2006. Мороз–Іуда, Універсал і наш мундіаль

23.08.2011
РОСІЙСЬКИЙ ФРОНТ

«ГАЗават під ялинку»

1 січня 2006 р. офіційно почалася перша російсько–українська газова «війна»: не маючи підписаного контракту, Москва скоротила постачання «блакитного палива» в Україну більш як на 180 млн. кубометрів на добу. Це сталося після того, як сторони не зійшлися в питанні вартості російського газу: Київ вважав об’єктивною ціну $75–80 за тис. куб. м, кремлівський очільник Володимир Путін наполягав на цифрі $230.

Через суперечку України й Росії постраждала Центральна й Західна Європа — недопоставки газу відчули Угорщина, Польща, Словаччина, Австрія, Німеччина, Франція, Італія та ін. Колишній комісар ЄС Кріс Паттен у цій суперечці визначив Росію як «хулігана». Для протидії «хуліганству» росіян в Україні було створено оперативний штаб на чолі з Прем’єром Єхануровим; у приміщенні компанії «Укртрансгаз» відбувалися наради під керівництвом Президента Віктора Ющенка.

Конфлікт тривав недовго. У ніч із 3 на 4 січня було підписано договір між «Газпромом» і «Нафтогазом» (голова — лідер КУНу Олексій Івченко), за яким посередником у постачанні газу в Україну залишилася компанія «Росукренерго» — фірма, зареєстрована у швейцарському кантоні Цуг. Після «змішування» газу Росії й Середньої Азії ціна «блакитного палива» від «РУЕ» на кордоні з Україною становила в першому півріччі $95 за тисячу кубів. Вартість транзиту газу по нашій території зросла з $1,09 до $1,60 за 1000 кубів на 100 км.

Обидві сторони оголосили про свою перемогу в конфлікті. При цьому переведення газових контрактів із Росією на схему з «РУЕ» спричинило початок перманентних скандалів з обвинуваченнями державного керівництва в корупції. Одним із чільних гравців української політики став керівник «Росукренерго» Дмитро Фірташ — уродженець Буковини. Втративши прямі угоди із Туркменістаном, Україна водночас втратила шанси диверсифікувати поставки газу.

10 січня Верховна Рада 250 голосами відправила уряд Єханурова у відставку. Щоправда, він лишався виконувати обов’язки аж до підбиття підсумків парламентських виборів і завершення «коаліціади» в серпні.

На 2007 р. Росія запропонувала «братньому» уряду Януковича ціну вже 130 доларів.

 

КОЛАПС РОКУ

«Толока для холодного міста»

На піку морозів, коли стовпчики термометрів опускалися вночі до –20оС, сталася аварія ветхої тепломережі Алчевська. Майже всі мешканці промислового міста Луганської області — близько 550 житлових будинків, школи, дитсадки, лікарні — залишилися без теплопостачання. Порятунок Алчевська став загальноукраїнською толокою. Роботи в місті вели понад 3,6 тисячі фахівців МНС, залізничників, інших спеціалістів та робітників. Людей приймали у спеціально облаштованих наметах з обігрівом, дітей — евакуйовували в інші регіони, зокрема в табір «Артек».

Алчевська аварія стала яскравим свідченням того, що сфера комунального господарства України потребує оновлення й реформування.

 

ПОЛІТИЧНІ КОЛІЗІЇ

Від виборів і зрад до універсалів та контрасигнацій

Із 1 січня набув чинності закон про внесення змін до Конституції від грудня 2004–го. Попервах це суттєво не впливало на організацію державної влади, адже Президент із суттєво урізаними повноваженнями — Віктор Ющенко — і «посилений», але не амбітний Прем’єр–міністр Юрій Єхануров представляли одну команду — «нашоукраїнську». Але було запущено годинниковий механізм «бомби сповільненої дії».

«Нова редакція Конституції — дуже нетехнологічна, — казав на початку року в інтерв’ю «УМ» Прем’єр Єхануров. — Я не уявляю, як можна буде працювати в умовах, коли Президент і глава уряду представлятимуть не одну команду. Якщо після виборів буде така схема, то нещасна ця Україна... Це буде руїна».

Юрій Іванович як у воду дивився.

