2001. Візит Папи, Юля за ґратами, 9 березня і відставка Ющенка

04.08.2011
ВІЗИТ РОКУ

Уперше — Папа в Україні

Проти візиту Папи Римського виставляли пікети під парламентом представники КПУ, Союзу радянських офіцерів та УПЦ Московського патріархату. Але прорив відбувся. Визначний духовний лідер сучасності, поляк за національністю Іван Павло ІІ таки прибув в Україну. Це був перший візит глави Католицької церкви в нашу країну за всю історію.

До Києва вже немічний понтифік прибув 23 червня; мав зустрічі з представниками культури, науки, політики, єпископами УГКЦ та Римо–католицької церкви, представниками Всеукраїнської ради церков у Софійському соборі; провів дві Божественні літургії — в латинському і візантійському обрядах — та проповіді на аеродромі «Чайка».

На околицю столиці, не пристосовану для таких масових заходів, потрапили далеко не всі охочі. Безпеку зустрічі забезпечувала небувала кількість міліції. У репортажі з літургії на аеродромі «УМ» писала: «Чайку» по всьому периметру неозорого поля оточили правоохоронці в плащах із капюшонами. Для фільму про Київ часів німецької окупації це був би неповторний кадр...»

Проїжджаючи центральними вулицями Києва на «папамобілі», Іван Павло ІІ благословляв значно менше людей, ніж міг би, бо правоохоронці тримали в секреті маршрут пересування Папи і перекривали доступ «непотрібним роззявам».

Дві літургії й проповіді Папа провів і у Львові, а також зустрівся з молоддю на Сихові, заспівавши давню українську пісню про дощик. На відміну від столиці, тут понтифік мав змогу поспілкуватися зі своєю паствою.

Під час перебування у Львові Папа беатифікував 28 українських єпископів та ченців — «мучеників комунізму».

 

ТЕРАКТ РОКУ

«Замах на велетня» і білий порошок

Історія США поділилася на «до» і «після» 11.09.2001 — дня терористичних атак «Аль–Каїди» на вежі–близнюки у Нью–Йорку, будівлю Пентагону тощо. Загинуло 2974 особи і 19 ісламських терористів.

Надзвичайна ситуація у США стала такою ж і для всього світу. В Україні першими відреагували обмінні пункти, які опустили курс долара із 5,35 аж до 3,9 грн. «Люди, які мають заощадження в доларах, будуть підло ошукані спекулянтами», — констатував заступник голови правління НБУ.

В Україні посилили охорону іноземних диппредставництв, важливих стратегічних та військових об’єктів, про всяк випадок на певний термін навіть скасували всі авіарейси з «Борисполя» до США, Канади й Ізраїлю, в тому числі й транзитні.

Після теракту Штати почали «першу війну ХХІ століття» — проти режиму талібів в Афганістані, намагаючись знищити лідера «Аль–Каїди» Осаму бен Ладена. Україна на прохання вашингтонської адміністрації погодилася надати свій повітряний простір для перельотів антитерористичних сил у напрямі Центральної Азії.

Ще одна терористична загроза: урядові та інші установи США почали отримувати конверти з білим порошком, ураженим сибіркою. Поштарям доводилося працювати в респіраторах і рукавичках. В Україні цей різновид «біологічної війни» перетворився на фарс: дурні жартівники почали масово розсилати «підозрілі листи» із пральним порошком. «ПороШОК — це і по–нашому» — писала «УМ» у заголовку на першій шпальті, обіграючи популярне рекламне гасло.

Президент Кучма, оцінивши масштаби тенденції, запропонував посилити відповідальність за подібні прояви аж до штрафу в розмірі 500—1000 неоподатковуваних мінімумів (17 тис. грн.) або й до п’яти років ув’язнення.

 

ГОНГАДЗЕ–2

«Кома. Крапка. Знак питання...»

