За совєтської влади документи періоду німецької окупації було закрито для цивільного вивчення. Москва трактувала усіх, хто лишився під німцями, як «зрадників», і по вигнанні німців у документах громадян СРСР ставили (аж до 1980-х років) знак неблагонадійності — позначку «перебував на окупованій території». Ясна річ, їхніх спогадів не публікували. А коли начальник штабу Ковпаківського партизанського з’єднання Петро Вершигора по війні випустив мемуари, де виступив на захист людей, що просто жили під нацистським урядуванням, — його піддали нещадній газетній критиці, проте книжку швидко перевидали, відцензурувавши «небажані» епізоди.

Парадокс. Ця красива жінка й талановита актриса просто створена для кіно, але ось уже десять років як змушена «відпочивати» у довготривалій творчій відпустці. На це є кілька причин, здебільшого ідеологічних: Людмила не хоче розпорошуватися на другорядні ролі у російських серіалах. Можливо, тут виграє політика, але втрачає мистецтво, українське зокрема, адже засвітившись у серіалі, актор отримує шанс потрапити у велике кіно. Очевидно, така непоступливість Єфименко продиктована життєвою позицією її нині покійного чоловіка Юрія Іллєнка, чия харизматична особистість на довгі роки задала родині траєкторію руху. Зі спогадів про знакового кінематографіста ми й починаємо розмову, пам’ятаючи, що Юрій Герасимович відійшов у вічність лише минулого літа.