Лиха доля бараболі

19.10.2011
Лиха доля бараболі

«Асфальтний маркетинг»: аби збути нерентабельний овоч, селяни доставляють його просто під під’їзди мешканців обласного центру. (Фото автора.)

Виняткове значення картоплі для нашого продовольчого кошика ще раз засвідчила оприлюднена нещодавно експертами Укркоопспілки трійка найпопулярніших в державі продуктів, куди увійшли якраз картопля, м’ясо та фрукти. За статистикою, Україна посідає п’яте місце у світі за її вирощуванням і четверте — за споживанням на душу населення, яке становить щорічно по 133 кілограми на шлунок пересічного українця — при нормі 123. Варто навести і ще кілька промовистих цифр, що прозвучали під час другої міжнародної конференції «Комерційне плодоовочівництво в Україні–2011». Виробництво бараболі (в західних областях картоплю називають переважно так) у нашій країні стабільне протягом кількох останніх років і коливається у межах 18—20 мільйонів тонн, при цьому втрати при збиранні і зберіганні сягають 15—20 процентів. У структурі споживання на харч населенню іде близько 33 відсотків, 20 — на корм для сільськогосподарської живності, 27 — на насіння, і лише один — на переробку.

При цьому лише 13 процентів найпопулярнішої у нас городини, за твердженням агроекспертів, проходить через цивілізований ринок. А щодо експорту, то, приміром, минулоріч він становив всього 7 тисяч тонн, оскільки українська картопля на світових ринках залишається неконкурентоспроможною.

 

Культ — культом, а гроші — грішми

Тернопільщина за обсягом вирощування другого українського хліба, звичайно, поступається таким передовикам у цій справі, як Чернігівщина, Житомирщина чи Рівненщина. Зате у нас панує справжній «культ» бараболі. Навесні ви від кожного третього відразу після «Добрий день» можете почути не «Як справи?» чи «Як сім’я?», а «Ну що — посадили вже бараболю?». А восени — «Ну як там, картоплю вже викопали ?» Дехто заробляє достатньо навіть на голландську із супермаркета, а декому вигідніше було б купити на базарчику поряд iз будинком у сезон масового копання, коли ціни падають, аніж витрачати останні гривні на проїзд до неблизької дачі. Але і ті, і другі все одно саджають, підгортають, збирають жуків, копають... Ну бо «як же це так, що шматок землі — та без бараболі?!» Але от якщо минулого року навіть попри поганий урожай в очах усіх «картоплеманів» світилось задоволення тим, що вкладена праця відчутно збереже чи й поповнить сімейний бюджет, то цьогоріч такого нема. І вже зов­сім не тішить рекордний урожай тих, хто вирощує картоплю передусім на продаж. Та й чому тішитися, якщо минулого року кілограм середньої картоплі в такий час коштував 4—5 гривень, а сьогодні найбільша й найдобірніша навіть в магазині максимум по 2, гуртом же з поля нахабні перекупники взагалі по 80 копійок пропонували при гривневій собівартості...

Розмовляю про урожай iз Наталею Ролько з Теофіпілки Козівського району, яка засадила цього року картоплею 20 соток.

— Зібрала півтори тонни гарної, великої, — каже жінка, — то півтонни продала по 1,2 грн. знайомим у Тернополі, які постійно купують у мене картоплю на зиму, бо впевнені, що без нітратів. Ще півтонни засипала в підвал для себе і міських родичів, а решту віддала по 80 копійок перекупникам — добре, що село наше бiля траси — бо куди її діти? Цього року на картоплі неможливо не те що заробити, а навіть повернути затрачене на оранку, рекультивацію, добрива. Я витратила півтори тисячі гривень, а заробила аж 1200. Отакі от «прибутки» — мінус триста гривень, а біля неї ж напрацюватися треба було! Минулого року при тих же затратах продати можна було в п’ять разів дорожче, то люди й насаджали... .

Схожа ситуація у багатьох селян, а у фермерів втрати ще більші — за неможливості продати картоплю за нормальною ціною сягають 10 і більше тисяч гривень на викопаному гектарі. Менш збитково, каже дехто, було взагалі в землі залишити, бо зберігати велику кількість нема де. У переповнених буртах картопля псується значно швидше, то якщо не згниє, згодовуватимуть свиням чи, може, вдасться перегнати на спирт.