Після побиття 3 липня бейсбольною биткою директор телерадіокомпанії «Тор» з міста Слов’янськ на Донеччині Ігор Александров впав у кому. Незалежний журналіст помер, не приходячи до тями, через чотири дні.

В ефірі своєї телекомпанії Александров викривав тотальну корупцію на сході України. Його загибель спричинила резонанс, що вийшов за межі України і був порівняний зі справою Гонгадзе.

Через п’ять років замовником убивства Александрова назвали керівника місцевого організованого злочинного угруповання «17–та дільниця» Дмитра Рибака, він отримав 11 років позбавлення волі. Виконавцеві убивства Олександрові Онишку суд дав 12 років тюрми, Руслану Турсунову — 6; свої терміни отримали інші члени «банди Рибаків».

 

СПРАВА ГОНГАДЗЕ Й КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ

Генпрокурор Михайло Потебенько у січні повідомив із парламентської трибуни: «Вірогідність того, що тіло, знайдене в Таращі, належить журналістові Георгію Гонгадзе, становить 99,6%».

Голова партії «Трудова Україна» Сергій Тігіпко запросив приватних детективів з американського бюро розслідувань «Кролл» на чолі з Майклом Черкаським. Цим самим Тігіпко продемонстрував свою відданість Президенту Кучмі, розраховуючи на наступні дивіденди. Адже в підсумковому звіті «Кролл» відбілив главу держави від причетності до вбивства редактора «Української правди».

Антикучмівські акції, спричинені «записами Мельниченка», тривали до кінця квітня.

В інтерв’ю Радіо «Свобода» Президент Леонід Кучма висловив переконання «на 99%, що його розмови в кабінеті справді записували і що він — «директор із відповідним лексиконом» — цілком міг матюкатися, «якщо десь хтось щось йому докладав». Але журналіста Гонгадзе він не знав, ніколи з ним не стикався. «Крім як один раз мені показали, що він брав участь у шоу Піховшека на телебаченні», — заявив Л. Д.

...Невдовзі після відзначення Юрієм Кравченком 50–річного ювілею Президент звільнив його з посади голови МВС. Доти Кравченко керував міліцією впродовж шести років — зокрема й «орлами», які брали безпосередню участь у ліквідації Гонгадзе та розправах з опозицією.

У квітні Сполучені Штати надали політичний притулок вдові Георгія Гонгадзе Мирославі та призвідникові «касетного скандалу» Миколі Мельниченку.

 

ВІДСТАВКА РОКУ

Ющенко: «Я йду, щоб повернутися»

На початку березня однією з головних тем стала вимога частини пропрезидентських сил, зокрема СДПУ(о), створити замість Кабміну Ющенка коаліційний уряд. У відповідь Прем’єр–міністр заявив, що його «ніхто на це політично не уповноважував і подібні ультиматуми є не політикою, а політиканством».

На закиди опонентів Ющенко парирував заявами про те, що він перетворив кризову економіку України на економіку зростання, забезпечив підвищення ВВП у 2000 році до 6%, а в січні 2001 — вже до 9,1%. Також зросли реальні доходи населення — на 6,3%, суттєво скоротилися заборгованості із зарплат і пенсій, зберігався стабільний курс гривні, було досягнуто певних успіхів у зовнішній торгівлі, вжито рішучих кроків в енергетичній галузі, зокрема Кабмін відмовився від бартерних розрахунків за електроенергію.

На вимогу Ющенка й Тимошенко Президент зняв з посади міністра палива і енергетики Сергія Єрмілова — «п’яте колесо» у возі Прем’єр–міністра.

У ніч на 11 квітня Ющенко, перебуваючи в Москві, успішно завершив десятигодинні переговори з главою уряду РФ Михайлом Касьяновим — домовилися про незапровадження Росією імпортного мита на українські труби (заголовок: «Труби вже не горять»). Але вже через два тижні, у день 15–ї річниці Чорнобильської катастрофи, уряд національного відро­дження спіткала катастрофа.

