Ольга Коробка: Кликали на «Танці з зірками» — відмовилася. Погоджуся після завершення кар’єри

18.11.2011
Ольга Коробка: Кликали на «Танці з зірками» — відмовилася. Погоджуся після завершення кар’єри

Ольга Коробка на чемпіонаті світу–2011 в Парижі стала єдиною з українок, кому вдалося здобути медаль. (Фото Рейтер.)

Знаменитій штангістці Ользі Коробці лише 25, а вона вже вважається «спортивною довгожителькою». Завершили кар’єру полячка Агата Врубель, з якою чернігівка в 2004 році змагалася на Олімпіаді в Афінах, пішла на заслужений відпочинок олімпійська чемпіонка з Кореї Чан Мі Ран, котрій Оля програла боротьбу за «золото» Пекіна. А наша співвітчизниця — срібна призерка Ігор–2008 — збирається вже на третю Олімпіаду. Днями вона повернулася з Парижа, де виграла чергову бронзову медаль першості світу.

Що мотивує уродженку міста Бобровиця знову рвати і штовхати штангу, дізнавався кореспондент «УМ». Олина щирість і доброзичливість змушує забути про її статус найсильнішої спортсменки України — бачимо приємну, життєрадісну жінку, яка до безтями любить важку атлетику.

 

«Виступом на чемпіонаті світу задоволені всі»

— Олю, ви єдина вітчизняна важкоатлетка, яка на недав­ньому чемпіонаті світу зійшла на п’єдестал. Чи задоволені «бронзою»?

— Звісно. Рада за себе, приємно й за команду, адже за підсумками двох світових першостей наша жіноча збірна здобула максимальну кількість олімпійських ліцензій. Зрештою, задоволені всі: і спортсмени, і тренери, і керівництво.

— Останній день змагань затьмарила травма вашої суперниці з Вірменії Ріпсіме Хуршудян, яка вивихнула собі руку під час невдало виконаної спроби. Під час виступу виглядало так, що вірменка зламала руку. Як цей епізод вплинув на вас?

— Ми з нею боролися за позицію, йшли ніздря в ніздрю — вона виконувала спробу, я повторювала за нею. Тому коли вірменка штовхала штангу, я готувалася до виходу на поміст. Я чула її крики, бачила, як її виносили з помосту. Мені аж самій стало погано. Тож під час свого підходу дуже хвилювалася, що можу зробити щось не так.

— Світовий чемпіонат проходив під Парижем у «Євродіснейленді». Які ваші враження від знаменитого парку розваг, від столиці Франції?

— Власне, можливостей для знайомства з «Діснейлендом» у нас не було. До змагань я весь час тренувалася, а після — керівництво організувало для нас екскурсію по Парижу. Піднялися на Ейфелеву вежу, походили по Єлисейських полях.

«Якщо я не хочу, мене ніхто не змусить»

— На Олімпійських іграх у Лондоні керівництво нашої збірної, без сумніву, дуже розраховуватиме на ваш успіх. Ви ще молода, а це буде вже третя ваша Олімпіада. Розкажіть про секрет «спортивного довголіття». Адже пройти три олімпійські цикли, та ще й із нагородами, — це справжній героїзм...

— Справді, у спорті я вже багато років і можу сказати, що важка атлетика — це моє життя. Сили й натхнення приходять самі по собі, адже я виконую свою улюблену справу.

— Але після Ігор–2008 у вашій кар’єрі була перерва. І, за словами тренера Василя Кулака, на поміст ви повернулися тільки завдяки збігу обставин. Що покликало вас назад у великий спорт?

— Після пекінської Олімпіади я не виступала рік, відпочивала. Певно, це й стало тим фактором, який змусив мене повернутися. Просто нічим було зайнятися, й мені закортіло знову відчути адреналін змагальної боротьби, зануритися в буденність тренувальних зборів. Та й на помості й біля нього залишилися всі мої друзі, знайомі.

— А як могло скластися ваше життя, якби ви все ж таки завершили кар’єру важкоатлетки?

— Можливо, стала б тренером або вихователем. Але за той час нічого не підвернулося.

