Свій четвертий повноцінний номерний альбом одна з найпопулярніших українських команд лише починає презентувати, щоправда, поки що в Росії, але вельми масштабно і гучно. Українська офіційна прем’єра бумбоксівської платівки відбудеться у Києві 9 грудня. Як і слід було очікувати, над новим матеріалом працював розширений колектив музикантів, хоча кардинально на загальний саунд це не вплинуло. Найбільша зміна — це, власне, помітне подорослішання самих музикантів, зокрема лідера–вокаліста Андрія Хливнюка. Йдеться про світогляд і світовідчуття матеріалу: пісні стали більш ємкими, філософськими, але не втратили притаманних гурту гостроти, сарказму і гумору. Водночас музична палітра і надалі залишається доволі прозорою й легкою — це примхлива суміш рок–н–ролу і хіп–хопу з делікатними домішками джазу, своєрідним вокалом і месиджами головного генератора ідей Андрія Хливнюка.
Хтось порівняв «Новий вік» із бочкою з динамітом — і це цілком слушно відносно половини треків: iдеться про такі пісні, як «За буйки», «Немає ТБ», «Брехня», «Крапка», «Самольотик». Окремої уваги заслуговує кавер–версія «класичної» пісні «Братів Гадюкіних» — «Звьоздочка», яка стала одним із найбільш вдалих переспівів на знаменитому концерті–присвяті Сергію Кузьмінському «Я вернувся домів». Самі музиканти «Бумбокса» стверджують, що «Середній вік» не містить якоїсь особливої концепції, окрім фіксації очевидного біологічного факту змужніння. Студійна робота над альбомом тривала уривками упродовж півроку, в паузах поміж гастрольними поїздками. Нині «Бумбокс» — це передусім іронічний, м’який і дещо меланхолійний вокал Андрія Хливнюка, лагідне «срібло» вишуканої акустичної гітари Андрія «Мухи» Самійла, ритм–бокси і різні діджейські прибамбаси Валентина Матіюка та, безумовно, грамотний менеджмент Бориса Гінжука. Цікаво, що і надалі музика групи залишається своєрідною антитезою конвеєрній попсі у нас і в Росії. Не всі, напевно, пам’ятають, що і гітарист, і діджей протягом семи років грали у складі групи «Тартак», а Андрій Хливнюк був вокалістом черкаської хіп–хоп групи «Графіт». На початку літа 2005–го музичні сайти і видання наповнилися ейфорійними пасажами і вигуками захоплення, які можна поєднати неологізмом «бумбоксоманія». Йшлося про альбом «Меломанія», який видавці задовго до появи офіційного релізу поширили у модних тусовках у вигляді промо–дисків. Тому в день презентації «Меломанії» у клубі «Квартира бабуїн» можна було спостерігати захоплених фанів, які натхненно підспівували музикантам. Вони вже знали, якому з нових українських проектів судилося вибухнути невдовзі на повну силу...
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
