Зачаровував голосом і не мав зіркової хвороби: як Анатолій Солов’яненко прославляв Україну у світі — розповідь дружини Світлани
Уже чверть століття знаменитий український тенор Анатолій Солов’яненко співає ангелам. >>
Сергій Скочеляс. (Фото Олександра ПУТРОВА.)
Закінчення чергового сезону в Київській національній опері стало моментом успіху для 30–річного стажера Сергія Скочеляса. Його партія Хосе в опері Жоржа Бiзе «Кармен» викликала щиру симпатію з боку глядача та спонукала суворого критика виголосити німе питання: «У нас з’явився перспективний соліст?». «УМ» на місці вирішила з’ясувати, чия школа стоїть за молодим талантом.
— Уже на третьому курсi в Нацiональній музичнiй академiї ім. Петра Чайковського я став стажером Нацiональної опери України. Тодi у мене був високий лiричний баритон, але згодом голос почав змінюватися у верхнiй теситурi. Уже як тенор я виконував партiю Петра у «Наталцi Полтавцi». І от минулого року директор театру Петро Чуприна запропонував менi спробувати пiдготувати партiю Хосе у «Кармен». Консультував мене мiй педагог — народний артист України, професор НМАУ Анатолiй Мокренко, який дав менi чимало цiнних порад. Доопрацьовував я партію із диригентом Аллою Кульбабою та концертмейстерами, якi пiдправили мою вимову у франкомовній партії. Загалом над вокальним матерiалом i образом я працював дев’ять мiсяцiв.
— Наскільки сильним було хвилювання перед цим важливим дебютом?
— У міру, оскільки партiя Хосе менi спiвзвучна — подобаються яскравi пристрастi й драматизм у цiй оперi. Під час підготовки я спеціально перечитав новелу Проспера Мерiме «Кармен», що стала основою для створення лібрето. Тобто намагався якнайповніше увійти в образ. Але головне — ця партiя допомогла менi вiдчути свiй голос, всi ноти його дiапазону вiд фа великої октави до до–дiєз другої октави. Було також легко працювати поряд із партнерами по сценi — солісткою нашої Опери і Большого театру в Москвi Тетяною Анiсiмовою, Тетяною Ганiною та Василем Калибабюком.
— Коли розпочався ваш шлях до музики i вокалу?
— Спiвати я почав у дитинствi, яке пройшло у невеликому селi Чорткiвського району Тернопiльської областi. До спiву мене привчила бабуся: разом ми виконували народні пісні й записували їх на магнiтофон. Уже у школi я виступав з учителем музики i спiвав пiд баян. Про те, що спів — моє покликання, я зрозумiв, будучи учнем старших класів, тому пiсля закінчення школи поїхав до Чернiвцiв, де вступив до музичного училища на вокальний факультет i займався вокалом протягом чотирьох рокiв. Потiм продовжив навчання у Чернiвецькому нацiональному унiверситетi ім. Федьковича: вчився як піаніст на музично–педагогiчному факультетi. Ну а спiвати продовжував у вокальнiй студiї, яку вела завiдуюча кафедрою вокального спiву Чернiвецького музичного училища Сiльва Йосипiвна Максименко, виступав із сольними концертами в органному залi i працював солiстом у Буковинському ансамблi пiснi й танцю.
Ключовим для мене став 2005 рік — тоді я разом з ансамблем гастролював у Києвi й вирiшив пройти прослуховування у Нацiональнiй музичнiй академiї. Менi пощастило. Прослуховували професор Анатолiй Мокренко та завiдуюча кафедрою сольного спiву Євгенiя Мiрошниченко. Вони зазначили, що в мене красивий за тембром голос i є перспектива стати оперним спiваком. Наступного року я вступив на другий курс НМАУ. До речi, Євгенiя Семенiвна завжди, коли бачила мене, цiкавилася моїми успiхами у навчаннi.
— На кого ви рівняєтеся в професійному плані?
— Франко Кореллi, Марiодель Монако, Джузеппе Джаколлiтi — вони професiонали надзвичайно високого рівня, i у них є чому повчитися. Тому записи з їхнiми голосами я прослуховую щотижня. А своїм становленням як оперного спiвака я завдячую у першу чергу Анатолiю Мокренку. Вiн талановитий, досвiдчений педагог, який легко знаходить iндивiдуальний пiдхiд до кожного учня. Його поради i настанови дуже допомагають менi, я також перечитав усi його книжки й щиро вдячний за науку.
— Як ви пiдтримуєте свою вокальну форму?
— Займаюся щодня, по однiй годинi працюю з концертмейстером, потiм у театрi спiваю з iншими солiстами в залежностi вiд розкладу. Я не палю, не вживаю спиртнi напої, лише на свято можу дозволити собi трохи вина чи коньяку. Важливо не промерзати, не хворiти, уникати нежитю, завжди дотримуватися вокального режиму, не вживати гострої їжi.
— Яких вершин ви мрієте досягти?
— Зараз я здолав лише першу солiдну вершину на шляху творчого i професiйного зростання, i треба ще багато працювати, не зменшувати темпи i вимоги до себе. Наразі я вивчаю партiю Каварадоссi з опери «Тоска» Джакомо Пуччiнi, а пiзнiше розпочну роботу над партiєю Макдуфа з «Макбета» Джузеппе Вердi. Планую також готуватися до мiжнародних конкурсiв вокалiстiв. Для мене кожна нова партiя — це екзамен на творчу зрiлiсть i професiйну майстернiсть, а без кропiткої, щоденної роботи його неможливо гiдно витримати.
Уже чверть століття знаменитий український тенор Анатолій Солов’яненко співає ангелам. >>
Свого часу, коли я відвідувала місто Рівне, мені дуже сподобався пам’ятник Уласові Самчуку. >>
Наче сном явилась та кожна кома, а все через голос. >>
Команда «Територія А» записала різдвяний альбом під гаслом «Дух нескорених». >>
У Київському академічному театрі «Золоті Ворота» покажуть тонку психологічну виставу «Ковзанка», режисера Дмитра Леончика за твором литовської письменниці, журналістки, драматургині Лаури Сінтії Черняускайте. Жанр визначили як «хвилювання на одну дію». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) є дві фрази, що максимально прояснюють його суть, попри екшн-оболонку. >>