І так далі,

10.06.2004
І так далі,

Олександр Калягін.

      10 та 11 червня на сцені Національного академічного театру ім. Франка пройде вистава Роберта Стуруа «Последняя запись Креппа» за п'єсою Семюеля Беккета. У головній ролі Олександр Калягін.

 

      Цю виставу можна назвати однією з найскандальніших у новому тисячолітті, настільки різноманітними були відгуки після прем'єри. Семюеля Беккета, який, до речі, писав і романи («Мерфі», «Моллой», «Мелон помирає», «Так, як є» та ін.), завжди вважали майстром малих форм — скетчів, мініатюрних одноактівок, есеїв... Театральний абсурдист та філософ, ірландець, що жив у Франції, Семюель Беккет наприкінці п'ятдесятих років минулого століття написав невеличку п'єсу про самотню людину та її роздуми по завершенні життя. І хоча ця п'єса не отримала Нобелівської премії, лауреатом визнаної світової нагороди драматург все-таки став, після того, як написав «Чекаючи на Годо». Світ героїв Беккета непередбачуваний, оригінальний, він підкоряється лише авторським законам. Але ці закони з часом перетворюються на пророцтво, можливо, тому що Беккета перш за все цікавить внутрішній світ людини. Для нього людина — мов той неопізнаний об'єкт, який лише на кілька хвилин опинився у нашій галактиці, але приніс із собою велику мудрість та неперевершений смуток: «познание преумножает скорбь»...

      Творчість Калягіна певною мірою теж можна було б назвати акторським абсурдом. Найвідомішою та найулюбленішою для глядачів роллю Калягіна стала робота у кінофільмі «Здрастуйте, я ваша тьотя». Перевтілення у жінку було неперевершеним. Хоча актору довелося грати і дядю Ваню, і Платонова, і безліч інших класичних ролей. Не менш важливим є те, що сьогодні, в наш комерційний час акторові вдалося створити власний театр «ET CETERA» (у перекладі з латинської — «і так далі»).

      «Останній запис Креппа» — перша монодрама у творчості Беккета. Герой Олександра Калягіна ніби спілкується з магнітофонним записом, тому що у своїй самотності він досягнув апогею. Запис розповів Креппу, яким він був у молоді роки, нагадав йому про неповторні почуття та інтимність із жінкою... Хто винен у тому, що життя не подарувало цьому чоловіку простих земних радощів?.. Життя ніколи не буде чернеткою, яку можна переписати знову, тому важливі кожна хвилина, кожна зустріч, кожний віковий крок...

      Моновиставу завжди вважали своєрідною школою акторської майстерності. Для Калягіна цікава реальна людина Крепп, яка наприкінці життя так і не змогла відповісти на питання: заради чого це життя було їй подаровано?.. Людина борсається лише на поверхні життя, і це борсання фатальне. Але під час вистави майстерність режисерська, акторська панує над сумнівами і перемагає. І як продовження — народжується віра в людину та її можливості. І так далі...