанські методи боротьби із владою на своїй території нічим хорошим для держави не закінчуються. Реальна ситуація з економікою держави — цьому яскраве підтвердження. Ярослав Сухий, надійно, як йому здається, скинувши з плечей ганьбливе тавро опозиціонера, це зрозумів. Утім не факт, що він раптом не забуде цю істину завтра — якщо друзі–вороги раптом поміняються кріслами в будинку уряду.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ,
Ольга БОНДАРЕНКО