Чим менше часу лишається до початку фінальної частини чемпіонату Європи, тим частіші візити в Україну футбольних єврочиновників. Такі гостини офіційних ревізорів, звісно, дуже важливі. Та все ж головними очима і вухами Старого Світу, які «ретранслюють» новий імідж України для світу, під час Євро–2012 будуть не вони. А сотні тисяч уболівальників, тисячі журналістів, які приїдуть до нас, щоб підтримати свої команди і згодом розповісти співвітчизникам про побачене та почуте. А що бачать ці повпреди «футбольної народної дипломатії» в Україні вже сьогодні? Об які проблеми спотикаються? Про все те «УМ» розпитала гостей із Німеччини, котрі нещодавно приїздили до Полтави транзитом через Київ на матч «Ворскли» із «Ганновером» у Лізі Європи.
Лікарка, яка «хворіє» футболом
Сузанна Елерманн — уболівальниця й мандрівниця зі стажем. У провінційне українське місто вона приїхала, здається, ще й для того, щоб спростувати наше уявлення про футбольних фанатів як про збіговисько галасливих молодиків. Сузанна прибула в Полтаву за день до матчу, поселилася в одному з найдорожчих готелів у центрі. Жінка поспішала знайомитися з новим для неї містом, але встигла навіть скупатися у прохолодній Ворсклі.
«Ще три місяці тому я взагалі не знала, що у світі є таке місто Полтава, — зізнається пані Сузанна. — Довелося озброїтися картою й атласом. Із подивом дізналася, що в Полтаві є два аеродроми — цивільний і військовий, але добратися сюди на літаку зараз неможливо. Тож вилітала з нашого Франкфурта до Праги, звідти — до «Борисполя». А вже з київського міжнародного аеропорту мене підвезли до Полтави автомобілем. Загалом добралася нормально і досить швидко».
Про Полтаву фрау Елерманн відгукується як про місто «дуже красиве, затишне, старовинне». «Такі ж красиві та привітні тут і люди, — ділиться німкеня. — Мені у вас дуже подобається. Раніше була у Санкт–Петербурзі, розумію і трохи розмовляю по–російськи, що допомагає порозумітися і з українцями».
Сузанна з Баварії, працює лікарем «швидкої допомоги». Позмінна робота з «плаваючим» графіком дозволяє робити короткі «канікули» на кілька днів, які жінка використовує для поїздок на матчі улюбленої команди — «Ганновер–96».
«Подорожую за власні кошти, — розкриває Сузанна Елерманн ціну питання. — На відвідини Полтави з усіма обов’язковими витратами пішло десь до тисячі євро, зарплата німецького лікаря робить такі поїздки цілком можливими».
Середньостатистична німецька лікарка, яка захоплюється футболом і мандрівками, економить не гроші, а час. «Свідомо намагаюся подорожувати літаками, щоб зекономити години і дні на знайомства з новими країнами і містами», — розповідає Сузанна.
Якщо виїзд однієї людини із Західної Європи на один міжнародний матч в Україні обходиться в тисячу євро, то можна уявити, скільки в нашу скарбницю принесуть полчища футбольних фанів, які залишатимуться тут упродовж двох–трьох тижнів, та ще й переїжджатимуть між містами, де гратимуть їхні збірні.
«У порівнянні з країнами Західної Європи мандрувати Україною поки що досить проблематично. Насамперед через великі відстані та стан ваших доріг, — зазначає пані Елерманн. Справді, в нас немає такої відпрацьованої й чіткої транспортної системи, як, скажімо, німецький «Дойчебан». — Скажімо, з Києва до Полтави довелося проїхати майже 400 км. Коли долаєш таку відстань у Німеччині, Франції чи Швейцарії, а потім — в Україні, відчуваєш велику різницю».
Але загалом Сузанні в Україні сподобалося. «Не впевнена, що виберуся до вас знову саме на чемпіонат Європи, але в Україну обов’язково повернуся, — каже вболівальниця «Ганновера». — Хочу ще раз відвідати Полтаву, побувати у таких містах, як Донецьк, Харків, Одеса. Тож до нових зустрічей!»
