Тримай дистанцію!

29.09.2011
Тримай дистанцію!

Коли ти цілий день сидиш у такому «вулику», виникає бажання втекти на безлюдний острів... (Фото з сайту euroremont.su.)

Опен спейси (від англійського oрen space — відкритий простір), або ж офіси з відкритим плануванням, з’явилися в 50–х роках минулого століття і вже невдовзі стали популярними в усьому світі. Такі робочі приміщення винайшли для того, щоб люди могли вільно пересуватися, вільно взаємодіяти одне з одним, знаходити та розвивати творчі ідеї, обговорювати їх разом, здійснювати «мозковий штурм», колективно опрацьовувати складні завдання, шукати парадоксальні, несподівані, але ефективні робочі рішення. Утім, не так сталося, як гадалося. Виявилося, що насправді все відбувається з точністю до навпаки. І сучасні психологи, які мали достатньо часу для вивчення поведінки людей у таких офісах, визнають: шкоди від опен спейсів значно більше, ніж користі.

 

Без дозволу не лізти!

У країнах колишньго Радянського Союзу стиль опен спейс з’явився наприкінці 1990–х. Просторі офісні «поля» без перегородок між столами чи з невеликими перегородками, чимось схожі на вулики, спочатку вкоренилися в будівлях мультинаціональних компаній та редакцій англомовних газет. Із часом таке економне планування, коли в одній великій кімнаті (чи, швидше, просторі) розташовуються десятки невеличких робочих місць, стали практикувати багато українських компаній. Роботодавці обирають такий варіант планування, бо їм це вигідно. Але для працівника це не найкраща ситуація, попереджають психологи. Бо для багатьох людей робота в таких умовах може закінчитися не лише хронічою втомою, постійним відчуттям дискомфорту і зменшенням творчої активності, а й захворюваннями психосоматичного походження. Причина проста й очевидна: забагато людей і замало простору.

«Абсолютно кожна людина має потребу в особистому просторі, — пояснює «УМ» практичний психолог Віктор Юшківський. — Ідеться не лише про територію у фізичному світі, про той простір, який оточує тіло людини, а й про внутрішній, душевний, психологічний простір, куди людина пускає далеко не кожного і далеко не завжди. Розміри особистого простору залежать від національних традицій, соціального статусу людини, від густоти населеності того місця, де вона живе (наприклад, якщо жити на хуторі в десять хат, то фізичний особистий простір буде значно більшим, ніж «своя» територія жителя великого міста). Залежить від того, чи мала людина братів та сестер, від умов, у яких минуло дитинство, від психологічного мікроклімату в родині, традицій родини тощо. Крім того, рівень «допуску» (як на фізичному, так і на психологічному плані) залежить від того, як людина ставиться до співбесідника, як реагує на «чужинця». Якщо рівень довіри до іншої людини, ступінь психологічної близькості зі співбесідником низький, то людина буде відчувати напругу і дискомфорт, буде доволі болісно реагувати на вторг­нення сторонніх на внутрішню територію».

За словами фахівця, якщо комфортна для спілкування з колегами зона становить три метри, а місця для роботи в офісі розташовані через метр одне від одного, виникає проблема: «Постійне перебування «чужинця» в особистому просторі дратує, людині хочеться відсунутися подалі, відгородитися від інших, створити куточок, де можна побути на самоті. Оскільки в офісному «вулику» це неможливо зробити, людина постійно відчуває дискомфорт, їй «муляє» те, що навколо так багато людей, і вони сидять надто близько. Унаслідок цього працівник уже не може повноцінно сконцентруватися на своєму завданні, через пригнічений стан у нього зменшується ентузіазм, творча активність, падає продуктивність праці. Із часом така ситуація може навіть спричинити психосоматичні розлади, які не лікуються медикаментами. Самопочуття покращується, коли усуваються стресові фактори».

