Розслідувач фанатизму: рецензія на книжку Люка Гардінґа «Вторгнення»
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Вистава «Ворон» — інтелектуальна провокація для небайдужих.
Упродовж останніх років особливо модним та популярним явищем у царині мистецтва є створення дивних, трохи психоделічних проектів, які претендують на звання новаторських шедеврів сучасності. Такі проекти не обов’язково розуміти, не варто й шукати там особливого сенсу чи високого змісту — інтерпретаційна дійсність кожної окремої людини лише свідчить про «унікальний» рівень впливу переглянутої речі. Відповідно, і її значимість кожен визначає для себе сам.
Не стала винятком і вистава «Raven–Ворон» мистецької групи «Яра» з нью–йоркського Експериментального театру La MaMa. Створена вона американською режисеркою Вірляною Ткач спільно з митцями з Америки та України за однойменною поезією Олега Лишеги, переклад якої Вірляна здійснила у співпраці з поетесою Вандою Фиппс.
І хоча дехто впевнений, що «ворон надихає трупу до визначного польоту, а його шлях заворожує простотою та складністю», переконує, що «з кожним переглядом вистави відкриває для себе щось нове», вистава нагадує радше різнобарвний шабаш, побудований з різноманітних клаптиків мистецьких елементів. При цьому кожний елемент окремо цікавий і навіть неординарний, але об’єднані однією виставою, вони остаточно порушують і так розмиту картину.
На прем’єру вистави у Львові, до Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса, прийшли переважно знайомі та друзі режисерки. У виставі взяли участь американські та українські актори. Серед них — Ендрю Колто, виконавець головної ролі у «Лебеді», ще одній виставі мистецької групи «Яра», що був поставлений за поезією Олега Лишеги; Микола Шкарабан, який грав у найпершій виставі «Яри» у 1990 році, а також Лариса Русак, актриса Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, та Вікторія Шупікова, учасниця Києво–Могилянського театру «Пасіка».
Цікаво те, що вистава є двомовною, з пересічними монологами українською і переважно англійською мовами. Головна роль у першій дії спектаклю належала…глядачам, яким було надано близько 10 хвилин на прочитання тексту твору «Ворон». У другій дії головну роль на себе перейняли актори. Приємно вразили голоси американських співачок Аврелії Шренкер та Еви Саліни Примак, які спеціально для проекту записали давні пісні з регіону Аппалачів та Східної Європи. Також у виставі задіяний музичний супровід українського бандуриста зі США Юліана Китастого. Загалом же автором музики до вистави виступила українська композиторка Алла Загайкевич, яка поєднує роботу в академічних жанрах та в сучасних мультидисциплінарних проектах, як–от аудіовізуальні інсталяції та перфоменси. Потішили світлові ефекти та відеопроекції, де були використані світлини природи і старовинних фресок Михайла Шраги й Володимира Клюзка.
Водночас, усупереч ідеї Вірляни Ткач, «Ворон» не промовляє до бажання пізнати невідоме. Птахи, дерева, фрукти самі по собі, якщо й несуть певні послання для глядача, то нечіткі і незрозумілі. Подекуди навіть створюється враження, що у виставі, навпаки, закарбований таємний зміст — аби в жодному разі глядач не зрозумів, про що йдеться.
Погано це чи добре, залишається риторичним запитанням. Як і те, яку, власне, ідею несе в собі вистава. Це підтвердила й «третя дія» спектаклю — обговорення перших двох дій. «Існують паралельні світи. І музика допомогла мені це відчути», — виразила свою думку одна з глядачок вистави. «А мені от здалось, що це про життя монаха... — додала інша глядачка. — Хоча бачу, що кожен інтерпретує виставу по–своєму...»
Отже, шукати істинний смисл твору чи беззастережно слідувати думці загалу, який часто піддається гіпнозу будь–яких творчих неординарностей, — вибір кожного. Як, власне, вміти, а головне — бажати відділити зерна від полови. Безсумнівно єдине: театр у свідомості кожного був свій.
*Традиційне американське повір’я. Ориг.: One is for bad news.
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
Ніхто із сучасників, напевно, не міг до 24 лютого 2022 року уявити переповнені залізничні вокзали, з яких українці їхали від страшної повномасштабної війни. >>
Дерев’яні ляльки-мотанки на людський зріст, картини, інсталяції та скульптури представлені у Києві на виставці «Невидима рука». >>
Культовий український письменник, публіцист, громадський діяч та блогер Дмитро Капранов помер у віці 56 років. >>
Нові літери з унікальним історичним шрифтом встановили на станції столичного метро «Площа Українських Героїв» в ніч на 12 квітня. >>
Колись Прохорівка була улюбленим місцем української інтелігенції. До маєтку Максимовича на Михайловій горі приїжджали Тарас Шевченко й Микола Гоголь. Кобзар тут проводив останні вільні дні в Україні до свого арешту у 1859 році. >>