Політичну картину 2006 р. визначили чергові парламентські вибори, які пройшли 26 березня. Народних депутатів уперше обирали за пропорційною системою (лише за списками партій та блоків). Уперше самостійну участь у виборах брала Партія регіонів. І саме ця опозиційна сила, що оговталася від розгромної поразки 2004 р., набрала найбільше голосів — 32,14%. Блок Юлії Тимошенко отримав 22,29%, блок «Наша Україна» — 13,99%. Також до парламенту пройшли Соцпартія — 5,69% і Компартія — 3,66%.

Лише трохи не вистачило Блоку Наталії Вітренко — 2,93%; після цього лідерка ПСПУ ще довго позивалася у Вищому адмінсуді. Попри масовану рекламу, програв також Народний блок Литвина «Ми» — 2,44% (після цього з’явилися чутки про сильну депресію і навіть спробу самогубства Володимира Михайловича). Ще менше взяли блок Костенка і Плюща, «Віче», «Пора»–ПРП, «Не так!».

Для виборців було очевидно, що владу мають розділити союзники по «помаранчевому» Майдану. «Весна іде, косу несе» — писала «УМ» у заголовку на першій шпальті. БЮТ, «НУ» й СПУ перемогли в 17 регіонах із 27–ми і в сумі мали 243 мандати (до речі, найекстравагантнішою депутаткою була співачка Руслана Лижичко — п’ятий номер списку «Нашої Україна»).

Вага «троїстої» угоди підсилювалася тим, що, згідно з нормами політреформи, правляча коаліція у Верховній Раді мала сформувати власний Кабінет Міністрів. Однак образи, що встигли накопичитися за минулий рік, а також надмірні амбіції ключових політичних гравців призвели до несподіваної розв’язки тривалої «коаліціади». 22 червня три фракції уклали угоду про «Демократичну коаліцію», згідно з якою посада Прем’єра мала відійти Юлії Тимошенко — як лідерці блоку, що набрав найбільше голосів серед «помаранчевих», а Голови ВР — Петрові Порошенку із «Нашої України». Утім єдність «помаранчевих» було зруйновано. Незадоволений розподілом крісел, лідер Соцпартії Олександр Мороз пішов на таємні переговори з «Регіонами», які вперто тримали блокаду президії, і 6 липня його обрали спікером — голосами ПР, СПУ й КПУ. Сан Санич отримав прізвисько «Іуда». Це був «Мороз у купальську ніч» (заголовок на першій шпальті «УМ»). А наступного дня було оголошено про створення «Антикризової коаліції» у такому ж складі. У сесійній залі відбулося кілька побоїщ із кров’ю між «синьо–червоними» й «помаранчевими».

БЮТівець Олег Ляшко заявив, що має дані, отримані від спецслужб, про ціну зради Мороза: мовляв, його перехід на бік «регіоналів» коштував 300 млн. доларів плюс посада спікера. Однак надалі Ляшко не зміг надати докази існування запису відповідних розмов штабіста ПР Андрія Клюєва з соціалістом Рудьковським та росіянином Рубеном.

Нова більшість, названа дотепниками «КПРС» (комуністи, Партія регіонів, соціалісти) запропонувала Президентові Ющенку подати у Раду кандидатуру лідера ПР Віктора Януковича на посаду Прем’єр–міністра, і глава держави виконав цю функцію — хоча згодом і говорив, що формат коаліції не відповідає вибору народу. При цьому слід відзначити, що, скажімо, лідер виборчого списку «Нашої України» Єхануров із самого початку не приховував, що виступає за «прагматичну», або ж «широку» коаліцію з Партією регіонів. Пізніше стане відомо, що того самого у власних інтересах прагнули й олігарх Фірташ, і глава МО Гриценко, і не лише вони.

3 серпня з ініціативи Віктора Ющенка на Банковій було підписано т. зв. «Універсал національної єдності» (комуністи підписали акт із застереженнями, а Юлія Тимошенко підписувати відмовилася). А 4 серпня було призначено Кабмін Януковича, до якого увійшли й вісім міністрів від «Нашої України» (на чолі МВС на деякий час лишився Юрій Луценко, на Мін’юсті — Роман Зварич; до квоти Президента відносилися Міноборони з Анатолієм Гриценком і МЗС із Борисом Тарасюком; також «НУ» отримала «гуманітарні» посади).