Алергія та застуда як «доважок» до робочого місця

Загалом, як зауважують психологи, територія, на яку сторонні люди не в праві заходити без запрошення господаря, у кожного своя — як у фізичному вимірі, так і внутрішньому світі. Але в офісах відкритого типу зазвичай така густота населення, що це «тисне на психіку» практично кожному. Крім того, співробітники сильно відволікаються на телефонні дзвінки сусідів, страждають від головних болів та порушень слуху через «гудіння» техніки, людських голосів, шуму від пересування людей по приміщенню, від клацання клавіатури, телефонних дзвінків тощо. У багатьох людей робота в таких умовах спричинює до зниження імунітету через «розсмикану» психіку, а відтак — часті застудні завхорюваня, алергії, астматичні прояви тощо. Додає проблем і те, що офіси з відкритим плануванням — розсадник інфекційних хвороб типу ГРЗ. Британський фахівець з виробничої медицини Джон Челленор радить боротися з частими хворобами шляхом регулярного миття рук, а також утримання у чистоті всіх кондиціонерів та вентиляційних систем.

«Іноземні учені з’ясували, що від шуму і метушні в людини може підвищуватися артеріальний тиск, — продовжує Віктор Юшківський. — Тому якщо людина має схильність до гіпертонічної хвороби, робота в опен спейсі може стати визначальним фактором для початку цього захворювання. Якщо не лікуватися на ранніх стадіях, можна «запустити» патологію. Така людина ризикує опинитись у лікарні з гіпертонічним кризом».

Причому, як кажуть фахів­ці, навіть якщо людина зовні поводиться спокійно й ніби нормально реагує на обстановку в опен спейсі, її мозок, психіка все одно реагують на зовнішні подразники.

«Навіть якщо ви цього не помічаєте, мозок реагує на всі сторонні чинники, — пояснює психолог Крейг Найт. — Офіси відкритого типу створюють небажану активність у мозку людини, яка заважає виконувати поставлене завдання. Від постійного шуму і браку можливості усамітнення порушується діяльність головного мозку і погіршується концентрація уваги. Крім того, робоче місце, позбавлене хоч якоїсь індивідуальності, знижує продуктивність на 15%, оскільки створює некомфортну обстановку».

Керівники компаній, які облаштовують для свого численного штату співробітників саме такі робочі місця, зазвичай заганяють людей у рамки — забороняють прикрашати стіл «неробочими» предметами, приносити в офіс особисті речі тощо. А це значно погіршує психологічну обстановку.

«У ході досліджень ми з’ясували, що співробітники більш ефективно працюють у приміщеннях, де розташовуються фотографії рідних, кімнатні рослини у вазонах, пам’ятні статуетки та інші дрібниці, емоційно важливі для людини, — каже Крейг Найт. — Якщо службовцям дозволити прикрасити робоче місце особистими речами, це поліпшить їхнє самопочуття на 32%, а продуктивність праці — на 15%. Це пояснюється тим, що люди будуть почувати себе більш комфортно і тому зможуть краще концентруватися на роботі».

 

ЦІКАВО ЗНАТИ

Якщо працівникові не дозволяти приносити на робоче місце особисті речі, фотографії рідних, квіти тощо, він гірше працює. Такі висновки психологів підкріплюються результатами дослідження професора Фреда Гейджа. Він порівняв мозок мишей, які жили в чистих клітках, із мозком мишей, які перебували в більш різноманітному середовищі. Результати дослідження були цікавими: через місяць у другої групи мишей мозок виріс до 15%. Чому так? Річ у тім, що гризунам доводилося аналізувати більше інформації, обробляти сигнали, які надходили із зовнішнього середовища. А гризуни, які жили в звичайній клітці, не мали потреби щось обмірковувати, у них просто не було на що дивитися, щось нюхати, торкатися — бо ж нічого «зайвого» в клітці не було. Тому в одних мозок ріс, а в інших — ні. Вчений вважає, що цей принцип працює і в людей. Тому, за переконанням Фреда Гейджа, людям на роботі потрібні «милі серцю дрібниці», які б не лише урізноманітнювали середовище, а й створювали позитивний емоційний настрій. Коли людина задоволена, спокійна, вона краще працює і рідше хворіє. Чим, зрештою, тішить і себе, і свого роботодавця.

 

ДО РЕЧІ

Торік Університетський коледж Лондона провів опитування двох тисяч британців, які працюють в офісах, щоб дізнатися, чи подобається їм місце роботи. Більше половини респондентів (55%) поскаржилися на некомфортну температуру в офісі, а 60% — на недолік тиші. Кожен третій був незадоволений відсутністю денного світла. Багато хто говорив, що офіси забиті під зав’язку, тож люди почуваються наче в курнику. Дослідники зауважують, що результати опитування можна сміливо перенести на мешканців інших країн, де поширені офіси відкритого планування.