Попередній реліз однієї з найвідоміших і найдосвідченіших бард–рокових формацій країни мав назву «Неопалима купина» і складався з авторських композицій Анатолія Сухого і Олександра Веремчука на теми визвольних змагань українського народу. На той момент уже мало не хрестоматійними стали такі пісні, як «Пане полковнику», «Я — Крук»... Це — своєрідні пісні–візитки уславленої команди, яка фактично є ровесником Всеукраїнського фестивалю «Червона Рута». Тоді, у далекому 1989–му, «Рутенія» стала дипломантом у номінації «співана поезія».
Нинішній дводисковий альбом «Хто живий» група присвячує 29–річчю УНСО, усім борцям за волю України, а також світлій пам’яті Анатолія Лупиноса, Костянтина Єрофєєва, Руслана Зайченка. Частина пісень альбому належить авторам–унсовцям, вони ж їх і виконують за музичної підтримки учасників «Рутенії» (зокрема, йдеться про Григорія Лук’яненка, гітариста гурту). Він же здійснив аранжування і мастерінг дисків, які містять цілих 28 треків. Символічним для цієї роботи є те, що титульна пісня «Хто живий» була виконана за участю Сухого, Лук’яненка та Костянтина Єрофєєва, який, на жаль, покинув цей світ три роки тому. Звучить та пісня як своєрідний гімн усієї програми. Тут є ще один трек Кості Єрофєєва — «Легіонер», програмний у сольному однойменному альбомі співака. Варто зазначити, що вже кілька років поспіль повноправним учасником «Рутенії» є відомий бард Едуард Драч, який тут представлений піснею «Військо». З боку УНА–УНСО одним iз найяскравіших авторів є Василь Лютий (пісні «Гімн волі», «Холодний Яр»). Альбом «Хто живий» готували на студії «Рутенії» цілих три роки. Фактично цей реліз завершує так званий військовий цикл (альбоми «Неопалима купина» і «Хто живий»), а відтак, за словами Григорія Лук’яненка, наступний міститиме лірико–драматичні твори, пісні про кохання.
У 1989–му студенти Київського національного університету ім. Тараса Шевченка створили квінтет «Рутенія». Перші обойми пісень були такими собі «квітами зла», що сходили в коловерті нічних посиденьок, розпиття портвейну, демонстрацій протесту, іспитів, мандрівок, поетичного і політичного самвидаву та, ясна річ, рок–н–ролу, позаяк їхнє життя і було безперервним рок–н–ролом. Перший підпільний альбом «Україна сучасна» складався з відвертого стьобу, пародій і чорного гумору. Потім був ще крутіший альбом — «Похрещені вогнем», що його друзі–студенти просто «розібрали на цитати». Альбом «Вулиці рожевого міста» зробив гурт відомим, оскільки він був широко розтиражований. У 1998–му на київському лейблі «Гарба» був видрукований розкішний ритм–блюзовий диск «Провінційний джаз». Незачесані думки, смак «шершавого буття», дух катарсису та правдивий драйв зробили цей реліз справді визначним. Отже, двадцятирічна історія гурту триває, створено фестиваль пам’яті Костянтина Єрофєєва під назвою «Рутенія» та, звісно, народжуються нові пісні...
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