У мене було неймовірне бажання знову вийти на поміст. Якби я цього не зробила, то докоряла б собі, що не спробувала ще.

— У одному з інтерв’ю Василь Кулак сказав, що він вдавався до різних хитрощів, аби змусити вас піднімати більшу вагу. Скажіть, із роками змінилося ваше ставлення до тренувань?

— Я не скажу, що раніше мене хтось змушував тренуватися. Якщо я не хочу, то мене ніхто не змусить. Власне, мотивація йде зсередини, адже спортсмен знає, заради чого працює.

Ну а на чемпіонаті світу я відмовилася від третьої спроби в поштовху, бо розуміла, що реально не зможу боротися за перше–друге місце, оскільки розрив був занадто великий. Вирішили, що краще поберегти себе на наступні старти.

Громадське навантаження — член комісії спортсменів НОК

— Олю, я чув, що ви ще й працюєте у профкомі спортсменів. Які проблеми там вирішуєте, і чи успішно?

— Якщо бути точною, то я член комісії спортсменів Національного олімпійського комітету. Щодо проблем, то перш за все — це відсутність в Україні медичних центрів, де спортсмени могли б лікуватися та відновлюватися після травм. Інша проблема — погане фармакологічне та харчове забезпечення. Скажімо, на фармакологію виділяється лише 30 гривень на день, а цього дуже мало, аби вивести себе на високий рівень фізичної готовності.

— Перед Олімпіадою в Пекіні ви казали, що китайці додають до свого раціону спеціальні трави, які роблять їх сильнішими. Чи не вдалося вам розвідати той рецепт?

— Звісно, що ніхто не буде ділитися таємницями своєї підготовки. Можливо, років через десять, коли прогресивний Китай винайде щось більш дієве, ми дізнаємося рецептуру їхніх попередніх тріумфів.

— До речі, на чемпіонаті світу в Парижі наша жіноча збірна виступала під керівництвом нового головного тренера — Денис Готфрід змінив на цьому посту Василя Кулака. Що нового з’явилося у вашій підготовці?

— Для мене особливо нічого не змінилося, адже Василь Кулак залишився моїм особистим тренером. Тож усе як завжди.

«На образи уваги не звертаю»

— Неодноразово доводилося чути, що ви маєте добре серце. Певно, вас досить легко можна поранити словом?

— Зараз на образи я не звертаю уваги. Раніше через мою вагу в мене всі тицяли пальцями, і я на це болісно реагувала. Проте тепер я знаю, заради чого живу, що я роблю і для чого це мені потрібно.

— Свого часу ви казали: «Спорт — це частина мого життя, і я це роблю не тільки заради себе, але й моєї країни». А чи держава робить вам кроки назустріч? Чи гідно віддячує за медалі?

— Премії, які обіцяли після Ігор–2008, мені видали. А от із квартирою не склалося. Хоча раніше я вже отримала однокімнатне помешкання, але ж після виграшу олімпійської медалі мені обіцяли виділити нову квартиру в Чернігові. На заваді тим планам стала фінансова криза.

Тож житлове питання я вирішувала самотужки. Перша моя квартира була на околиці міста, на дев’ятому поверсі. Коли ламався ліфт, підніматися нагору було дуже складно. Тож на отримані від держави гроші я купила собі нове, зручніше житло.

— Чи можна казати, що спорт приніс вам фінансову незалежність?

— Звісно, я незалежна. Заробляю сама собі на життя, допомагаю рідним. Власне, на життя вистачає.

— До слова, раніше на вашому трико був логотип спонсора — «ІСД». Проте на чемпіонаті світу в Парижі обійшлося без нього...

— Так, спортивний клуб «Індустріального союзу Донбасу» допомагав мені готуватися до Олімпіади в Пекіні, але під час кризи в них почалися проблеми. Тепер мені ніхто не допомагає, обходжуся власними силами.

— Водночас в українському спорті з’явився новий клубний гравець — спортклуб «Епіцентр». Його логотип на ЧС–2011 прикрашав форму наших чоловіків. Вас туди не кликали?