Розгляд у парламенті питання про відповідальність Кабінету Міністрів Віктора Ющенка обернувся висловленням недовіри Прем’єр–міністру. За відставку Ющенка проголосувало 266 депутатів. Для цього об’єдналися фракції СДПУ(о), «Демократичний союз», «Яблуко» Бродського, «Трудова Україна», «Регіони України», Компартії, більша частина членів фракцій Партії зелених та НДП і позафракційні (переважно ліві й члени ПСПУ). Зберегти Прем’єра на посаді не допоміг ані 20–тисячний мітинг на його підтримку під стінами парламенту, ані 3 млн. 600 тис. підписів громадян України, зібрані партіями НРУ й УНР, КУН та «Реформи і порядок». Ящики з підписними листами «за Ющенка» націонал–демократичні депутати занесли у сесійний зал і склали у вигляді стіни перед трибуною, з якої виступав Ющенко зі звітом 17 квітня.

19 квітня, коли ВР визнала діяльність уряду за 2000 рік незадовільною, депутатка від Руху Лілія Григорович на знак протесту вийшла до трибуни із гаслом за Ющенка, облила себе бензином і намагалася підпалити одяг. Спробу самогубства в сесійній залі зупинив Михайло Ратушний.

«Я йду, щоб повернутися», — сказав Віктор Ющенко, сфотографувавшись на прощання із членами свого Кабміну на сходах ВР.

«Ми втратили Прем’єра, але отримали лідера нації», — прокоментував ситуацію парламентський старійшина Ігор Юхновський. «Україна втратила шанс. Ющенко його здобув», — додала «УМ» у підзаголовку.

Наступного дня було створено всеукраїнський штаб з організації референдуму за народною ініціативою про відставку Президента Кучми. Його очолила Юлія Тимошенко. Вона заявила, що сподівається на співпрацю з відставленим Прем’єром. «Якщо Ющенко чітко задекларує свою позицію, всі амбіції залишаться при мені», — сказала ЮВТ, відповідаючи на запитання, хто з них очолить опозицію.

Ідея референдуму залишилася нереалізованою. Паралельно з цим у парламенті було зібрано понад 200 підписів депутатів–опозицінерів за внесення до порядку денного проекту постанови про початок процедури імпічменту Президента Кучми. До цифри «226» забракло зовсім небагато.

 

ПОВСТАННЯ РОКУ

«Березень хоче правди», а отримує нари

Наприкінці січня на майдані Незалежності відновилося наметове містечко акції «Україна без Кучми», а через кілька днів до столиці дісталася колона антикучмівського маршу. Люди, попри сніг і мороз, пішки подолали шлях із Житомирської області.

Наметове містечко, що розтягнулося від майдану до «Макдональдза», існувало більше місяця. У репортажі з наметів «УМ» писала: «Окрім дружніх стосунків, тут зав’язуються й ніжні почуття. Щоправда, весілля ще не грають. Якщо в когось із наметників день народження — обов’язковим подарунком є святковий торт зі свічками і маленький символічний подарунок; гроші на це беруть із загальної каси. Пожертви з киян насамперед ідуть на виготовлення нових листівок та їжу для учасників протесту. У різні дні подають від 400 до 1100 гривень. При цьому ні про яку платню мешканцям наметів не йдеться. «Ми навіть сюди за свої кошти добиралися», — каже лікар із Сумщини Олександр Політуха».

6 лютого під час дійства під назвою «Спалення пахана» на «зону, вільну від Кучми» напала група невідомих людей під чорними прапорами, які назвали себе «анархістами». Міліція усунулася від охорони наметового містечка; нападники застосували хлор. Натомість декілька тисяч активістів опозиції пробували прорвати міліцейський кордон на Банковій. Це була перша серія силових акцій.

