Ректор Володимир Сливка (праворуч) з Прем'єр-міністром Віктором Ющенком під час відвідин В. Ю. Ужгородського університету. Квітень 2001 року. (Фото Укрінформ.)
Смерть ректора Ужгородського національного університету Володимира Сливки вразила бувале в бувальцях Закарпаття. З цього шоку, схоже, область не скоро зможе вибратися. Адже пішов із життя один iз найавторитетніших та найвпливовіших закарпатців. Пішов так трагічно і загадково, як ще ніхто на Закарпатті не вмирав з людей його рівня і становища.
Не встигла звістка облетіти минулого тижня область, як прокурор видав уже «крилату» фразу: «Так, ніж у серці, але говорити про вбивство підстав нема». Але хто повірить нашим правоохоронцям після мукачівських подій? Чим гучніше вони рапортують про самогубство, тим більше народ їм не вірить.
Володимир Сливка мав за плечима рекорд у керуванні Ужгородським університетом — 16 років. Саме при ньому ВНЗ отримав статус національного, відкрилися нові факультети, запроваджено десятки нових спеціальностей, отримано і збудовано чимало нових приміщень. Отже, свою лепту в історію університету та й області загалом Сливка вже вніс. Але на заслужену пенсію повний ще енергії та здоров’я доктор фізико-математичних наук, єдиний в області лауреат двох державних премій України не поспішав. Тому нещодавно продовжив свій контракт на керування університетом ще на 7 років. Тобто зробив як людина, котра впевнено і прогнозовано дивиться далеко у своє майбутнє.
Дружина — завідувач жіночої консультації, стримана і вольова жінка. Дітей подружжя не мало. Жили спокійним, розміреним життям. Тож якихось особистих причин, які треба було вирішувати в такий кривавий спосіб, не було.
Водночас у зв’язку з мукачівськими подіями на Закарпатті значно ускладнилася політична ситуація. А університет, найбільший колектив області (12 тисяч викладачів і студентів), завжди був ласим шматком для політиків. І лишається таким, особливо перед президентськими виборами.
Володимирові Сливці йшов 62-й рік. Це був досвідчений в апаратних іграх гравець, який пережив п’ятьох керівників області і трьох президентів країни. Ректор хоча й був депутатом чотирьох скликань обласної ради, завжди старався дистанціювати і себе, й навчальний заклад від великої політики. До теперішньої влади Сливка особливої симпатії не мав, але «за посадою» мусив входити в так звану пропрезидентську більшість. Але й при цьому намагався дотримуватися нейтралітету. При цьому, подейкують, був у дружніх стосунках з Головою Верховної Ради, тезкою Володимиром Литвином. А заплановане кілька років тому есдеками скинення ректора з посади зірвав прямий дзвінок самого Сливки до Президента Кучми. Маючи значний авторитет у регіоні, керівник вузу поводився у різних політичних розкладах як самостійний гравець, якого треба було схиляти на свій бік переконаннями, а не грубою силою.
Після безкарності мукачівських фальсифікацій у наближених до влади та СДПУ(о) мас-медіа почали з’являтися публікації про корупцію в університеті. При цьому ім’я ректора у них не згадувалося. Регулярність публікацій не викликала сумніву в спеціально організованій кампанії з дискредитації вузу. В інтернеті почала гуляти інформація, ніби Володимиру Сливці обласні можновладці «по-доброму» радять написати заяву на звільнення. При цьому до ректорату почали вчащати «силовики», навіть представники СБУ.
Утім, знаючи характер Володимира Сливки, його гордість та ставлення до колишніх учнів, які тепер його шантажували, можна стверджувати: ректор на їхні пропозиції про своє добровільне звільнення «не відгукнувся». Натомість поінформовані особи мають певні підстави вважати, що дехто з регіонального керівництва таки дуже хотів би поставити ректором «свою людину», бажано — близького родича.
Але для чого ректорові різати вени та пхати собі в груди ножа? Якщо недруги мали на нього суперкомпромат (що дуже сумнівно, адже Сливка завжди відзначався поміркованістю), достатньо було написати заяву «за станом здоров’я» і очолювати далі кафедру або піти на почесний відпочинок писати мемуари. Власне, тихо й мирно зробити те, що від нього вимагали. Для чого вкорочувати собі віку?
Пан Сливка відзначався спокійним, навіть флегматичним характером. Ще з університету виділявся своєю врівноваженістю та ретельністю. Належав до того типу людей, які «зробили себе самі», але ніколи не був прибічником різких кроків. Обережний, стриманий, до спиртного байдужий.
Психологічний тип Володимира Сливки — людина, яку важко до чогось присилувати. Як чоловік із раціональним складом розуму, він мав чітко уявляти, що весь можливий «компромат» завершиться великим пшиком. Тим паче з огляду на зв’язки та вплив ректора. До слова, Закарпаття не пам’ятає жодної гучної корупційної справи.
Експерти твердять, що самогубці надзвичайно рідко користуються ножем. Як правило, навіть йдучи на той світ, людина хоче завдати собі якомога менше болю. Тому вибирають швидку і безболісну смерть.