Керівником Міністерства з питань надзвичайних ситуацій став Віктор Балога, але вже 15 вересня він очолив секретаріат Президента, узявшись виконувати місію «антикризового менеджера Ющенка».

Невиконання урядом Януковича проукраїнських засад «Універсалу» та активне переманювання «помаранчевих» депутатів до «синього» табору (найрезонанснішою стала зрада другого номера списку «Нашої України» — Анатолія Кінаха) призвели до перегляду відносин ПР і «НУ». Їхня негласна коаліція протрималася всього два місяці, і в жовтні «Наша Україна» офіційно перейшла в опозицію. При цьому Прем’єр Янукович поступово звільняв з уряду міністрів–«нашоукраїнців» аж до січня 2007 р.

Уряд Януковича правильно передбачив, що протримається недовго (якийсь рік), тож із самого початку почав «пакувати валізи». «Донбас за серпень отримав подвійне повернення ПДВ за рахунок оббирання інших регіонів», писала «УМ» в ексклюзивному матеріалі.

А восени однією з наріжних тем стала т. зв. «контр­асигнація» — юридичний термін, який став вираженням протистояння уряду Януковича й Президента Ющенка в умовах конституційної реформи. До секретаріату глави держави без скріплення підписом Прем’єр–міністра поверталися десятки президентських указів, виданих, на думку КМ, із порушенням конституційної процедури їх оприлюднення.

 

ІНШІ ТЕМИ РОКУ

«За Іраком — Ліван...»

Після виявлення кричущих випадків корупції українських миротворців в Іраку те саме з’ясувалося і щодо нашого контингенту «блакитних шоломів» у Лівані. Відтак за рішенням Департаменту миротворчих операцій ООН до кінця весни представники ЗС України пішли з Південного Лівану.

«Прихватизатори» — на гачку?»

Щодо колишнього керівника Фонду держмайна Михайла Чечетова порушили кримінальну справу. Ішлося про участь Кучми, Януковича, Пінчука та ін. у незаконній приватизації. Винні покарані не були, як і в решті «гучних» справ у цій царині.

«Діждалися і Вашингтона. Пішли на поправку»

У лютому–березні Сполучені Штати надали Україні ринковий статус та нев­довзі зняли дію поправки Джексона–Веніка (діяла ще з 1974 р., передбачаючи дискримінаційні податки й тарифи на український експорт).

«Арешт експортерів демократії»

Вибори президента Білорусі не обернулися «кольоровою» революцією, як планували опозиція та демократичні сили в Україні. Ще за тиждень до голосування відбулися масові арешти; крім білорусів, за ґрати потрапили й українські студенти–«революціонери». Після дня голосування, як і в нас, зорганізувався майдан, хоч і невеликий. Репортажі з Мінська для «УМ» вів голова «Студентського братства» Олег Яценко; у наметовому таборі опозиції жила білоруська власкор «УМ» Тетяна Снітко. Вона теж потрапила за ґрати внаслідок розгону майдану спецназівцями. Вийшовши на волю, Таня описала всі перипетії протестів, трьох діб у СІЗО та суду, що засудив до $400 штрафу.

Президентом знову став Олександр Лукашенко, якому нарахували 82,6% голосів (при цьому незалежні опитування давали «бацькові» понад 47%.

«Зайка» моя

Нардеп від Партії регіонів Олег Калашников став антигероєм року для українських ЗМІ — після того як застосував силу проти журналістки каналу СТБ, що знімала «синє» наметове містечко під парламентом, відібрав касету і попросив: «Зайко, забудь цю тему».

Прізвисько «Зайка» приклеїлося до Калашникова, а «Регіони», всупереч обіцянкам керівництва, не виключили ворога преси зі своїх лав.

«Київ ускочив у гречку»

Переможцем у боротьбі за крісло мера столиці оголошено Леоніда Черновецького, хоча опоненти і слідчі прокуратури обвинувачували його в підкупі виборців. Екстравагантний бізнесмен за допомогою грошей примудрився сформувати свою більшість навіть у «помаранчевій» раді й привів до мерії «молоду команду», яка почала цинічний грабунок Києва.