Далі були «народні трибунали» над Кучмою, силова ліквідація наметового містечка міліцією 1 березня.

Значного резонансу набула «заява трьох», підписана Президентом Кучмою, Головою ВР Плющем та Прем’єр–міністром Ющенком. У ній не добиралися слова для оцінок мирної маніфестації «УБК», а учасники акції порівнювалися з «фашистами». (Пройде час, і Ющенко та його помічники пояснять, що тоді глава уряду підписав лише одну сторінку відозви, а решту додала адміністрація Президента.)

«Година пік» настала в день народження Тараса Шевченка, 9 березня. Президент із почтом під прикриттям посилених загонів спецназу з самого ранку поклав квіти до пам’ятника Кобзареві в Києві. Найактивніші опозиціонери, зокрема нардеп Тарас Чорновіл, розтоптали той вінок. Тоді ж сталися перші сутички протестантів із міліцією. З’явилися перші побиті й арештовані.

Далі ситуація розвивалася, наче з гори котилася снігова куля. Десятитисячна маніфестація пройшла по центру столиці вулицею Грушевського повз Банкову, Верховну Раду до будівлі МВС, вимагаючи звільнення затриманих. Міліцейський главк закидали сотнями яєць. Поруч із ним розтрощили зелений дерев’яний паркан, яким міністерство закривалося від пікетників (ніяких ремонтних робіт за огорожею не проводили).

На зворотному шляху до Хрещатика сталося головне побоїще «УБК»: коли колона проходила повз ріг Лютеранської і Банкової, нез’ясовані провокатори закидали камінням спецзагін міліції у шоломах і зі щитами, який охороняв підступи до адміністрації Президента. У бійці із застосуванням сльозогінного газу, металевих секцій огорожі, кийків, цегли тощо взяли участь сотні людей. На передньому краю протестантів билися активісти УНА–УНСО. Надвечір відбулися масові арешти в офісі на вулиці Димитрова, де квартирували унсовці.

Того ж дня у Будинку вчителя відбувалися установчі збори комітету опору «За правду!». Більшість учасників молодіжного зібрання ввечері опинилися за ґратами. Хлопців і дівчат, які поверталися з Києва додому в регіони, хапали і запроторювали до ізоляторів лише через їхню українську мову, синьо–жовтий значок, хустину з логотипом «Правди!» тощо. Наступного дня опозиція володіла даними про арешт у чорну п’ятницю 230 «політичних». Опозиціонерів засуджували до штрафів, 5—15 діб арешту.

У всіх акціях 9 березня взяли участь кореспонденти «УМ», зокрема в нічних митарствах по всіх столичних райвідділках міліції, ІТУ й СІЗО у спробах знайти сліди арештованих. «Перевізником» виступав помічник голови Соцпартії Олександра Мороза Микола Рудьковський на крутому «Мерседесі».
Репортаж називався «Березень вимагає правди». Невдовзі в аналітичному матеріалі кредо «УМ» було подано в заголовку «Є така позиція — опозиція».

14 березня Київський міський суд скасував вироки студентам із комітету «За правду!», схопленим 9 березня.

За ґратами в СІЗО СБУ перебувало 15 унсовців на чолі з головою організації Андрієм Шкілем. Тривали допити. Пiзнiше скажуть, що спiвкоординатор «УБК» Юрiй Луценко «здав» учасникiв своєї акцiї. Суд над ними почався у жовтні. У грудні його перенесли до кінотеатру «Загреб», щоб умістити всіх охочих бути присутніми.

 

СПРАВА ТИМОШЕНКО

Як Юля в СІЗО сиділа, а пенсіонери їй гроші переказували

У середині січня Генеральна прокуратура висунула обвинувачення віце–прем’єр–міністру з питань ПЕК Юлії Тимошенко за трьома статтями Кримінального кодексу (контрабанда валюти, підробка документів, несплата податків). Переслідування Юлі почалося як відповідь на урядові реформи у сфері палива й енергетики, де умови диктувала група СДПУ(о), що «приватизувала» обленерго.