Аби встромити собі в груди ножа, мають бути виняткові обставини. Скажімо, кілька секунд часу чи остання можливість для позбавлення життя. (Тому з таким видом суїциду обиватель майже не стикається). А ректор робив це вдома, нікуди не поспішаючи, нібито сам.
Чому, якщо вже вирішив накласти на себе руки, обрав таку принизливу смерть — з порізами рук, ніг та ножем у серці? Харакірі — з любові до японських традицій? Людині амбітній і гордій було не все одно, що про неї говоритимуть по смерті.
Як правило, самогубці залишають передсмертні записки, де пояснюють якісь причини такого екстраординарного кроку чи просять вибачення у рідних та близьких. Але ніякої записки біля ректора УжНУ знайдено не було. А якщо навіть припустити, що Сливку «довели до межі» — чому б тоді не скористатися останньою можливiстю розвінчати ворогів?
Однак правоохоронці від перших же хвилин в один голос почали говорити про самогубство. Забуваючи чомусь про можливість інсценізації суїциду. Та ж навіть при банальному побутовому самогубстві таку версію обов’язково вивчають. І для її вивчення потрібен час. Тут же не стали чекати зовсім, «засвітивши» натомість чутки про психічні проблеми Сливки.
«Так, ніж у серці, але підстав говорити про вбивство нема», — поспішність і категоричність такого висновку викликає тільки підозри щодо щирості ще раніше скомпрометованих правоохоронців упокореного есдеками краю.
Незрозуміло й те, чому так і не оприлюднено факти, які свідчать на користь самогубства? Адже широка громадськість так нічого й не почула. Знаходять авторитетну і впливову людину у себе вдома з ножем у серці, і, за версією прокуратури, — «це коню понятно, що самогубство». Але для всього Закарпаття — абсолютно «непонятно».
Дивує незрозуміла таємничість довкола цієї справи. Замість того, щоб надати детальну інформацію, аби унеможливити циркулювання впертих чуток про вбивство, правоохоронці посилають журналістів подалі.
Тим часом існує кримінальна стаття за доведення до самогубства. Чому її не згадують?
Газета обласної держадміністрації і обласної ради «Новини Закарпаття» (а ректор очолював комісію облради з питань освіти й науки) не дала жодного слова про прощання з Володимиром Сливкою. Хоча панахида відбувалася просто перед носом у редакції, і таких велелюдних похоронів Закарпаття не бачило десятиліттями.
Не з’явився попрощатися зі своїм ректором і, як він себе називає, «учень Сливки» — голова облдержадміністрації, лідер закарпатської СДПУ(о) Іван Різак, хоча під стінами місцевого «Білого дому» дві години стояла траурна процесія.
Усе це свідчить про одне: правоохоронці хочуть якнайшвидше зам’яти справу, трагічну і незрозумілу смерть ректора хочуть якнайшвидше забути і «нагорі». Але чому?! Чи не для того, щоб справжні винуватці цієї трагедії не понесли заслуженої кари за свій черговий, тепер уже кривавий злочин?
Закарпатські політики – про смерть ректора УжНУ
Іван Мигович, народний депутат від фракції КПУ, доктор філософських наук:
— Часто спілкуючись зі Сливкою (Мигович викладав на історичному факультеті УжНУ. — Ред.), я бачив, якого політичного і морально-психологічного тиску він зазнавав останнім часом з боку облдержадміністрації і керівництва СДПУ(о). Влада робила все, щоб підкорити собі авторитет Сливки й колективу університету. Сливка зізнавався мені, якого величезного тиску зазнавав з боку особисто закарпатського «губернатора», керівника регіональної організації СДПУ(о) Івана Різака, що не бажав переобрання Сливки ректором. Останнім часом саме владою велася широка кампанія з дискредитації Сливки. Цькування Володимира Юлійовича проесдеківською пресою останнім часом набуло брутального характеру. Я думаю, що тільки неупереджене слідство знайде досить доказів того, щоб встановити справжніх винуватців смерті Сливки.
Нестор Шуфрич, народний депутат від СДПУ(о):
— Я співчуваю близьким і рідним Володимира Юлійовича, а також колективу, в якому він працював. Я не фізик, але я особисто вважаю себе його учнем, і його трагічна смерть – це втрата для Закарпаття та для України в цілому. Мені шкода і боляче, що пішла з життя така видатна людина.
Що стосується інсинуацій, які, можливо, будуть навколо цієї трагедії, я б сказав усім, що є речі, які ми не маємо права використовувати з політичною метою. Пішла з життя шанована людина. І ми повинні поставитися до цього, у першу чергу, поважаючи ім'я Володимира Юлійовича Сливки. Вічна пам'ять.
Сергій Ратушняк, народний депутат (позафракційний):
— Сливка став черговою жертвою СДПУ(о). Його смерть на совісті есдеків, як і недавня смерть директора Закарпатського художнього музею Володимира Дегтярьова, який також не витримав тиску з боку влади.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
