Сам собі промоутер

21.09.2011
Сам собі промоутер

Юрій Самойлов. (Фото з архіву співака.)

Існує думка, що оперний спiвак — це професiя зрiлого вiку, яку обирають не на початку самостiйного життєвого шляху, а дещо пiзнiше, коли вже вдалося набути певного фаху i спробувати свої сили в iнших сферах дiяльностi. Пiдтвердженням цьому є бiографiї багатьох корифеїв оперної сцени, зокрема, Анатолiя Мокренка та Ірини Архипової. Натомість майстрiв академiчного вокалу, котрi вже у шкiльнi роки вирiшили обрати саме цей напрям, загалом небагато. І серед них — 23–рiчний оперний спiвак, цьогорічний випускник Нацiональної музичної академiї України iм. Чайковського Юрiй Самойлов. Не так давно він успішно дебютував у Києві, Одесі та Львові, де разом із симфонiчним оркестром Амстердамського унiверситету виконав цикл Гюстава Малера «Пiснi мандрiвного пiдмайстра». Однак, як з’ясувалося, Юрiю Самойлову минулого року вже iз захопленням аплодували в Нiдерландах, Великій Британії, Італiї.

 

— Юрiю, вашi батьки мають якийсь стосунок до академiчної музики? Чому ви обрали саме цей фах?

— Ні, батьки не мають. Але завдяки їм я рано визначився зi своїм покликанням. Мiй батько плавав на кораблях, де працював кухарем, а мама — економiст. Народився я в Бiлорусi, а дитячi й шкiльнi роки минули у мiстi Южне, недалеко вiд Одеси. Проте вже з дитячого вiку батьки примусили мене спiвати в дитячому хорi Будинку культури. Спочатку я хотiв кинути цi заняття, згодом звик, а пiзнiше менi це вже подобалося. Тож у 15 рокiв я поїхав на прослуховування до Одеської консерваторiї. Там менi порадили почекати ще рiк. Але вчитися я поїхав до Києва — хотiв бiльшої самостiйностi.

— Хто в академії був вашим педагогом?

— Спершу займався у Вiктора Курiна, а пiсля того, як вiн пiшов iз життя, оволодiвав технiкою вокалу у народного артиста України Романа Майбороди. Вiн сформував мене як оперного спiвака. Вiн чудова людина, вимогливий педагог.

— Як ви потрапили до Голландії?

— У 2008–му в Центрi iменi Леся Курбаса проходили майстер–класи, якi органiзували представники Нацiональної оперної студiї з Голландiї. Вони й запросили мене. Студiя оплачувала моє навчання у першокласних педагогiв Голландiї, Італiї, Норвегiї, а також сприяла участi в багатьох концертах. Особливо запам’ятався концерт у груднi 2010 року в Лондонi, у знаменитому Альберт–холлi, де разом iз Королiвським фiлармонiйним оркестром спiвали Хосе Каррерас, Кiрiте Канава (сопрано), Брiн Торфiль (баритон), Барбара Фрiттолi (сопрано). У цьому концертi я виконував партiї з «Дон Жуана» Моцарта. Хосе Каррерас подарував менi авторучку Сhopard i побажав успiхiв у професiйному зростаннi.

А ще я маю змогу вiдвiдувати опернi вистави у Голландськiй нацiональнiй оперi, де щороку вiдбувається 10—12 прем’єр. Всi вони вражають оригiнальнiстю режисури i сценографiї. По сутi, це експериментальнi постановки, чимало з них ставлять в авангардному стилі — нам важко уявити, коли оперна сценографiя за стилiстикою наближається до сучасного кiнематографа.

— У цьому роцi у вас дуже насичена програма?

— У червні я виступав у знаменитому залi «Концертгебау» в Амстердамi, де виконували ту ж програму, що й у Києвi. У квiтнi в Італiї брав участь у майстер–класi недалеко вiд Риму. Влiтку виграв грант на уроки в Данiї. Потiм в Італiї зі мною займався вiдомий баритон Томас Аленом, після чого був концерт у старовинному римському амфiтеатрi з чудовою акустикою. Італiйцi, до речі, хвалили мою вимову. Уже у вереснi я спiватиму Дон Жуана в однойменнiй оперi Моцарта, а наступної весни — Графа у «Весiллi Фiгаро».

— Ваш iдеал оперного спiвака?

— Я не намагаюся рiвнятися на когось, вважаю, що треба бути самим собою i зберегти свою iндивiдуальнiсть на шляху до вершин майстерностi. Хоча досить часто молодi спiваки копiюють знаменитих майстрiв, але кому цiкаво слухати вокалiстiв, якi iмiтують Хворостовського чи Нетребко?

— Як ви бережете свiй голос?

— Нiколи не курив i не курю, намагаюся рацiонально харчуватися.