Аналізуючи ситуацію, «УМ» у номері за 19 січня на двох сусідніх шпальтах подала передрук інтерв’ю Тимошенко «Дзеркалу тижня» та Генпрокурора Михайла Потебенька — нашому кореспонденту. Юлія Володимирівна припускала можливість свого арешту, але не бажала тікати з країни.

Генпрокурор Потебенько уже в заголовку закликав: «Тим, хто зібрався залишити межі України, я скажу: «Щасливої дороги, панове!» Керівник ГПУ схиляв Прем’єр–міністра Ющенка, аби той визначився зі ставленням до віце–прем’єрки, і заявляв, що подальше перебування Тимошенко в уряді «незрозуміле як з моральної, так і з правової точки зору».

Але Ющенко не «здавав» заступницю по уряду, а вона виїжджати з України не хотіла.

19 січня Президент Кучма підписав указ про звільнення Юлі з посади віце–прем’єра у зв’язку з притягненням до відповідальності та постановою Генпрокурора від 15 січня (відповідно до п. 10 ст. 106 Конституції України). Того ж дня було затверджено програму реформування вугільної галузі, розроблену під керівництвом Тимошенко. На першій шпальті «УМ» — фотографія з пікетом під Кабміном, на ній — промовистий плакат: «Суркіс! Скільки мільйонів ти вкрав сьогодні?».

«Не Президент мене звільнив, а ті кримінально–олігархічні кола, які звикли споживати Україну», — сказала Тимошенко. Вона звинуватила заступника Генпрокурора Миколу Обіхода, який «двічі на тиждень париться з Медведчуком і Суркісом», і «Волкова, який париться з чиновниками нижчого рангу».

Після звільнення Тимошенко Кучма призначив в уряд нового віце–прем’єра — з питань промислової політики — Олега Дубину, що доти стояв біля керма «Криворіжсталі». Згодом його навіть розглядали як імовірного кандидата у прем’єри й вище, але дарма.

13 лютого Тимошенко заарештували. Пані Юлія потрапила в те саме Лук’янівське СІЗО, де вже півроку як утримували її чоловіка Олександра (за обвинуваченням у розкраданні держкоштів при експорті металопрокату). Масового поширення в Києві набув плакат із гаслом «Я не зламалась! А ти?», на якому молоде обличчя Юлі проглядає через розламані ґрати. Тренд зимового сезону — виставляти такий плакат на лобовому склі автомобіля.

Прем’єр Віктор Ющенко заявив, що, як у момент призначення Тимошенко на пост віце–прем’єра з питань ПЕК, так і тепер «не володіє жодними фактами, які б свідчили про її антизаконну діяльність».

Юля стала «іконою» акції «Україна без Кучми». З нагоди 8 Березня перед слідчим ізолятором відбулася маніфестація «Квіти для Юлі». А пенсіонери оголосили збір коштів, аби визволити віце–прем’єрку під заставу. «УМ» підтримала акцію «З пенсіонера по гривні — Юлії свобода» великою публікацією на першій шпальті та кількаразовим вказуванням розрахункового рахунку ВО «Батьківщина» в «Південкомбанку», куди потрібно перераховувати гроші.

У СІЗО Тимошенко, за її словами, хворіла на загострення виразки шлунку, але відмовлялася від дієтичних страв, які готували на кухні ізолятора, — бо «таке навіть свиням не можна давати». Натомість УТ–1 стверджувало, що Тимошенко за ґратами харчується повноцінно завдяки передачам, у яких є навіть авокадо.

