Денис Костюк: На швидкості 100 км/год Європою особливо не помилуєшся

11.11.2011
Денис Костюк: На швидкості 100 км/год Європою особливо не помилуєшся

Пояснюючи не надто вдалі виступи українців на чемпіонатах світу з велошосе, керівництво національної федерації скаржиться на те що в Україні немає власної команди, яка б виступала на змаганнях серії «Протур». Наразі єдине, чим може похвалитися наша країна, — це спільний з Італією проект «Лямпре–ІСД». Об’єднавши свої зусилля, два гіганти металургійної індустрії — «Лямпре» та «Індустріальний союз Донбасу» — зробили можливим участь українського гонщика Дениса Костюка у найпрестижнішій велобагатоденці «Тур де Франс».

Цими днями, коли у змаганнях перерва, кореспондент «УМ» розшукав Костюка в Донецьку. Тут Денис у коротке міжсезоння черпає натхнення від малої доньки та дружини — знаменитої легкоатлетки. Ми відверто поговорили про спортивне життя, приємні і важкі сторони професійного велоспорту.

 

«Удома відпочиваю душею й тілом»

— Відомо, що ледь не кожного тижня велогонщика–професіонала чекають нові старти в різних країнах світу. Денисе, як часто в таких умовах вам вдається бувати у рідному домі?

— Упродовж сезону вдома я буваю досить рідко — не більше трьох–чотирьох разів на рік, та й то недовго. Хоча зараз я вже місяць перебуваю в Донецьку із сім’єю. Для мене це велика приємність — бути разом із дружиною та дворічною донькою. У велоспорті нині міжсезоння, і цей час я завжди намагаюся провести на рідній землі. Відпочиваю тут як морально, так і фізично. Поступово починаю звикати до нової для себе ролі тата. Здавалося б, буденна річ — відвести–забрати дитину із садка — приносить мені радість та натхнення.

— Ваші колеги по велошосе — Ярослав Попович та Андрій Гривко — мають резиденції за кордоном. Чи не збираєтеся ви переїхати жити до Західної Європи, ближче до місць проведення змагань найвищого рівня?

— Я свідомо залишаюся в Україні. Тут мене тримають кілька факторів. Перш за все, це сім’я. Моя дружина, корінна донеччанка, є професійною легкоатлеткою (Ольга Саладуха. — Авт.). Тому просто взяти й переїхати ми не можемо. По–друге, як це не дивно звучить, я залишаюся патріотом. Хочеться вірити, що колись і в Україні почнуть підтримувати спорт.

— Про ставлення держави та міських властей до українських велолюбителів усім добре відомо. А чи є в Україні траси для професіональних велогонщиків?

— Прийнятна траса для тренувань є в Криму. Практично всі вітчизняні велосипедисти взимку підтримують форму на дорогах, що пролягають на Південному березі Криму.

Там без проблем можна набрати передгоночну форму.

—  А що то за маршрут?

— Раніше ця траса пролягала уздовж узбережжя Чорного моря — між Ялтою та Севастополем. Однак зараз, через масштабне будівництво, навколо Ялти утворився справжній трафік із КамАЗів, тому місце старту перенесли до Алупки. Є на півострові ще кілька доріг, але їх не настільки багато, як у Європі, де через кожен кілометр можна відшукати ділянку для тренувань.

Чому не сперечаються з організаторами «Великої петлі»

— Західна Європа, де проходять головні змагання шосейників, ще більше переповнена чудовими ландшафтами та архітектурними пам’ятками. Телетрансляції з більшості велогонок, по суті, є своєрідними краєзнавчими екскурсіями. Цікаво, а чи самі гонщики мають можливість помилуватися тамтешньою красою?

— Уже коли переглядаємо гонку у відеозапису, ми чуємо з вуст коментаторів, що проїжджали повз якусь цікавинку. Однак уже не раз ловили себе на думці, що не маємо часу, аби підняти голову. Під час напруженої гонки зробити огляд визначних місць просто не реально. А от коли рухаємося в щадному режимі, то інколи й озираємося на різні боки. Хоча, загалом, увесь час концентруєшся на перегонах.

