«Театральні химери — реальніші за політику»

15.09.2011
«Театральні химери — реальніші за політику»

Станіслав Мойсеєв. (Фото надане Молодим театром.)

Завтра Молодий театр відкриває свій 33–й сезон. Номінально. Оскільки до цієї офіційної «відмашки» для театральних критиків та глядачів Молодий дебютував iз новим фестивалем «Дім Химер», який проходив у театрі з 3 по 11 вересня. Вистави, читання сучасної української драматургії, зустрічі з видатними діячами сучасного польського мистецтва, презентації робіт молодих режисерів, майстер–класи та лекції — усі фестивальні дні були розписані по хвилинах. «Я переконаний, що театр у наший країні є соціально важливим чинником розвитку людської спільноти, — не втомлювався повторювати протягом усього фестивалю президент «Дому Химер» Станіслав Мойсеєв. — І що погляд на український театр у європейському контексті дасть можливість зрозуміти нам усім, що театральні химери можуть бути реальнішими за будь–яку політику». Для українського театру подібні форуми — небачена розкіш. Чи не єдиним місцем зустрічі столичних театралів iз представниками театральних шкіл інших країн до сьогодні залишався Центр Курбаса, куди іноді навідуються некомерційні закордонні гастролери. Станіслав Мойсеєв обіцяє хоча б частково заповнити цю прогалину в театральному житті Києва і анонсує «Дім Химер» як щорічний міжнародний фестиваль.

 

Перший діалог відбувся. Наступний — за рік

— «Дім Химер» задумувався чотири роки тому,— розповідає Станіслав Анатолійович.— Ще до того, як світова економіка увійшла у кризовий стан. Він задумувався концептуально, як фестиваль, який зосереджується на розвитку, аналізі і презентації, насамперед, театральних творів за п’єсами сучасної модернової драматургії, що спрямована на нове відкриття світу людиною та її існування в соціумі. Така була заявлена концепція цього форуму, який на той момент готові були підтримати Головне управління культури, Міністерство — всі йшли нам назустріч і були готові його фінансувати. Але потім почалася криза, змінилися політичні реалії... Словом, я тоді зрозумів, що про такі фестивалі краще не мріяти.

— А що примусило повернутися вас до цієї ідеї зараз?

— Наявність великого блоку польського театру, який був сформований. І польська сторона забезпечувала, власне, всю фінансову складову. Крім наявності майданчиків, де були показані спектаклі. Тому це дуже важливий фактор, який мене спонукав повернутися до цієї ідеї і показати пілотний проект фестивалю, який на наступний рік ми зможемо провести вже більш фахово. Дебютний «Дім Химер» для нас був іще й гарною можливістю перевірити наш менеджмент, організаційні можливості, команду, яка працювала на фестивалі...

— Водночас були такі чутки, що «Дім Химер» став можливим лише тому, що Влад Троїцький відмовився цього року проводити «Гогольфест». Мовляв, поляки вже запланували свій візит до України і вирішили не скасовувати його, а провести ці гастролі в рамках іншого фестивалю... Наскільки доречно тут згадати приказку «Не було б щастя, та нещастя допомогло?»

— Справді, польська програма була сформована під програму «Гогольфесту». Але, наскільки я знаю, Троїцький та його команда цей польський блок мали представити в Києві. І зі мною була розмова про оренду нашої сцени. Потім з якихось причин від цього проекту організатори відмовилися і вже до мене тоді звернувся Польський інститут, зокрема, Марія Ясинська, яка була куратором польського блоку від «Гогольфесту», з проханням, щоб ми тепер стали партнерами цього візиту... Хоча, звісно, міжнародний фестиваль за півтора місяця не робиться. І моїм завданням цього разу було, у першу чергу, подати такий сигнал, звернути увагу на те, що у Молодого театру є бажання, ресурси і можливості проводити такий фестиваль у наступному році. Перший «Дім Химер» ми провели без жодної копійки. Але ж так не буває. Тому на наступний рік ми сподіваємося, принаймні я почув обнадійливі слова від начальника Головного управління культури Світлани Зоріної, що фінансова підтримка буде. І якщо це справді стане реальністю, то й формат фестивалю буде іншим. До речі, я задоволений саме таким поєднанням, діалогом, може, наступні фестивалі ми також проводитимемо за схожим форматом: український блок плюс блок якоїсь іншої країни— Росії, Франції, Китаю... Всі вистави першого «Дому Химер» пройшли на переаншлагах, люди стояли в проходах, один лише спектакль зібрав близько 80 відсотків глядачів, тож такий фестиваль користуватиметься популярністю. У столичних театралів є бажання дивитися щось нове і цікаве.

— Цього року вам запропонували вже готову фестивальну програму. Як будуть формуватися списки учасників майбутніх фестивалів?

— Працюватиме експертна група, до якої увійшли письменник Олександр Ірванець, драматург Наталка Ворожбит, театрознавець Сергій Васильєв... Саме вони вноситимуть пропозиції щодо формування фестивальної афіші наступного «Дому Химер».