До початку зими влада Черновецького підвищила в 3,5 раза комунальні тарифи (згодом під натиском вулиці їх трохи знизили). Опозиція прямо звинуватила «Льоню–Космоса» в наркозалежності...

«ЗнедоМлені»

У Києві завалилася перша «будівельна піраміда»: керівники групи компаній «Еліта–Центр» утекли з грошима інвесторів, відмовившись від спору­дження обіцяних восьми багатоквартирних будинків. Жертвами афери стали майже 1700 громадян. Можливо, шахраїв викрили б ще пізніше, якби покупці житла, спілкуючись на форумах в інтернеті, не з’ясували, що одні й ті самі квартири продавалися по кілька разів (від двох до п’яти).

Головного афериста — Олександра Шахова (Волконського), який користувався підтримкою міської влади, затримають наступного року у Швейцарії і згодом передадуть Україні. Слідство триває. Перші з черги ошуканих вкладників уже почали отримувати від київської влади «компенсаційні» помешкання.

«Гарячий прийом»

Антинатовська істерика як явище загальноукраїнського масштабу почалася наприкінці травня у Феодосії, де активісти ПСПУ Вітренко, «регіонали» та інші проросійські сили влаштували жорсткий пікет, аби не допустити входження в місто американського військового корабля «Едвентедж». Судно привезло обладнання для організації міжнародних навчань «Сі бриз». Парламент Криму оголосив АРК «територією без НАТО», його приклад наслідували деякі інші ради сходу й півдня України. Зрештою маневри було зірвано. А керівники Альянсу ще й відмовилися говорити про будь–які терміни вступу України до НАТО.

«ГУАМ. Самоствердження»

Неформальна спілка Грузії, України, Азербайджану й Молдови після саміту 23 травня в Києві перетворилася на офіційну міжнародну «Організацію за демократію та економічний розвиток ГУАМ». «Своє СНД» — класифікувала нове утворення під патронатом України «УМ».

«Полковнику ніхто вже не напише»

На Київщині знайшли труп викраденого посадовця МВС Романа Єрохіна — начальника підрозділу боротьби з незаконною конвертацією коштів УБОЗ. Наприкінці липня його викрали і вбили під Києвом, коли він збирався вилетіти до Донецька. До переведення в Київ Єрохін працював на Донеччині, розкривав справи про відмивання грошей. Полковника УБОЗу вбили «перевертні» — колишні колеги та працівники податкової міліції Донецької області. Жорсткі вироки чотирьом зловмисникам та водієві таксі винесли у 2010 р.

«Правдоборець загинув на льоту»

16 жовтня в ДТП у Києві загинув народний депутат від «Нашої України» Юрій Оробець.

«Пам’ятемор подолано»

28 листопада, після наполягань Президента Ющенка, Верховна Рада таки ухвалила законопроект, яким визнала Голодомор–33 геноцидом українського народу.

Компромісну редакцію підтримали 233 депутати. Ключові — голоси 30 соціалістів.

«Кайдани вдягніте!»

Новообрані обласні й міські ради на сході й півдні України, де більшість узяли «регіонали» й ліві, почали одна за одною ухвалювати рішення про надання російській мові статусу «регіональної». Зрештою органи прокуратури зупинили антиконституційне самоправство протестами. А спочатку проти русифікації боролися націонал–демократи й патріоти. Зокрема, у Дніпропетровську до дверей міськради прикував себе наручниками член УНА Ігор Прядко.

Сіла «птаха»...

Епопея з обвинуваченням «птахів гнізда Дніпропетрова», почата «УМ» 1998 р., завершилася у Сан–Франциско у серпні 2006–го: екс–Прем’єр–міністра Павла Лазаренка засудили до 108 місяців ув’язнення і $10 млн. штрафу. При цьому обвинувачення вимагало не 9, а 18 років тюрми. Очікується, що внаслідок наступних апеляцій і пом’якшень присуду Павло Іванович вийде на волю вже до кінця 2011 року.