— За статистикою, середня швидкість, із якою рухається велошосейник під час змагань, — близько 40 км/год. А якої максимальної швидкості може досягти велопрофі?

— Під час перегонів на «Тур де Франс» ми порівнювали статистичні показники окремих спортсменів. У одного «максималка» становила 103 км/год, у другого — 107.

— З огляду на такі швидкості та трагічні події, що сталися на останньому «Тур де Франс», наскільки сильно команди переймаються безпекою своїх гонщиків?

— Звісно, завжди хочеться себе убезпечити від неприємностей. Дуже часто перед гонками команди звертають увагу організаторів на складність маршруту. Якщо на «Джиро д’Італія» після тривалих розмов і протестів керівництво таки змінює конфігурацію траси, то на «Тур де Франс» ніхто не наважується сперечатися. Хоча в цьому році на «Турі» було значно більше небезпечних поворотів, ніж в Італії, але ніхто й слова не сказав. Було багато падінь, обурень, та жодного протесту так і не подали...

— Чому?

— Думаю, що головний стримуючий фактор — рекламодавець. Не секрет, що на «Турі» дуже потужна реклама. Оскільки саме рекламодавець є для велогонщика роботодавцем, то жоден з учасників не ризикнув висловити своє незадоволення складністю траси. Інакше наступного року команду, яка подала протест, можуть просто не запросити до участі в гонці.

«У пелотоні Контадора підтримують»

— Середовище велосипедистів–професіоналів часто збурюють допінгові скандали. Як вони змінюють велоспорт?

— Через постійні допінгові викриття велоспорт якщо й не здав свої попередні позиції, то відчуває на собі суттєвий тиск із різних боків.

Зараз Міжнародний союз велосипедистів почав серйозно контролювати вживання заборонених препаратів юними спортсменами, адже саме там закладаються допінгові паростки, які згодом компрометують світ профі. Раніше цьому факту не приділяли уваги, проте зрозуміли, що наступне покоління гонщиків уже в 2016 році змагатиметься на Олімпіаді в Ріо–де–Жанейро, а дискредитації велоспорту на таких серйозних змаганнях ніхто не хоче.

— А як у пелотоні ставляться до гонщиків, яких спіймали на вживанні стимуляторів? Чи обвинуватили в цьому без підтверджень, як Альберто Контадора та Ленса Армстронга? Скажімо, бразильського чемпіона світу з плавання Сезара Фільйо, якого спіймали, але не дискваліфікували за вживання сечогінних засобів, на ЧС у Шанхаї вболівальники освистали, а деякі колеги з ним не віталися.

— Щодо Контадора, то його підтримує весь пелотон. Я не знаю, що саме сталося з іспанцем, але, як на мене, то тиск, який чиниться на нього, значно більший, ніж Альбертова провина (кількаразовий переможець «Тур де Франс», у крові якого знайшли заборонений кленбутерол, зміг довести, що препарат потрапив до його організму у складі м’яса в їжі. — Авт.)

Щоправда, є й інші випадки. Скажімо, в команді спіймали людину на допінгу, і згодом спонсор відмовився фінансово підтримувати цей колектив. В одну мить 60 чоловік залишилися без роботи, а 60 сімей — без годувальників. Тож, зрозуміло, що ніхто на того гонщика добре дивитися не буде і руку йому не потисне.

«Наші преміальні порівняно з футбольними здаються смішними»

— Як ви охарактеризуєте три найголовніші багатоденки — в Італії, Франції, Іспанії?

— «Джиро д’Італія» — перша велика гонка сезону, сюди з’їжджаються свіжі й мотивовані спортсмени. «Тур де Франс» — місце для супермотивованих та суперпідготовлених гонщиків. А «Вуельта» — найбільш «м’яка» багатоденка.

