Варення — родом iз нашого дитинства. Кожен, хто готує його зараз, має свої родинні рецепти, а з ним — і спогади, і особливий зв’язок зі своїм корінням. Для мене взірцем у приготуванні варення стала моя бабуся Соломія Зiнченко з Житомирщини. Беручись за ягоди–фрукти, я відразу згадую найпершу і найголовнішу її настанову в цій роботі: готувати все з гарним настроєм і любов’ю. «Головне, — говорила вона, — в усьому має бути багато любові. Якщо щось раптом не вдалося — ти мало вклала сюди любові». Хто пробував варення бабусі Соломії, знає, що ці слова — чистісінька правда. Ми, онуки, готові були слухатися бабусю в усьому, аби тiльки скуштувати золотаві абрикосинки з кісточкою, неначе в меду; чи аґрус — напівпрозорий, iз вишневим листям, тверденький, як цукерочки; чи шматочки прозоро–темного желе з шовковиці, яке ми уявляли дорогоцінним камінням; чи грушки — ніби шматочки сонця з хвостиками у бурштиновому сиропі.

Перша книжка Дарії Цвек «Солодке печиво», яка перевидавалася згодом дев’ять разів, з’явилася у 1961 році. Популярності найвідомішої української кулінарки радянських часів сьогодні може позаздрити кожна нинішня претендентка на це звання. Бо загальний наклад книг Дарії Цвек становив п’ять мільйонів примірників. Їх розкуповували і за ними готували. А тістечка й пиріжки, спечені за рецептами подруги письменниці Ірини Вільде, такі ж смачні, як і півстоліття тому.