Тимошенко вийшла з СІЗО увечері 27 березня — після 43 днів за ґратами. Рішення про зміну запобіжного заходу пані Юлії ухвалив «одіозний» голова Печерського райсуду Микола Замковенко, який несподівано змінив політичну спрямованість (через п’ять роківвін стане народним депутатом від БЮТ). Через два місяці після рішення про звільнення Тимошенко Генпрокуратура порушила проти Замковенка кримінальну справу за «халатність».

30 березня президія Київського міськсуду ухвалила постанову про повторний арешт Тимошенко і вже взяла під ковпак у клініці «Медиком», але 2 квітня Верховний Суд знову дав пані Юлії свободу.

«Юлі таки волю» — 15 травня Верховний Суд ухвалив остаточне рішення з цього приводу.

У серпні за рішенням Києво–Святошинського райсуду з–за ґрат Житомирського СІЗО вийшов на волю й Олександр Тимошенко.

17 вересня Генпрокуратура зняла обвинувачення з Тимошенко та її чоловіка, і на виборах вона вже балотувалася «чистою». Кримінальне переслідування створило їй образ «мучениці за правду» і лише додало рейтингових балів.

* * *

Прем’єр Віктор Ющенко у березні заявив, що рішення Феміди стосовно «волі для Юлі» — «демонстрація не слабкості, а сили суду, і непоганий шанс розв’язати політичний конфлікт у країні».

Ще гострішим випадом проти своєї команди Ющенко вважав арешт колишнього заступника голови Нацбанку Володимира Бондаря. Його «взяли» за операції НБУ 1997 року через банк «Кредит Свісс фьорст Бостон». Очевидно, що прокурор Києва Юрій Гайсинський та його зверхники мали намір кинути тінь на тодішнього голову Нацбанку Віктора Ющенка. n

 

ГАЗЕТНІ СПРАВИ

Тираж «УМ» на початку року — 151 186 (з них передплата — 148 152).

Наприкінці — 105 042.

Із квітня передплатна ціна на місяць становила 3,75 грн. Щомісячна вартість передплати, заявлена на 2002 рік, — 4 грн.

(Курс долара на початку січня — 5,43 грн., наприкінці грудня — 5,30 грн.)

* * *

Конкурс «Обличчя України–2001» відбувся у два етапи. Спочатку, як і в попередньому сезоні, «УМ» отримала кілька сотень листів із фотографіями дівчат, які претендували на те, аби стати жіночим уособленням України. Рейтинговим голосуванням редакція визначила п’ятірку фавориток: Вікторія Бацман із Біловодського району Луганщини, Ярослава Свириденко із Старосинявського району Хмельниччини, двоє дівчат із Вінницької області — Ірина Цвень із Немирівського району та Величко з Іллінецького, Марина Шастун із Любарського району Житомирщини.

Фінал конкурсу відбувся у київському клубі «Остання барикада». Перемогла Слава Свириденко, 17–річна студентка Київського економічного інституту менеджменту. Вінок на голову нової красуні надягла Наталка Станіславська, «Обличчя України–2000».

Музичний супровід забезпечував рок–гурт «Перлина степу».

 

ІНШІ ТЕМИ РОКУ

Хто прийшов замість Ющенка

29 травня під акомпанемент сірого дощу надворі парламент 239 голосами затвердив такого ж «сірого» Прем’єра — Анатолія Кінаха. Показово, що за президентську креатуру проголосувала фракція Соцпартії на чолі з Олександром Морозом. Відбиваючись від підозр у меркантильності, Сан Санич заявив, що 16 їхніх голосів — це спосіб дошкулити Президентові, аби він не зміг втілити сценарій із виконувачем обов’язків Прем’єр–міністра.

Новим словом у новому Кабміні став інститут держсекретарів, впроваджений указом Кучми. По суті, це була паралельна система влади. Державні секретарі прийшли в кожне міністерство, мали по двох заступників і повинні були призначатися на термін повноважень Президента — п’ять років.