— У цьому році ви дебютували на «Великій петлі». Які ваші враження?

— «Тур де Франс» дався мені важко, оскільки було багато падінь. Хочу повернутися туди й довести, що можу боротися на високому рівні.

— А яким було ваше завдання у Франції?

— У «Лямпре–ІСД» дуже чіткий та конструктивний підхід до роботи. Ще перед початком перегонів кожен знав своє завдання. Було відомо, що в команді є два лідери: Алесандро Петаккі, який добре фінішує, та Дам’яно Кунего, який боротиметься за перемогу в генеральній класифікації. Відтак решта гонщиків повинна була допомагати їм. Ми робимо краще для них, від цього краще нам — такий принцип командної роботи.

Можливо, й можна було поїхати у відрив та розіграти свою карту, однак на «Турі» ми для того, аби підтримати лідерів. Думаю, це нам вдалося. Якщо у Петаккі не все вийшло, то сьома позиція Кунего в загальному заліку — хороший результат.

— Окрім змагань у складі «Лямпре–ІСД», ви також брали участь в особистому чемпіонаті світу–2011 та Олімпіаді–2008, де представляли Україну. Які гонки для вас пріоритетніші — у «протурівських» кольорах чи національних?

— Мені складно розділити ці змагання, адже все це складові одного ланцюга. Хоча, якщо їх ранжирувати, то успіх на Олімпіаді для мене — пріоритет. Жоден з етапів «Тур де Франс» не може зрівнятися з Олімпійськими іграми. Водночас групова гонка на чемпіонаті світу — це «класика» року, яку хочеться виграти перш за все.

Щоправда, багато що залежить і від контракту. Якщо в ньому прописані преміальні за перемогу на етапі престижної багатоденки, то саме перемога в цій гонці буде найбажанішою для спортсмена.

— Якщо не секрет, яку винагороду отримує переможець «Тур де Франс»?

— Це нормальні преміальні. Хоча, якщо їх порівнювати із платнею переможцям у футболі чи баскетболі, то смішно їх узагалі називати преміальними. Скажімо, футболісти, котрі виграли чемпіонат світу, отримують по мільйону доларів. Тоді як члени професіональної велокоманди, яка після виснажливої 21–денної гонки тріумфує на Єлисейських полях, заробляють близько 100 тисяч. Тож усе відносно. Хоча мені й така сума видається серйозною.

— Кажуть, робота повинна приносити задоволення. Але, дивлячись на велогонщиків, котрі фінішують після підкорення 200–кілометрової дистанції, уболівальникам хочеться їх лише пожаліти. Чим вас приваблює велоспорт?

— Справді, фінішувати щоразу допомагають морально–вольові якості. Хай там як, але я роблю те, що вмію добре робити. А задоволення приходить тоді, коли усвідомлюєш, що повністю виконав свою роботу, виклавшись на всі сто відсотків.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Денис Костюк

Народився 13 березня 1982 р. у Миколаєві.

Майстер спорту міжнародного класу з велоспорту (спеціалізація — шосейні гонки).

Виступає за італійсько–українську команду «Лямпре–ІСД» рівня «Протур».

Найкращий гонщик року за версією Міжнародного союзу велосипедистів у категорії до 23 років. Кількаразовий чемпіон України. Учасник Олімпіади–2008 у Пекіні.

Перший тренер — Ігор Борисенко.

Зріст — 176 см, вага — 66 кг.

Одружений. Разом із легкоатлеткою Ольгою Саладухою виховує доньку.

 

ЗАЛІЗНИЙ КІНЬ

Мінімально допустима вага велосипеда, на якому змагаються гонщики, — 6,8 кг. Полегшена конструкція — результат новітніх технологій. Практично весь «велик» зроблено з карбону, і лише окремі вузли — з алюмінію та титану. Ціна такої веломашини в повній комплектації становить мінімум 10 тис. євро.