Винагороджений екстрим і смачна горілка
Німецькі спортивні радіожурналісти — кореспондент Торстен Алес і коментатор Моріц Кассалетте — на матчі в Полтаві представляли ARD — найбільшу загальнонімецьку телерадіокомпанію. Вони живуть і працюють у Гамбурзі, звідки їхня редакція — NDR — веде мовлення на чотири землі півночі Німеччини.
Знайомство з Полтавою для чоловіків почалося з екстриму: вони запізнювалися на передматчеву прес–конференцію головного тренера «Ворскли» Миколи Павлова, тож попросили перекладачку спіймати таксі, щоб спробувати надолужити час. «Гонки» по розбитих дорогах у приміське село, де розташована тренувальна база «ворсклян», стали для Торстена й Моріца справжнім шоком, бо ж «у Німеччині так не їздять».
Своєрідною компенсацією за шок виявилася посмішка журналістської фортуни: Павлов погодився на ексклюзивне інтерв’ю під час тренування безпосередньо на полі.
«Про подібну бесіду з німецькими тренерами за добу перед таким відповідальним матчем ми не могли навіть мріяти, — зазначив Торстен Алес. — А пан Микола розповів нам і про те, як він грав у Ганновері ще коли був футболістом, і про своє захоплення голубами. Особливо цікаво було дізнатися, що біля свого «дачного» будиночка поблизу тренувальної бази тренер «Ворскли» спорудив голуб’ятню. Причому, коли його команда збирається на базі перед черговим матчем, він привозить туди своїх голубів, випускає їх і за тим, наскільки високо вони здіймаються в небо, намагається прогнозувати результат матчу. Такі деталі про людські якості цього емоційного чоловіка говорили найкрасномовніше».
«А найголовніше, що такими ж щирими, привітними були практично всі люди, з якими нам довелося спілкуватися під час цієї поїздки в Україну, — продовжує Моріц Кассалетте. — Про це обов’язково розповімо нашим слухачам, котрі цікавляться вашою країною напередодні Євро–2012».
Побувавши в Україні, німецькі журналісти не збираються приховувати від співвітчизників і того, що рівень життя й комфорту у нас набагато нижчий, ніж у Німеччині. «Та ніякі тимчасові труднощі не можуть переважити загального позитиву у ставленні до іноземців, гостинності ваших людей, їхньої готовності допомогти завжди і в усьому. Не кажучи вже про те, що у вас дуже смачна їжа, хороша горілка», — посміхається Моріц.
Що конкретно вразило німців в Україні? Ось відповідь Торстена Алеса на запитання «УМ»: «Не менше, ніж уже згадана екстремальна поїздка на заміську базу «Ворскли» під Полтавою, нас приголомшило побачене на головній вулиці Києва, поблизу приміщення, де відбувається суд над Юлією Тимошенко. У Німеччині біля будинків правосуддя неможливо навіть уявити ні таких мітингів із різними прапорами, ні подібної атмосфери взагалі».
Що ж до найсуттєвішої проблеми, з якою зіткнуться німецькі гості Євро–2012 у наших палестинах, то пан Алес вважає такою мовний бар’єр. Причому навіть не україно–англійську, універсальну, а україно–німецьку.
«Ми побачили й почули в Україні чимало англійської мови, але інформаційних написів, оголошень німецькою чи людей, які нею володіють, знайти було майже неможливо. Хоча далеко не всі німці знають англійську. Ми, журналісти, не вважаємо себе неосвіченими людьми, однак певні незручності з цього приводу відчували. Коли ж на Євро–2012 масово їхатимуть наші вболівальники, перед ними ця проблема може постати набагато гостріше. Зрештою, переконані, що до початку чемпіонату Європи її можна вирішити», — каже Торстен Алес.
Виходить, якщо спілкуватися й читати англійською, то гості Євро–2012 проблем в Україні не матимуть?..