«Регіони + податки = партія»

Партія регіонів набула практично того обличчя, яке ми знаємо зараз. У березні 2001 року вона отримала абревіатуру ПРУ, відмовившись від попередньої громіздкої назви зі згадуванням усіх політичних сил, що утворили її рік тому — «Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Головою ПРУ обрали Миколу Азарова, керівника Державної податкової адміністрації. У інавгураційній промові він пообіцяв, що жодним чином не використовуватиме державну посаду для задоволення партійних інтересів і висловився проти відставки уряду Ющенка.

До ПРУ, серед інших, тоді ще входили Петро Порошенко та Леонід Черновецький.

Великі маневри перед виборами–2002

Перший блок, створений до наступних парламентських виборів, постав 10 липня. Тоді він звався «Блок демократичної опозиції «Форум національного порятунку» й об’єднав «Батьківщину», УСДП Онопенка, УРП Лук’яненка, «Собор» Матвієнка тощо. Восени назву спростили — до «Блок Юлії Тимошенко». Попервах його абревіатура не була усталеною; «УМ» використовувала варіант «БЮТі» (наслідуючи англ. beauty).

Також у липні, традиційно зійшовши на Говерлу, Віктор Ющенко оголосив про своє повернення в політику та формування блоку «Наша Україна». У вересні націонал–демократи створили в парламенті міжфракційне об’єднання з такою назвою.

А влада пішла на вибори у блоці «ТУНДРА» — так дотепні журналісти охрестили союз партій «Трудова Україна», народних демократів, «регіоналів» та аграріїв. Згодом його перейменували у Блок «За єдину Україну!». Мас–медіа зробили з нього «За ЄдУ!»

«Посол «Газпрому»

У травні президент Росії призначив нового посла в Україні — екс–прем’єра Віктора Черномирдіна, прагматика й господарника.

 

ЗАГОЛОВКИ РОКУ

«На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для наметів»

«У НАс все схоплено» (масові арешти членів УНА–УНСО)

«Ґрати і граблі»

«БЛОКування проти КЛАНУвання»

«Моворосійськ»

«Криза на кризі» (півсотні рибалок на крижині відірвалися у дрейф по Дніпру)

«Я б вивчив англійську тільки за те, що вчу її вже 20 років»

 

«УМні» ОБЛИЧЧЯ РОКУ

Прем’єр–міністр Віктор Ющенко (інтерв’ю на редакційному «подіУМі» на початку року): «Без парламентської більшості уряд не проживе. Втрата політичної більшості — це найбільша драма, яка може виникнути в роботі уряду в 2001 році. Я не допущу такого формулювання, як пропрезидентська частина і, окремо, проурядова частина. Ми не допускатимемо такого поділу політики». (Але зрештою саме так і відбулося. — Ред.)

Віктор Ющенко після відставки з посади Прем’єра: «Звичайно, у ставленні до Президента Кучми я виходив із того, що Президент для мене — це моральна величина. Я думаю, він розуміє, що я жодного разу його не зрадив, якщо говорити по–чоловічому... І я не допускаю, що Президент міг дати таке розпорядження (щодо ліквідації Гонгадзе) — після тих слів, коли Леонід Данилович сказав, що готовий поклястися на Біблії. Як християнин я розумію ці цінності».

«Так, декілька партій запропонували мені політичне лідерство. Але я переконаний, що консолідуюча роль моєї фігури буде вищою, якщо я не піду в жодну з цих партій. Тому зараз проводимо консультації щодо консолідації».

* * *

Голова УНА–УНСО Андрій Шкіль: «Сьогодні підставляють нас — завтра підставлять інших».

«Прізвища осіб, які спровокували сутички біля адміністрації Президента 9 березня, відомі. Їх треба оприлюднити, по–перше, після того, коли будуть докази їхніх дій. По–друге, перевірити їхні зв’язки — чи вони «одинаки», чи їх підштовхували, хто саме штовхав, щоб простежити весь ланцюг».

