Нещодавно представники гурту «Друга ріка» — фронтмен Валерій Харчишин та бас–гітарист Віктор Скуратівський — шокували армію своїх прихильників заявою про ймовірний розпад колективу. Хоча в подробиці не вдавалися, окресливши лише коло наболілих проблем. «Ми збиралися усією нашою компанією і в нас виник невеличкий конфлікт, у якому є як мінімум п’ять складових причин, — промовився Валерій Харчишин. — Але сьогодні ми не хочемо усе це сміття виносити на публіку». До наболілого Харчишин обіцяв повернутися за тиждень–два, після того, як гурт відпрацює концертний графік. Коментар Вадима Скуратівського прозвучав визначеніше: «Свіжий відеокліп на пісню «Незнайомка», швидше за все, стане нашою останньою спільною роботою».
Не знаючи про реальні причини внутрішнього конфлікту, важко говорити й про наслідки. Але, як на мене, хлопцям варто було би спочатку зважити усі плюси й мінуси, адже, почавши свій шлях у 1996–му, вони багато зробили для розвитку української поп–рок–сцени, яку без них сьогодні уявити важко. Нині на найвищі місця нашого поп–рокового Олімпу слушно претендують «Океан Ельзи», «Скай» і «Друга ріка». Цікаво, що рекордсменом за тривалістю радіоротацій був і залишається гурт «Друга Ріка». І це неважко довести. Беремо до рук нову CD–збірку Best і бачимо: фактично кожен із 21–го треку у той чи інший період підкорював національні хіт–паради України. Ця платівка, де зафіксовано найкращі аудіохіти та відеокліпи, підсумовує перші десять років творчого життя «Другої ріки», яка безупинно дихає в спину володарям поп–рокового олімпу — «Океану Ельзи».
Секрет успіху цього «житомирського феномену» простий. Створюючи яскраві й небанально–мелодійні пісні, вокаліст Валерій Харчишин (як автор слів) та гітарист Олександр Барановський (як автор музики) завжди апелювали до найсокровенніших струн української душі, знаючи, що ця душа — найсентиментальніша в світі. А колишній «скрябінець» Сергій Гера (Шура) остаточно завойовує цю душу розкішно–витонченими клавішними партіями (дивно, як це він встигає займатися сольними проектами та грою в складі також досить популярної команди Dazzle Dreams). Окремої уваги заслуговують рафіновано–стильні відеокліпи «Другої ріки», які, безумовно, виконують роль рекламного локомотива для групи і є найкращими зразками сучасного кліпмейкерства. До речі, половину кліпів зрежисував бас–гітарист гурту Віктор Скуратівський (серед них — найхітовіші речі «Другої ріки» останнього року — «Космоzоо», «Фурія», «Відчиняй», «Денніч», «Кінець світу»).
Якщо ж попередні заяви музикантів підтвердяться й «Друга ріка» припинить своє існування, то можна припустити, що на світ Божий з’являться один або два проекти, що працюватимуть у тому самому музичному напрямi, тільки бренд буде іншим.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
