Голландські арт–висоти

02.09.2011
Голландські арт–висоти

У залах музею Франца Хальса в Харлемі виникає відчуття дежа вю: стилістика інтер’єрів нагадує музей Варвари та Богдана Ханенків, крім того, там також є Хальс–молодший. (Фото із сайту franshalsmuseum.nl.)

Голландські музеї — не «луври» і не «ермітажі». Невеличкі та затишні, вони не прагнуть зібрати мистецтво з усіх кінців світу. Тут вистачає дня, аби пройти всі зали, зате потім ще довго згадуєш усе побачене, почуте й відчуте. Неспішне зазирання у «вікна» картинних рам, повільне вникання у час і простір старих художників — як необхідна зупинка у безкінечному русі швидкісного iнтернету й швидкісних літаків. Будете в Голландії — будь ласка, зайдіть у місцеві музеї.

 

Починаючи з центру

Логічно розпочати своє занурення в живопис голландської «Золотої доби» (XVII ст.) із головного музею країни — Rijksmuseum, що в Амстердамі. Розташований у Музейному кварталі, поряд із музеєм Ван Гога, він зберігає найбільшу колекцію творів старих майстрів. Саме у його стінах знайшли притулок полотна, знайомі багатьом із книжок з історії мистецтва: «Нічна варта» та «Єврейська наречена» Рембрандта ван Рейна, «Маленька вуличка» Йоханеса Вермеєра, «Портрет молодої пари» Франца Хальса. Саме твори цих «трьох китів» голландського мистецтва приваблюють сюди більшість відвідувачів. Однак не лише вони. У стінах Рейксмузеуму (чиї площі зараз значно обмежені у зв’язку з ремонтними роботами) представлені всі жанри образотворчого мистецтва, які так любили створювати голландці у XVII ст.: морські та міські пейзажі, натюрморти, сімейні та камерні портрети, галантні сцени — усе це різноманіття відкривається гостям у всій красі.

Хочеться не лише споглядати шедеври, а й дізнатись більше про техніки живопису, таємне значення творів, біографію художників? Просто вчитайтесь у таблички на стінах. Кожнісінький твір супроводжується змістовним текстом англійською та голландською мовами. Разом вони складають такий собі підручник, прочитавши який, відчуваєш себе ближчим до тієї далекої епохи. Якщо ж друкованих відомостей здається не достатньо — до ваших послуг аудіогід. У доступній та цікавій формі вам розкажуть, які символи закладено в тій чи іншій змальованій сцені, як називається той чи інший вид натюрморту чи й просто — хто ці люди, що дивляться на нас зі старих полотен.

Секрет «Дівчини з перлиновою сережкою»

Такий же підхід до потреб глядача — в іншому сховку шедеврів: Mauritshuis у Гаазі. Цей музей — домівка колекції голландської королівської родини. Розташована на трьох поверхах колись приватного будинку, збірка перевершує будь–які сподівання. Саме тут знаходиться «Вид Дельфта» Вермеєра, яким свого часу захоплювався Марсель Пруст. У листі до свого друга він писав так: «З того часу, як я побачив у Гаазі «Вид Дельфта», зрозумів, що це найпрекрасніша картина у світі». Водночас критики стверджують, що це полотно — най­вдаліший із голландських пейзажів XVII ст. Тож уже заради одного нього варто потрапити до Гааги. Тут також зберігається ще один шедевр Вермеєра — «Дівчина із перлиновою сережкою». Відома з однойменного фільму, картина вважається «голландською Моною Лізою» та є безсумнівною гордістю музею. Цікаво, що на початку ХХ ст. її було придбано з аукціону за суму, еквівалентну сьогодні 1,7 євро. Тодішні власники ще не знали, яким цінним виявиться їхня покупка, адже кількома роками пізніше мистецтвознавці всього світу визнали Вермеєра одним із найбільших геніїв того часу.

У стінах музею добре почувається й ще один титан «Золотої доби». Тут виставлено один із пізніх (можливо, останній) автопортретів Рембрандта. Його картини «Пісня Симеона», «Урок доктора Тюліпа», а також полотна учнів та послідовників доповнюють збірку в «Залі Рембрандта». Крім того, одну з кімнат колишньої резиденції графа Йохана Мауріца відведено під портрети пензля Гольбейна та інших митців Північного Відродження. А ще зимові пейзажі Хендріка Аверкампа, голландські та фламандські натюрморти, тонкі галантні сцени Габріеля Метсу! Неспішно переходячи з однієї зали в іншу, в супроводі гіда чи й без нього, відчуваєш, що тут як ніде створено якнайкращі умови не лише для насолоди, а й для пізнання. Тут можна довго придивлятися зблизька до особливостей почерку кожного з художників, читати супровідні тексти або ж просто скільки завгодно разів повертатись до вже улюблених полотен. Привітні охоронці у цей час лише спокійно усміхаються.

Короткочасне дежа вю

Останній на маршруті, та не за значенням, — музей Франца Хальса в Харлемі. Містечко, що знаходиться за 20 хвилин потягом від Амстердама, на початку XVII ст. було художнім центром Північних провінцій Нідерландів. Саме тут жив Франц Хальс — автор живих портретів його сучасників, знаний у Голландії та за її межами. Музей живопису в Харлемі сьогодні носить його ім’я. Окрім творів Хальса, що складають серцевину колекції, музей також може пишатись збіркою натюрмортів. У залі, присвяченій цьому жанрові живопису, просто перехоплює дух. Тут так і хочеться простягти руку та взяти щось зі сніданкових столів Флоріса ван Дейка чи бенкетних — Віллема Геди. Однак обережно: такі натюрморти свого часу не закликали до насолод життям, а навпаки — застерігали від усіляких надмірностей. Це ж можна сказати й про сцени товариських гулянь, представлені тут братом Франца Хальса — Дірком (роботу його пензля можна побачити й у Київському музеї Варвари та Богдана Ханенків).

Як і старі годинники, що відбивають час ледь не в кожній залі Харлемського музею, життєрадісні картини з життя голландців «Золотого віку» переважно нагадують про Vanitas, тобто швидкоплинність і марноту життя. Такі моральні месиджі були невіддільними від протестантської етики того часу. А до сучасного глядача ці картини промовляють одне: «Мистецтво таки вічне».

Ольга КУРОВЕЦЬ