«Пане Президенте, не давайте дотації аграріям!»

Осінь у селянина завершується... ну не те щоб обжинками, а підрахунками: скільки грошей витратили за сезон і скільки заробили. Чи втратили... Особливо міцно приживається ця традиція у господарствах, які сіють і жнуть не на свої, а на позичені, тобто кредитні, кошти. Але головна особливість нинішнього сільськогосподарського сезону — відчутний удар по кишені отримали навіть потужні аграрні структури. У 2011 р. ті, хто раніше вважав себе захищеними від ринкових кон’юнктур, нині починають думати про закриття.

«У нашому районі ми вважалися кращими: дві тисячі гектарів землі, окрім рослинництва, займаємося свинарством, вирощуємо ВРХ, маємо овець, коней, — розповідає кореспондентам «УМ» керівник фермерського господарства «Хорс–КЛМ», що у Фастівському районі Київщини, Леонід Кельвич. — Але того, що робиться в аграрному секторі нині, може не витримати навіть така потужна сільськогосподарська структура, як наша. Щоранку виходжу у поле і ловлю себе на думці: я не знаю, що буде завтра. Тобто якою буде державна політика, як вона вплине на ціни, що саме буде вирощувати рентабельно, а що — ні. Тому доводиться працювати буквально наосліп».

Найбільшої шкоди господарству Кельвича завдала урядова ініціатива з оподаткування імпорту зернових. Вивезення збіжжя загальмувалося, ціни на нього одразу ж упали, і фермер почав рахувати збитки: на соняшнику тисяча гривень за тонну, на кукурудзі — 500 гривень. Закупівельні ціни на молоко, м’ясо впали, тобто селянин отримує на руки мізер, але продукти на міських ринках дешевшати не поспішають. «Ще недавно у нас купували м’ясо по 18 гривень за кілограм живої ваги. На ринку кіло коштувало 50, — рахує вголос Леонід Миколайович. — Нині ж нам платять по 12 гривень за кілограм, а на ринку м’ясо коштує від 60». Диктат посередника відчувається і щодо зерна. «У нас купують пшеницю по 150 доларів за тонну, а продають за 300», — каже фермер.

Але найбільше його турбує навіть не це... Найбільше зло для консервативного селянина — швидкість ухвалення суперечливих урядових рішень, постійна зміна напряму руху: то запроваджують квоти, то ліцензії, то мито, то знімають усі обмеження — без жодного попереднього повідомлення. Але найгірше, що влада вважає, що так і має бути! Що її головне завдання і святий обов’язок — не створювати конкурентних умов, як це заведено в у цілому світі, а виділяти і розподіляти дотації.

«Ви знаєте, якщо би у мене раптом з’явилася нагода поспілкуватися з Віктором Януковичем, то перше, що я сказав би йому: «Пане Президенте, не давайте дотації агровиробникам! Краще дайте ці 7 млрд. гривень нашим пенсіонерам — вони їм потрібніші. Бо дотації, які ви роздаєте з Києва, до села не дійдуть ніколи — тільки до «своїх» людей. А нам, тим, хто обробляє землю, від цієї «підтримки» ні холодно, ні гаряче... Ось дивіться, що робиться: кошти на підтримку тваринництва виділяються, а виробництво м’яса у нас збиткове. Це по–вашому правильно?».

Відтак плани щодо розширення господарства, які Кельвич виношував ще торік, довелося відкласти. Як він сподівається, тимчасово. «Потенціал у нас є, — стверджує фермер. — До нас постійно приїжджають закордонні гості, дивляться, вивчають... Ось нещодавно була група з Франції».

— А може, вони планують купити ваші землі? Ось і роздивляються, — запитуємо Леоніда Кельвича.

— Та Бог його знає, що вони там дивляться, хто їх розбере. Але, звичайно, якщо порівняти нас з їхніми можливостями, то, звичайно, можуть і скупити...

У французів рівень аграрних дотацій — приблизно 300 євро на гектар. І система нарахування таки «доводить» ці кошти до низів. Але головне, починаючи сівбу, кожен тамтешній фермер знає, за якими правилами «гратиме» з ним держава і цього, і навіть наступного сезону.