«Озерецьке побоїще»

Гумові кулі та кийки, сльозогінний газ, кастети, арматура, вибухові пакети — такою була зброя бойовиків, що 30 жовтня намагалися захопити найбільший продовольчий ринок країни — «Озерку» в Дніпропетровську. На базарі точилися справжні бої між «беркутівцями» та «спортсменами». Це була найяскравіша рейдерська атака в історії України. Таким чином на «Озерку» зазіхав російський бізнесмен, політик і кримінальний авторитет Максим Курочкін на прізвисько «Макс Бєшений» (до речі, спонсор Блоку Вітренко на виборах–2006). Ринок утримувала група «Славутич–Капітал» Геннадія Корбана, близька до «Привату».

Після відступу рейдерів почався відстріл людей з оточення Курочкіна. Його самого арештували, а навесні 2007 р. застрелили у дворі суду.

«Вагон–смолоскип»

В електричці на Харківщині п’яний слюсар образився на пасажирів, яким не сподобався сморід бензину із його каністри, й підпалив вагон. Живцем згоріли семеро людей.

«Накат і відкат прокату»

Головний «гуманітарний» здобуток уряду Єханурова: зусиллями передусім віце–прем’єра В’ячеслава Кириленка 16 січня побачила світ постанова Кабміну про обов’язкове дублювання, субтитрування чи озвучення іноземних фільмів українською мовою.

Російськомовна громадськість мусила визнати, що голлівудське кіно українською мовою — це не лише терпимо, а й цікаво та якісно.

У жовтні Київський апеляційний суд під натиском бізнесменів від кінопрокату скасовував постанову, однак марно.

«Із Всесвіту — до України»

У вересні американка Хайдемарі Стефанишин–Пайпер стала першою жінкою українського походження, що побувала на навколоземній орбіті. Хайді — дочку українських батьків — після завершення місії човника «Атлантіс» чекали на Львівщині дві тітки, двоє дядьків, 15 двоюрідних братів і сестер.

 

ЗАГОЛОВКИ РОКУ

«В. о.» вам!» (після голосування Ради за відставку Кабміну Єханурова він лишився працювати далі навіть без приставки «виконувач обов’язків»).

«Синій–синій іній впав на помаранч».

«Червоні півні» проспівали «Мурку» (в Одесі пожежа знищила обласну прокуратуру).

«ПОРАнення» (міліціонер важко поранив активіста партії «Пора», який розклеював листівки).

«В Україні коаліції — отако–о–ої ширини!»

«Не ВИННА я!» — заявляє Росія, забороняючи ввезення вин та коньяків із Молдови й Грузії».

 

СПРАВИ ГАЗЕТНІ

Передплатна вартість «УМ»: на початку року — 7 грн./міс., наприкінці — 9,53 грн./міс.

Курс долара: 5,05 грн. і в січні, і наприкінці грудня.

Із січня п’ятничний номер «УМ» стає 24–сторінковим.

* * *

У січні судовий позов проти «України молодої» подала лідерка БЮТ Юлія Тимошенко, якій не сподобався зміст нашого інтерв’ю з російським опозиціонером, одним із очільників Демпартії Росії Іваном Стариковим (той говорив про «закулісні домовленості Тимошенко й Путіна»). Позивання загрузло в різних судових інстанціях.

 

«УМні» ОБЛИЧЧЯ РОКУ

Прем’єр–міністр Юрій Єхануров: «Україна багато втратила від того, що відразу після революції було призначено «уряд революціонерів».

«Розкладачка Юлії Тимошенко залишається в моєму кабінеті й досі, але я на ній не сплю. Справжній чоловік має спати вдома!»

Секретар РНБО Анатолій Кінах: «У ході «газової» дискусії деякі політичні сили продали національні інтереси за 30 срібників».

Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко: «Діячі, які здирали з народу три шкури, рано чи пізно самі підуть на барабан».

Голова секретаріату Президента Олег Рибачук: «Ми працюємо тут, як ступеневі ракети. Кожен проходить якийсь відрізок і відпадає. А ракета має нестися далі».

Під час інтерв’ю керівник СП показав кореспондентам «УМ» «закапелок Банкової, куди не ступала нога журналіста», — «таємну кімнату Медведчука» і спортзал, де качався колишній «сірий кардинал».

Богдан Бенюк: «Так, я крайньо правий і націоналіст!» Народний артист пішов балотуватися в народні депутати від ВО «Свобода».

