«Мій головний конкурент — я сама»

29.07.2011
«Мій головний конкурент — я сама»

Злата Огнєвіч.

Україну на фестивалі Crimea Music Fest, що пройде з 6 по 10 вересня у Ялті, представлятиме Злата Огнєвіч. Так вирішила художній керівник фестивалю Алла Пугачова. І якщо скандальні подробиці відбіркового туру «Євробачення–2011» інтернет смакував навіть по завершенні фіналу в Німеччині, то це рішення шоу–бізнесова спільнота сприйняла однозначно позитивно. По–перше, хто ж сперечатиметься з вердиктом самої Примадонни? А по–друге, Злата Огнєвіч насправді може скласти достойну конкуренцію іншим дев’ятнадцятьом учасникам конкурсної частини фестивалю, які змагатимуться за гран–прі, призовий фонд якого становить сто тисяч доларів.

 

— Злато, як ти готуєшся до фестивалю? Чи відомі вже композиції, з якими виступатимеш у конкурсі?

— У першу чергу, готуюся внутрішньо, щоб був класний настрій під час виступу. А найголовніше — не хочу ставитися до фестивалю як до конкурсу. Для мене важливо вийти на сцену й прожити пісню всією душею. Тому й не люблю конкурсну обстановку. Через нервозність часто втрачається якість виступу — думаєш, як би всіх перемогти. Такий період я уже пройшла і зараз отримую величезне задоволення від виступу на сцені.

Що стосується пісень, то поки що не визначилася. Думки в команді розділилися: або «Кукушка», або старовинна українська пісня «Ой з–за гори кам’яної...» у сучасній обробці. Зі світовим хітом усе набагато простіше, тому що ця музика вже придумана і виконана, залишається лише вибрати.

— «Головне — не перемога, а участь» — наскільки близькою для тебе є ця думка? Чи дотримуватимешся цього принципу на Crimea Music Fest?

— Перемога — поняття дуже суб’єктивне. Колись дала собі слово, що потрібно приймати будь–який результат. Усе залежить від музичного смаку журі на самому конкурсі — знаю з особистого досвіду. Була на багатьох конкурсах, і не завжди обирали тих, хто подобався мені. У тому, що смаку журі на Crimea Music Fest можна довіритися, я переконана на сто відсотків. Думаю, все буде справедливо і чесно. А себе завжди налаштовую: головне — гідно виступити.

— Ти вже познайомилася з конкурсантами? Кого вважаєш своїм суперником №1?

— Так, віртуально я встигла познайомитися з творчістю моїх майбутніх суперників. Особливо сподобалися гречанка Антігоні Психрамі, Кароліна Сотто з Чилі, Осмо Іконен з Фінляндії... Що стосується суперництва — я за те, щоб ми всі подружилися. Я й до Crimea Music Fest ставлюся не як до конкурсу, а як до можливості розкрити себе по–новому, отримати цікавий досвід і познайомитися з класними музикантами.

— Наскільки цікавим для тебе є середовище, що називається «український шоу–бізнес»? Конкуренції для того, щоб рухатися вперед, вистачає?

— Я вважаю, зараз ми спо­стерігаємо новий етап розвитку українського шоу–бізнесу. З’являються нові, цікаві й харизматичні артисти. Які, до того ж, уміють співати наживо. Це така енергетика, коли співаєш тут і зараз! У цьому плані мені дуже подобається команда «Океану Ельзи». Тішить також, що з’являються шоу–проекти «живого» формату. А ось мій головний конкурент — я сама. Внутрішній голос постійно примушує рухатися вперед, зростати творчо. Адже музика — моє покликання. Зізнаюся, ні на що інше я не здатна.

— Після фестивалю у Криму де можна буде почути Злату Огнєвіч? З яких пунктів складаються твої найближчі плани на майбутнє?

— У найближчих планах — сольник iз бендом наприкінці осені, який відбудеться в Києві. Також плануємо зняти відео на нову пісню — саме працюю над нею на студії з Михайлом Нєкрасовим. Мої плани завжди пов’язані з творчістю. Ну і трішечки — з подорожами. Мрію побувати в Італії, від прадіда мені дісталася італійська кров, мабуть, тому туди і тягне.

— Злата Огнєвіч — людина самокритична? Ти погоджуєшся з позицією «все, що не робиться, на краще», якщо йдеться про якісь помилки чи прорахунки?

— Вважаю, що будь–який досвід — це класно! Я сама для себе — жорсткий критик і максималістка. Звісно, коли щось не виходить, я засмучуюся... І готова шукати причину цього прорахунку до безкінечності. Але водночас вважаю, що потрібно давати собі право на помилку. Ми ж не роботи.

— Як довго плануєш продовжувати свою кар’єру в Державному ансамблі пісні і танцю Збройних сил?

— Це прекрасний колектив!!! І я щаслива, що набула в ньому саме той досвід, якого так не вистачало в студентські роки і який допоміг мені зрозуміти сцену. Дякую художньому керівникові Дмитру Антонюку за те, що повірив у мене і взяв «зелену» студентку в серйозний колектив. Зараз я продовжую працювати з ансамблем, і, сподіваюся, це надовго.

— Якою зі своїх перемог — у конкурсах, фестивалях чи перемог життєвих — ти пишаєшся найбільше?

— Щоразу, коли отримуєш визнання, думаєш: «Ну ось, це і є найщасливіший момент у моєму житті». А потім приходить новий етап, нові звершення, і тебе охоплює нове радісне хвилювання, наче це відбулося з тобою вперше. Я раділа, як дитина, коли ми з Асланом Біляловим перемогли в телевізійному шоу «Народна зірка–3»! Це була чесна перемога, вся країна бачила нас і вболівала за нас. Тоді я втратила 5 кг, зате якого досвіду набула! Два місяці постійних ефірів, постійні репетиції, я нарешті спробувала себе в різних образах... А ще мені подобається перемагати внутрішні страхи. Наприклад, я дуже боялася стрибати з п’ятиметрової вишки. Але все ж таки ризикнула і стрибнула. Боже, як страшно було летіти! Але я люблю ризик — він того вартий!

Дарина ДЗЕЦИНА
  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>