— Ні. Кажуть, що вони підтримують лише чоловіків.

«Штанга — це не так важко, як здається»

— Поставлю все ж і очікуване, банальне запитання. Чоловіки вважають, що важка атлетика – як і бокс, і деякі інші силові види спорту, — не для жінок. Як на вашу думку, чому варто дівчатам тягати штангу?

— Я не бачу в цьому нічого поганого. Це не так важко, як здається. Звісно, з таким захопленням у житті виникають певні обмеження. Проте з’являються й додаткові стимули, як–от участь у міжнародних змаганнях, боротьба за медалі, слава тощо. Якщо в когось є бажання зайнятися важкою атлетикою, то його варто втілювати в життя. Особисто я взагалі не уявляю своє життя без спорту і не знаю, як воно склалося б по–іншому.

— Зазвичай після успішного виступу на Олімпіаді спортсмен стає публічною людиною. Розкажіть, чи ви берете участь в якихось соціальних проектах, суспільних заходах?

— Усі мої виходи в люди пов’язані зі спортивними заходами, які організовує НОК. Ми їздимо по школах, зустрічаємося з дітьми, організовуємо змагання, олімпійські уроки, словом, популяризуємо спорт. На більше в мене не вистачає часу — постійно на базі, на тренуваннях.

— В інтернеті вдалося натрапити на одне весільне відео, де ви в компанії молодят та їхніх гостей досить жваво витанцьовували ламбаду. Одразу пригадалася Руслана Писанка, яка свого часу брала участь у проекті «Танці з зірками». Вас туди не запрошували?

— Так, мене кликали на минулий проект, але я відмовилася. Якщо я буду одночасно танцювати й піднімати штангу, то толку не буде ні там, ні там. А я звикла роботу робити якісно. Якби танцювала, не поїхала б на чемпіонат світу.

— А хотіли б потанцювати?

— Так. Цікаво було б поспілкуватися з новими людьми, спробувати себе в танцях. Якщо надійде така пропозиція після завершення моєї важкоатлетичної кар’єри, то, думаю, погоджуся.

«Не змогла б жити на чужині. Я заряджаюся тільки в Україні»

— Ваша подруга та недавня колега по збірній України Юлія Довгаль на цьогорічному планетарному форумі представляла вже Азербайджан, оскільки, вийшовши заміж, змінила громадянство. А вас не запрошували переїхати в іншу країну?

— Таких пропозицій не було. У будь–якому разі, я вважаю, що після багатьох років виступів за Україну виходити на поміст під іншим прапором було б не гарно з мого боку.

Та й, думаю, що на чужині, далеко від дому, не змогла б себе повністю реалізувати. Я вже звикла, що після змагань обов’язково повинна приїхати додому, до батьків. Там я відновлюю моральні сили, знаходжу душевний спокій. А безвилазно сидіти роками за кордоном я не змогла б. Можливо, в Україні не все так гладко, як у інших, але місцеві умови мені підходять, і я залишуся тільки тут.

— Юлія Довгаль ділилася своїми враженнями від нових умов життя?

— Сказала, що все добре. А як насправді — не знаю.

— Олю, ви вже казали, що будувати сім’ю будете лише після завершення кар’єри. Думки своєї не змінили?

— Ні. Створення сім’ї — це відповідальний крок. А мати сім’ю і через постійні збори та змагання її не бачити — для мене це дуже важко.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Ольга Коробка

Народилася 7 грудня 1985 р. в м. Бобровиця Чернігівської обл.

Заслужений майстер спорту з важкої атлетики (вагова категорія — понад 75 кг).

Володарка «срібла» Олімпіади–2008 в Пекіні. Учасниця Олімпіади–2004 в Афінах (сьоме місце).

Багаторазова бронзова призерка чемпіонатів світу (2003, 2006, 2007, 2011), триразова чемпіонка Європи (2006, 2007, 2008).

Перший тренер — Микола Мольченко. Тренер — Василь Кулак.

Зріст — 181 см, вага — 167 кг.

Закінчила Львівський аграрний університет.

Незаміжня.