Ахметов узявся об’єднати схід і захід

На початку наступного року одна з найбільших компаній Західної України — ПАТ «Західенерго» — може отримати нового власника. Іще 25 листопада ДТЕК Ріната Ахметова подала заявку на конкурс iз придбання понад 45% акцій підприємства. Крім ДТЕК, інших претендентів на «Західенерго» не було. Тому для генерації проведуть незалежну оцінку. Якщо найбільша приватна енергетична компанія погодиться iз запропонованою ціною, то офіційно документи про продаж підпишуть не раніше січня. Інших потенційних інвесторів могли відлякати надто високі соціальні зобов’язання та борги компанії, які потрібно погасити після приватизації. Проте це лиш означає, що не всі, хто на словах вважає нашу енергетику перспективною, готовi братися за реальну роботу з її розвитку.

Проблема у мішку

Фонд державного майна протягом останніх півроку витратив купу часу і зусиль на просування українських енергетичних компаній у світі. Європейські інвестори мали змогу поговорити з керівниками підприємств, оцінити фінансові та економічні показники у ході «круглих столів», презентацій і навіть телемосту. Проте на виході заявку на придбання, приміром, 45% акцій «Західенерго» (генерує близько 9% усієї виробленої в Україні електроенергії) подала лише ДТЕК. За словами президента асоціації «Паливно–енергетичний комплекс Львівщини» Ярослава Шпака, інвесторів могли відлякати надто жорсткі соціальні зобов’язання, зависока ціна та завеликі обсяги необхідних вливань в оновлення обладнання. Такої ж думки дотримується член Комітету ВР iз питань паливно–енергетичного комплексу Віктор Турманов. Для тих, хто збирався просто підзаробити на експорті української електроенергії в Європу (теплові станції «Західенерго» розташовані найближче до кордону), це виправдання цілком прийнятне. Проте, чи потрібні такі інвестори Україні?

Ось що насправді пропонує покупцеві держава. По–перше, постійні проблеми із забрудненням довколишнього середовища. За даними Міністерства екології та природних ресурсів, Бурштинська ТЕС, що входить до складу «Західенерго» і є її найпотужнiшою станцією (2,3 ГВт), перебуває в десятці підприємств України, які найбільше забруднюють довкілля. Разом із цією станцією у ТОП–10 входять «Арселор Міттал Кривий Ріг», «Азовсталь», ММК ім. Ілліча та інші металургійні гіганти. Тобто якщо покупець не збирався вкладати гроші в очисні системи, запровадження екологічно дружніх технологій, то йому, без сумніву, довелося б сплачувати багатомільйонні штрафи.

По–друге, держава залишить «у подарунок» інвестору 2,7 млрд. грн. кредиторської заборгованості, що постійно зростає (ще на початку жовтня було 2,04 млрд. грн.). Це передусім борги із заробітної плати, перед державним і місцевими бюджетами, «Енергоринком» і постачальниками послуг. Фактично, до стартової ціни у 1,932 млрд. грн. треба було б додати цю суму. Не кажучи вже про першочергове оновлення обладнання, на що, за оцінками аналітика Dragon Capital Дениса Сакви, треба витратити від $0,7 до 1 млрд. (5,6 — 8 млрд. грн.). У довгостроковій перспективі, через необхідність поступового виведення з експлуатації блоків, що відпрацювали свій ресурс, інвестиції у нове будівництво мають скласти понад 60 млрд. грн. Із них, згідно з планом модернізації «Західенерго», тільки на будівництво шести нових блоків на Бурштинській ТЕС до 2029 року потрібно витратити близько 42 млрд. грн.

При цьому оновлення потужностей не має суттєво впливати на забезпечення людей роботою. Саме тому в конкурсних умовах було прописано жорсткі правила погодження скорочень із профспілкою, а на перші півроку встановлено мораторій на звільнення працівників. Той, хто не має планів зі стратегічного розвитку енергетики, навряд чи готовий виконати хоча б частину цих зобов’язань.

По–третє, потенційний покупець «Західенерго» мав бути готовий підтримати розвиток вітчизняної вугільної галузі і забезпечити постачання не менш як 70% вугілля на станції енергокомпанії від українських копалень. Необхідність запровадження цієї норми від самого початку була принциповою позицією Фонду держмайна і уряду. Адже якщо ми хочемо рано чи пізно позбутися газової залежності від Росії, то слід розвивати власну вугільну галузь. Тим більше що запасів вугілля в Україні вистачить щонайменше на найближчі 400 років. При цьому ніде не було вказано, що потенційний покупець повинен бути власником шахт — достатньо було просто засвідчити намір підписати відповідні контракти. Іноземці та вітчизняні конкуренти ДТЕК чомусь цього злякались.

Боялися продешевити

Останньою ж краплею для інвесторів, вочевидь, стала ціна, яку Фонд держмайна виставив за 45% акцій державного пакета «Західенерго» — 1,932 млрд. грн. Рiч у тiм, що вона щонайменше на 35% вище тієї оцінки, яку дав фондовий ринок. За даними котирувань акцій на біржах, на момент проведення оцінки та виставлення компанії на продаж, реальна ціна державного пакета становила не більше 1,4 млрд. грн. Трохи оптимістичніші оцінки дали аудитори з компанії Ernst&Young. Порівнявши «Західенерго» з низкою інших енергетичних підприємств, оцінивши її обладнання та експортний потенціал, експерти дійшли висновку, що вона коштує 1,65 млрд. грн. Але ж не 1,932! Голова Фонду держмайна Олександр Рябченко не приховував, що вартість пакета завищили навмисне, аби не було звинувачень у задешевому продажі. По суті, держава за потенційних учасників торгів зробила кілька «кроків» аукціону. Якщо хтось розраховував купити велике енергетичне підприємство за стартовою ціною, то потрібно було не очікувати, а зробити це ще під час приватизації.

До слова, ДТЕК, яка запропонувала за «Західенерго» на 100 тисяч гривень більше від стартової пропозиції, в кінцевому рахунку перерахує державі більше, ніж заявлені 1,9321 млрд. грн., вважає перший заступник голови Спеціальної комісії ВР iз питань приватизації, колишній голова ФДМ Олександр Бондар. За його словами, згідно з процедурою, якщо в конкурсі ФДМ бере участь один учасник, він має погодитись на додаткову незалежну оцінку об’єкта продажу. При цьо­му оцінка має бути не нижчою за пропозицію покупця.

Виходить, що взяти на себе низку ризиків іноземцям виявилося не до снаги. Натомість їх узяв на себе Рінат Ахметов через підконтрольну йому ДТЕК. Важко говорити про реальні мотиви, якими керувався вiн чи його менеджери перед ухваленням цього рішення. З огляду на той обсяг інвестицій, які потрібно вкласти у вкрай застаріле обладнання «Західенерго», про будь–який реальний прибуток ближчим часом говорити не доводиться. Експерти говорять, що, маючи вугільні активи, ДТЕК логічно купує генерацію, реалізуючи стратегію вертикально інтегрованих підприємств. Однак факт залишається фактом: узявши на озброєння ідею енергетичної незалежності, «донецький» підприємець активно об’єднує схід і захід під крилом свого бізнесу.

Ігор ТИМКІВ