Замкнене овочеве коло

Андрій Баран, директор сільськогосподарської корпорації «Агропродсервіс», що в селі Настасів Тернопільського району, підтверджує невеселу ситуацію з перевиробництвом картоплі:

— В області знаю лише двох солідних сільгоспвиробників, які серйозно спеціалізуються на картоплі. Ми засаджували лише 60 гектарів, в основному, для власних потреб, то частину продали з поля по гривні тридцять перекупникам, а решту лишили на насіння і худобі. Ціни дуже низькі цього року — селяни віддають за абсолютно не вигідною для себе ціною, аби тільки хтось брав. А у віддалених селах, куди навіть перекупникам невигідно добиратися через дорогий бензин, людям її просто нікуди дівати. Але головна проблема в тому, що така ситуація стосується не тільки картоплі — вона повторюється майже щороку і щодо капусти та інших овочів. Цей ринок дикий і зовсім не контрольований, тож має місце сумна циклічність. Минулоріч картопля не вродила і була дорога, тож цьогоріч люди кинулись саджати побільше, щоб заробити. Тепер маємо перевиробництво і неможливість збуту за вигідною ціною, тож у наступному році площі під картоплю обов’язково скоротять, відтак її знову буде мало, а ціни — високі. І так далі, наче по замкненому колу. Щоб змінити стан речей на краще, в цей процес мала б серйозно втрутитися держава, вона ж займається здебільшого деклараціями.

Понад 90 відсотків картоплі в Україні вирощують нині дрібнi приватнi господарства ( за Союзу співвідношення бульби, вирощеної на людських городах і в колгоспах, становило приблизно 50 на 50). В західноукраїнських областях наразі нараховується заледве по кілька фермерських господарств, які ще не відмовилися від масового вирощування картоплі. Як правило, це ті, що мають тривалі зв’язки з постійними оптовими споживачами — військовими частинами, медичними та пенітенціарними закладами тощо, хоч і тут ще треба вміти виграти тендер. Прикладом же справді високорентабельного картопляного бізнесу на Тернопільщині може бути хіба цей сектор діяльності славнозвісного агрохолдингу «Мрія» під керівництвом Героя України Івана Гути. Там і найсучасніші технології, і серйозна селекційна робота, і взаємовигідні міжнародні зв’язки, ну але це, швидше, виняток на підтвердження загального правила. У маленьких же приватних господарствах самі розумієте, які можуть бути технології, змінність сортів чи збалансованість органічних і мінеральних добрив.

Даєш картопляний ... бензин?

Цього року в Україні виявилися явно зайвими близько півтора мільйона тонн картоплі. Переправити її на зовнішні ринки майже неможливо, бо цього року непогано вродило й у ближніх сусідів, а, приміром, Європа для української картоплі закрита, бо наша бульба не відповідає їхнім стандартам. Чи не єдиний вихід — намагатися зберегти в нормальній кондиції, поки ціни не зростуть сезонно, і аж потім продавати. Але більшість виробників якраз і не мають де зберігати, щоб продукція не псувалася. До речі, через відсутність відповідних сховищ у нас узимку щороку так підстрибують ціни на всі овочі.

Прокоментувати ситуацію на сьогоднішньому картопляному й овочевому ринку «УМ» попросила спеціаліста водночас і з теорії, і з практики городництва, керівника Західноукраїнського регіонального центру фермерства та сільськогосподарської кооперації Йосипа Децовського:

— Для виробника надлишок — це така сама біда, як для споживача — дефіцит, і це стосується не тільки картоплі. Я щойно якраз розмовляв iз фермером із Заліщицького району, який задискував, тобто, по суті, знищив учора півполя капусти, бо невигідно і навіть збитково везти її за 130 кілометрів на продаж у Тернопіль. Причина ж подібних проблем — у низькому рівні менеджменту сільського господарства взагалі. Зокрема, щодо планування і прогнозування. Бо специфіка сільськогосподарського виробництва така, що не прийнятно сподіватися лише на те, що попит та пропозицію відрегулює ринок. Так само дає негативні результати відсутність політики у насінництві — здебільшого вирощують хто що хоче і як собі знає, а як наслідок — неконкурентоздатна продукція. Гостро необхідні, вважаю, картоплярству і кооперативні об’єднання, котрі б узяли на себе функції збуту і постачання, які колись виконувала споживспілка. Знаю, що такі вже починають діяти в кількох областях України, зокрема на Рівненщині і Чернігівщині, і практика показує їх ефективність.

Чи зробить висновки з цьогорічного «переурожаю» картоплі і чи почує сільгоспвиробників держава? Хтозна. Але деякі грандіозні ідеї щодо картопляної галузі в неї все–таки є. Ще влітку міністр продовольства та аграрної політики Микола Присяжнюк, приміром, заявляв про те, що Академія аграрних наук України спільно з Департаментом харчової промисловості Міністерства продовольства й аграрної політики вивчає можливість виробництва з картоплі біологічного палива. Це, мовляв, дасть змогу і велику кількість картоплі «прилаштувати», і дешевим пальним сільгоспвиробників забезпечити. От тільки останні ще надто добре пам’ятають державні обіцянки понабудовувати скрізь заводів для виробництва дешевого пального з ріпаку...

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>