На Захід — до Москви!

22.09.2011
На Захід — до Москви!

Українська «труба» може поміняти господаря. (Фото з сайту infpol.ru.)

Післязавтра український Президент Віктор Янукович у ситуації суворої секретності вкотре спробує подолати міфічну висоту під назвою «дешевий російський газ». Віктор Янукович збирається до Москви, де, як він сподівається, зробить Кремлю пропозицію, від якої той не зможе відмовитися: запропонує таки віддати у спільне управління нашу ГТС. Але не всю, не тільки йому і не просто так. Геніальна ідея Банкової — запропонувати РФ та Євросоюзу створити тристоронній консорціум, у якому Україна залишає за собою найбільшу частку — 34%, а решта, 66%, у рівних частинах по 33% відходить нашим східному та західному партнерам. За це Київ попросить знизити базову ціну — із нинішніх 450 до 190—200 доларів за тисячу кубометрів. Відтак газ для українського споживача має коштувати близько 230 доларів.

Утiм так просто і легко все виглядає тільки на папері, а ідея консорціуму несе нові загрози для нашої держави. Росія, як відомо, нещодавно заявляла: з усіх українських пропозицій щодо нашої ГТС їх цікавить тільки 51% акцій газотранспортуючої структури. Або, ще краще, поглинання всього «Нафтогазу». Щоправда, вітчизняні аналітики твердять: Москва чудово розуміє, що вона бажає неможливого, але використовує таку тактику, аби отримати максимум. І, мовляв, Кремль може погодитися на варіант 34х33х33, але вигіднішим для України він не стане.

«Створити тристоронній консорціум уже намагалися при Кучмі, — нагадав екс­уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. — Ідея провалилася. Нині ж і Росія, і Євросоюз мають ще менше мотивації — після того як вони завершили Північний потік здійснювати ще один проект уже буде для них зайвим». Тобто Європа — поняття неоднорідне, і важко сподіватися, що абсолютна більшість енергетичних структур мають стратегічні плани на українську «трубу». Щоправда, деякі з них зацікавлені у нашій ГТС, але!.. Обираючи серед структур, які можуть інвестувати в українську газотранспортну систему, ми можемо напоротися на компанії, афільовані... з російським «Газпромом».

«Сьогодні можна стверджувати, що найвірогідніше українською пропозицією можуть зацікавитися в Німеччині, — пояснює «УМ» незалежний експерт Валентин Землянський. — А ці компанії вважаються дуже близькими до «Газпрому». Такої ж думки і російський експерт Максим Шеїн, який називає можливим учасником консорціуму німецьку компанію «Рургаз». «Такий сценарій не буде вигідним для України, — чесно застерігає Шеїн, — адже «Газпром» і його європейський партнер можуть об’єднати свої зусилля, і Україна втратить свою газотранспортну систему». «Питання — який варіант для нас вигідніший: 50х50 iз Росією чи тристоронній консорціум з ЄС — дуже складне, — резюмує Землянський. — Перед підписанням угоди треба уважно вивчити всі деталі».

А таких, на думку експерта, чимало. Скажімо, у новій угоді має бути вказано мінімальний обсяг транзиту російського газу українською територією. «Сьогодні «Газпром» може прокачати на Захід хоч сто тисяч кубометрів газу, хоч одну тисячу, — каже Землянський. — А якщо контракт передбачає принцип «качай або плати» для нас як покупців газу, то подібна норма має стосуватися і транзиту». Схоже, що це питання у перелік українських пропозицій увійшло. Підстава так думати — заява спочатку Прем’єр­міністра Миколи Азарова, що Україна може законсервувати частину власної ГТС, якщо росіяни не забезпечуватимуть мінімальний рівень транзиту, а потім слова його прессекретаря Віталія Лук’яненка, що ми можемо навіть піти на частковий демонтаж нашої «труби». Які потім заперечив профільний міністр Юрій Бойко.

«Ми можемо також ставити питання про сезонні знижки. Адже газ до наших підземних сховищ накачують насамперед для забезпечення транзиту і тільки потім для забезпечування опалювального сезону, — додає Землянський. — Але голов­не: у новій домовленості має бути прописана не знижка, а нова формула ціноутворення. Адже сьогодні газ для України є на 60 доларів за тисячу кубометрів дорожчий, ніж для Німеччини. А якщо врахувати, що зі своїм обсягом споживання — 40 чи навіть 30 млрд. кубометрів щорічно — ми є другим покупцем «Газпрому», то виникає цілком закономірне питання: чому для зміни формули ми маємо щось віддавати?!».

Серед аргументів, якими, за словами експертів, Янукович може переконати свого російського колегу Дмитра Медведєва — ідея добудови газогону «Новопсков—Богородчани—Ужгород», який вважають конкурентом ініційованого росіянами «Південного потоку». Що, нагадаємо, міцно застряг у невирішених проблемах із країнамиучасниками. Потужність українського газогону становить 40 млрд. кубометрів газу, у той час, як першої нитки «Південного потоку» — 15 млрд. «кубиків» (проектна потужність «Потоку» — 60 млрд. кубометрів). Арифметика будівництва також не на користь епічного проекту Кремля: вартість «Новопсков—Богородчани» — 2—2,5 млрд. доларів, у той час як «Південний потік» потягне щонайменше на 25 млрд. євро.

Щоправда, тут вимальовується політичний нюанс. «Вся ідея «Південного потоку» полягає у тому, щоби скасувати ризик транзиту через Україну, — заявив заступник голови Держдуми РФ Валерій Язєв. — Адже, скажімо, ідея Януковича щодо будівництва гілки «Південного потоку» на півдні України передбачає, що до 142 млрд. кубометрів газу українською ГТС ми приплюсуємо ще 63 млрд. кубометрів. На це не піде ні Росія, ні ЄС». Утiм вирішувати політичні питання мають політики. І якщо Україна позиціонує себе у відносинах з Росією — причому взаємно — саме так, як про це розповідає наш Президент, то проблем подібної недовіри виникнути взагалі не може.