Іспанія як докір українській владі

— Завтра Молодий театр розпочинає новий театральний сезон. Які прем’єри представите, чим плануєте потішити своїх шанувальників?

— До кінця року випустимо дві прем’єри. Наприкінці листопада режисер Тарас Криворученко представить виставу «Людина і вічність» за п’єсою відомого білоруського драматурга Андрія Курейчика. У другій половині грудня ми запросимо наших глядачів на прем’єру нашого спільного з Посольством Іспанії в Україні проекту, присвяченого Булгаківським дням. Іспанський драматург Хуан Майорга, який є дуже відомим у Європі, написав п’єсу про Булгакова, вона називається «Любовні листи до Сталіна». Цей спектакль випускатиму я. Іспанська сторона оплатила переклад п’єси, на зустріч зі мною та акторами прилетів автор, Хуан Майорга, — вартість перельоту та проживання іспанці також узяли на себе. Для цієї вистави матиме велике значення сучасна проекційна техніка, яку треба буде придбати, можливо, посольство Іспанії допоможе нам і в цьому. «Листи...» репетирують наші Римма Зюбіна, Станіслав Боклан, Валерій Легін, ще до цієї вистави запросили Юрія Розстального.

На початку наступного року, дуже сподіваюся, вийдуть «Афінські вечори», які за п’єсою російського автора Петра Гладіліна ставить Ігор Славінський. Це достатньо відома річ, яка свого часу була екранізована, ми робимо її для акторів старшого покоління. Ці п’єси вже в роботі. До кінця сезону буде випущено ще одну прем’єру, але її анонсувати я поки що утримаюся.

— Фінансування на нові вистави вистачає?

— Сьогодні, як ви знаєте, театри фінансуються винятково за статтею «Заробітна плата». Ні на утримання приміщення, ні, тим більше, на нові вистави фінансування не передбачене. Єдине що — зараз спостерігається деяке пожвавлення мотивацій для того, щоб певні частини фінансування були повернені. Наприклад, до кінця року в рамках програми до Євро–2012 нам обіцяють виділити якісь гроші на нову виставу. Хоча це дуже давно забута практика... І якщо так станеться, якщо слова матимуть реальне продовження, то це дуже підтримає театр. Очікуємо, що, можливо, нам виділять кошти на підтримку таких важливих речей, як пожежна безпека... Хоча, звісно, хотілося б, щоб сфера культури не перебувала на узбіччі інтересів влади — щось вона там дуже затрималася — а нарешті стала важливою складовою для держави. А поки ми про це мріємо, нові вистави доводиться випускати, покладаючись лише на самих себе. Навіть за найскрутніших часів нові спектаклі у нас з’являлися регулярно. Незважаючи ні на що, за рахунок ресурсів театру випускали по чотири–п’ять–шість прем’єр щороку...

До Китаю — з Шекспіром та «Вієм»

— Станіславе Анатолійовичу, при такому щільному графіку роботи у вас на студентів часу вистачає?

— Звісно. Вони вже на четвертому курсі... Ось у неділю їдемо разом із ними на фестиваль студентських робіт у Китай. Як правило, там збирається дуже багато учасників з різних країн — є що подивитися і є кому показати, на що здатні ми. Цього року туди приїдуть студенти мистецьких вузів з Японії, Індії, Німеччини, Болгарії, самого Китаю. Наш Університет імені Карпенка–Карого цей форум уже відвідував, так що це не перша наша поїздка. А цього року ми повеземо — китайська сторона озвучила нам такі побажання — Шекспіра та національного автора. Щодо Шекспіра, то це буде сорокахвилинний уривок з «Річарда ІІІ», а також покажемо уривки з гоголівського «Вія».

— Серйозне випробування на вас чекає...Упевнені в своїх учнях? Червоніти за них не доведеться?

— Ну, побачимо... Думаю, сильно можуть заявити про себе німці, болгари і саме з ними може виникнути певна конкуренція, Японія, Індія, Китай — це все ж таки інші традиції... А щодо моїх студентів, то дехто з них уже працює у виставах Молодого театру. Я багато кого з них узяв би і в трупу. Тільки куди? Штатний розклад — не гумовий...

 

ДОСЬЄ «УМ»

Станіслав Мойсеєв

Народний артист України. Режисер.

Професійну діяльність розпочав у Сумському драматичному театрі ім. Щепкіна, куди його було запрошено зразу після закінчення у 1981 році Київського театрального інституту ім. Карпенка–Карого. Згодом очолив Закарпатський музично–драматичний театр (м. Ужгород).

Художній керівник Молодого театру. Ставив вистави у Національному театрі ім. Франка, Національному театрі ім.Лесі Українки, ТЮГу, театрі «Браво»... Найвідоміші спектаклі Мойсеєва у репертуарі Молодого театру — «Дон Жуан», «Дядя Ваня», «Маринований аристократ», «Четверта сестра», «Сатисфакція» та інші.

Багаторазовий лауреат театральної премії «Київська пектораль»