Самому Шкілеві висунули обвинувачення ч. 1 ст. 71 КК України — «організація масових безпорядків» — і вже після цього інтерв’ю запроторили за ґрати.

* * *

Борис Тарасюк, уже колишній міністр закордонних справ, який залишив держслужбу і дипломатію та подався в політику: «Після серйозного аналізу я дійшов висновку, що моя партія — «Реформи і порядок». Мене запитують: чому не Рух? Моя відповідь така: якби Рух був єдиним, я б пішов у Рух. Але Рух розколотий. Це ненормальне явище. Без об’єднання двох Рухів не може бути сильного правоцентристського об’єднання. Тож своїм кроком я не міг консервувати розкол Руху».

Від редакції: згодом Тарасюк вийшов із ПРП й очолив НРУ, причому призвів до ще одного розколу в цій партії, ставши сателітом Юлії Тимошенко.

* * *

Олександр Скіпальський: «Шукайте генерала»

Колишній «службіст», екс–керівник Головного управління розвідки Міноборони вбачає в політичних завихреннях року Євгена Марчука.

* * *

Голова Верховного Суду Віталій Бойко: «У майбутньому представники влади все частіше ставатимуть перед судом».

* * *

Суддя Печерського райсуду Микола Замковенко: «Термін «замковенщина» я вже сприймаю як визнання свого авторитету».

* * *

Колишній нардеп, експерт комісії ВР з вивчення обставин зникнення Георгія Гонгадзе Валерій Івасюк: «Надання мені політичного притулку — це оцінка Британією ситуації в Україні».

* * *

Редактор сайту «Українська правда» Олена Притула: «Це гірко, але доводиться констатувати, що смерть Георгія була даремною. У мене стійке відчуття, що всієї правди ми не дізнаємося ніколи. У справі вбивства Георгія Гонгадзе стільки заплутаного і нереального, що пояснити це неможливо. А пояснення може бути найпростіше».

* * *

Скульптор Лео Мол, громадянин Канади, один із найславетніших авторів пам’ятників Тарасу Шевченку по всьому світу: «Чи хотів би я створити пам’ятник Кобзарю в Україні? Та ні, Україна має багато гарних скульпторів. Мені не слід втручатися. Моє завдання — обслужити діаспору».

* * *

Віце–президент ФК «Динамо» Йожеф Сабо: «Якби «Динамо» були потрібні Фігу і Зідан, ми б їх змогли купити».

* * *

Володимир Кличко (у редакторському кабінеті «УМ»): «Зараз одне з моїх захоплень — вивчення мови. Я дуже хочу добре розмовляти українською, але поки що це у мене виходить не досить чисто (Володя перейшов на українську мову. — Ред.). Недосконало мовою спілкуватися соромно. Батьки у мене — українці — але батько — військовий, тож я не мав змоги в дитинстві вивчити українську». (Через десять років Володя перебуває на тому самому етапі навчання. — Ред.).

* * *

Художня гімнастка Олена Вітриченко: «Ну не беруть мене заміж! Що тут зробиш?!»

Від редакції: тепер багаторазова чемпіонка світу і Європи мешкає в Іспанії, заміжня, має трьох дітей.

* * *

Гімнастка Лілія Подкопаєва: «В Америці я працюю «граючим тренером», але назавжди у США не залишуся нізащо. Хоча й заробляю там за три–чотири місяці стільки ж, скільки багато американців — за рік.

 

ІНШІ ТЕМИ РОКУ

«Битва за землю при «зламаній» Раді»

Аби парламент не ухвалив Земельний кодекс у другом

  • Анатолiй Александров: Чорнобиль приголомшив мене

    У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>

  • Атомний феномен забуття

    Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>

  • Трофеї Кобзаря

    Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>

  • Жіночі обличчя Майдану

    Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>

  • Незламний спротив

    «Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>

  • 94 дні Гідності

    «Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>