Лех Качинський: «Більшість поляків є категорично проукраїнські. Наше серце — на боці «помаранчевих» (ексклюзивне інтерв’ю президента Польщі «Україні молодій»).

Політолог Андрій Окара: «Росії потрібен новий образ ворога, й вона обрала для цього Україну».

Руслана Лижичко: «Максимум через два роки мені доведеться згадати, як робляться діти».

Інна Богословська (лідерка партії «Віче», що програла вибори, виступивши в ролі «термінатора для Тимошенко): «Я не розстібаю свою кофтинку нижче рівня політичної доцільності».

Заступник глави МЗС Антон Бутейко: «У нашого міністерства немає схильності облизувати гостей, які плюють на стіл».

Патріарх Філарет: «Влада має підняти меч і покарати зло».

Екс–міністр фінансів Віктор Пинзеник: «Уряд Януковича реставрує «цінності» кучмівської доби».

Заступник голови БЮТ Олександр Турчинов: «Підстава для позачергових виборів — нелегітимна конфігурація більшості».

 

СПОРТ

Команда «фартового» дійшла до чвертьфіналу

Збірна України вперше потрапила на великий футбольний форум — чемпіонат світу, що відбувався на полях Німеччини.

«Ми грали, як найгірша команда Європи», — емоційно заявляв тренер Олег Блохін після стартової поразки від Іспанії з рахунком 0:4. Але далі були перемоги над аравійцями (перший гол — авторства Андрія Русола) й тунісцями та вихід до 1/8 фіналу. У драматичному матчі проти збірної Швейцарії в Кельні основний і додатковий час закінчилися нулями, а в серії пенальті чудово діяв наш воротар Олександр Шовковський, який відбив усі «постріли» суперників. Переможну ж крапку поставив знущальним ударом у стилі Паненки молодий Артем Мілевський. Так команда «фартового» Блохіна сенсаційно дійшла до чвертьфіналу, де без питань поступилася — 0:3 — майбутнім чемпіонам, італійцями. На Батьківщині Олега Володимировича та його підопічних зустрічали як справжніх героїв — із шампанським, конфетті й салютами.

Лідер збірної України Андрій Шевченко після «мундіалю» перейшов із «Мілана» до «Челсі». Трансфер Шеви обійшовся в 46 млн. євро (рекорд для українських футболістів), однак у Лондоні кар’єра нашого форварда пішла на спад.

Дві «бронзи» Турина

Після восьми років «мовчання» на зимових Олімпіадах українці нарешті «заговорили»: у Турині бронзовими медалями відзначилася біатлоністка Лілія Єфремова і танцювальна пара фігуристів Олена Грушина/Руслан Гончаров. У загальному заліку Україна посіла 25–те місце.

 

ПОГЛЯД

Україна буде!

Двадцять років незалежності очима молодої українки...

Оля БІГУС,
член президії політради партії «Наша Україна»
(25 рокiв, магiстратура КНУКiМ)

20 років... Для історії це зовсім небагато. Для людського життя — достатньо, аби подорослішати. Сьогодні ті, кого називають ровесниками української незалежності, представники іншого покоління, які не знають присмаку «безтурботного і щасливого» радянського життя, вже виросли і готові сказати своє слово. І хоч українське сонце ще не так високо піднялося над горизонтом, ми напевне знаємо: УКРАЇНА БУДЕ і назад вороття вже немає.

Ми — покоління української незалежності, ми не хочемо бути васалами у чужоземців на своїй землі. Ми хочемо, щоб наші діти ходили до українських шкіл, щоб вони розмовляли українською і пишалися тим, що вони українці. Україна — наша держава, і ми все зробимо задля її процвітання. Ми більше не задихатимемось у вакуумі дезінформації, брехні і совєцкіх стандартів. Адже ми — громадяни ВЕЛИКОЇ, НЕЗАЛЕЖНОЇ КРАЇНИ.

Наша земля — найродючіша у світі. Наша мова — одна із наймилозвучніших.

Бог дав нам усе для того, щоб ми щоденно, пліч–о–пліч, цеглина за цеглиною розбудовували багату і щасливу державу, ім’я якій УКРАЇНА. І ми навчимося себе поважати та змусимо інших рахуватися з нами. Ми Україну нікому не віддамо! Інакше нам не пробачить байдужості земля, по якій ми ходимо і яка нас годує, нас зречеться Небо, нас навіки проклянуть нащадки...

Ми звинувачуємо Президента Ющенка у всіх наших бідах. Скажіть, а що конкретно кожен з нас зробив для того, аби Україна стала кращою?! Чи ми перестали давати хабарі? — Ні. Ми почали більше працювати? — Ні. Ми стали відповідальними громадянами? — На превеликий жаль, ні. Ми чекаємо, поки Україну збудують за нас. І цей процес уже розпочали, за кордоном, правда. Коли спам’ятаємося — буде пізно. Адже нікому у світі сильна Українська держава не потрібна.

Чому вбили Чорновола? Бо він був істинним патріотом України, сильним лідером. Слабаків, не спроможних захистити свою землю і свій народ, не чіпають.

Чому отруїли Ющенка?.. Чому сьогодні повторюється сценарій розколу демократичних сил, як колись було з Народним рухом?.. Ми, українці, нарешті навчимося, чи нас ніщо не навчить?!

Нам нав’язують чужоземні проекти, а ми, як первіснообщинне плем’я, все приймаємо. Довго не маючи своєї державності, ми звикли, що нами керує іноземець. А українського Президента, до мозку кісток Патріота, ми зрікаємося. А це значить, що зрікаємося себе, своєї української сутності, дозволяємо переписувати нашу історію, плювати у нашу національну душу...

До трепету в душі приємно, що молодь сьогодні все розуміє і здатна тверезо аналізувати. Я часто спілкуюся з молодими людьми в різних куточках України, і всі вони, у Дніпропетровську, в Криму і на Франківщині, дякують Віктору Ющенку за відновлення національної пам’яті і збереження наших традицій та нашої духовності... Мимоволі ловиш себе на думці, що майбутнє України — в надійних руках.

А ту велику українську справу Ющенка нація ще збагне.

Ясна річ, помилки були. Але ми забули, що Віктор Андрійович тоді боровся за життя, а «великі українці» і псевдопатріоти майстерно творили «великі» справи, але не для України — кожен для себе. Хіба могли ми збагнути, що Помаранчева революція приведе до українського владного олімпу таку велику кількість бездарних, непрофесійних політиків, які виявилися ще й зрадниками? Де вони сьогодні, усі ці пристосуванці? Порозбігалися, як миші. Хтось продав себе за жалюгідну посаду, а хтось — у пошуках більших статків, бо цих мільйонів уже замало.

Ми до цих пір так і не спромоглися збагнути однієї дуже простої істини — що наша сила у нашій єдності. Це ключ до успішного процвітання кожного народу.

Прийшла пора задуматись: або ми складемо цей іспит, або навіки розчинимося в історії, як помилкове явище на геополітичній карті планети.

Бо саме зараз стоїть перед нами нелегке завдання: збудувати громадянське суспільство в Україні. Зберегти Україну. І я вірю, що ми її збережемо! Україна буде! Бо в неї дуже талановитий, свободолюбивий народ! Бо вже виросли ті, хто готовий стати новою політичною елітою. Ми більше не будемо дихати отруєним повітрям і вірити брехливим і примітивним словам тих, хто називає себе українськими політиками, а насправді ніколи не любили і ніколи не зуміють полюбити Україну.

І Україну ми їм не віддамо! Ніколи Україна не буде вже ані сировинним придатком у когось, ані донором військової сили в гарячі точки світу, ані полем для збагачення іноземного (і вітчизняного) олігархату. Ми збудуємо іншу Україну. Кожен окремо і всі разом. Ми станемо щасливою нацією! І, як сказав великий геній українського національного самоусвідомлення В’ячеслав Чорновіл: «Жодна сила нас не поверне в рабство».

З ювілеєм, рідна Україно!

  • Анатолiй Александров: Чорнобиль приголомшив мене

    У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>

  • Атомний феномен забуття

    Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>

  • Трофеї Кобзаря

    Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>

  • Жіночі обличчя Майдану

    Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>

  • Незламний спротив

    «Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>

  • 94 дні Гідності

    «Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>