День сакури по–українськи

Даремно вважають, що звичка милуватися весняним цвітінням дерев — суто японська традиція. Скажімо, наше рідне «хрущі над вишнями» увійшло в класику не тільки української творчості. Від знаменитих Моринців, де народився автор відомих рядків, до Водяників, що нині залили білим квітом величезну територію аж до горизонту, близько п’ятдесяти кілометрів. Цей регіон — Черкаської, Полтавської, Київської областей — раніше називали «вишневим поясом» України, і розкішні сади були його візитівкою. Утiм за деревами потрібен догляд, а якщо в останні роки село занепадало, то й хрущі на тлі білого цвіту стали чимось екзотичним. У Водяниках же зуміли відродити втрачене й підзабуте.

...Ще кілька років тому добротний дім у цьому селі можна було купити за дві тисячі гривень. Сьогодні ж, незважаючи на вседержавне падіння ринку нерухомості, щоб знайти варіант за двадцять тисяч «вічнозелених», доведеться докласти зусиль. У центрі — нова церква, поблизу, в ярах, — обладнані за останнім словом техніки гірськолижні спуски. Причому нові потужні «снігові гармати» дозволяють асам і початківцям долати крутизну навіть у зовсім малосніжну зиму. І якщо у знаменитому «Буковелі» лижники з сумом п’ють глінтвейн, вимолюючи у небес справжні зимові опади, то бугелі «Водяників» у цей час працюють у практично цілодобовому режимі.

Утiм головна «фішка» мальовничого села — майже 200 (!) гектарів садів і понад сто гектарів — плантації ягід. Завдяки їм, а також сучасному переробному заводу тут знайшли роботу близько двох тисяч мешканців цього і навколишніх населених пунктів. Тож поштовх для розвитку отримали не тільки Водяники, а й сусідні Чижівка, Рижанівка, Кобиляки. І навіть районний центр.

«Маємо 168 гектарів вишні і 15 гектарів яблунь, — розповідає «УМ» головний агроном ПВП «Сіріус» Володимир Педан. — А ще 80 гектарів малини і 34 — полуниці. У цьому році спробували виростити аґрус. Якщо отримаємо пристойний врожай, то з наступного року суттєво розширимо площі під цю культуру». Утiм головною культурою тут усе ж таки вважають традиційну вишню. «Вирощуємо відомі сорти «дебрецені» та «катарямуш», — продовжує Педан. — А також дуже популярний сорт «ерді», який дає великі, солодкі, темного кольору плоди, що на смак схожі на черешню».

Частина садів перебуває на системі крапельного зрошення. У планах господарства — перевести на «краплю» всі насадження. Хоча це й доволі дороге задоволення. «Але в перспективі це вкладення коштів, безсумнівно, окупить себе, — продовжує головний агроном. — Скажімо, торік через посушливе літо у нашій області практично «згорів» урожай полуниці та малини. Окрім наших плантацій, які ще раніше були обладнані крапельним зрошуванням. Ну і, звичайно, врожайність такий догляд за садом суттєво збільшує».

Утiм господарство, посадивши рекордний в Україні сад, коштів для його догляду не економить. У що ніяк не можуть повірити контролюючі і правоохоронні органи, які з традиційною підозрою ставляться до реальності подібної «архізатратної» бізнес–схеми і вперто шукають у ній друге дно. Стверджуючи, наприклад, що сотні гектарів садів, які навесні покрилися білим цвітом — це містифікація. У господарстві все одно переконані, що вкладаючи кошти сьогодні, вони дбають про завтрашній день. І, скажімо, трудомісткий процес ручного збирання плодів тут вирішили автоматизувати, і в очікуванні першого врожаю вишні придбали збиральний комбайн голландського виробництва. У Голландії закупили також два сучасні оприскувачі. «Ось порівняйте: це вітчизняний — звичайна пластикова бочка, запасів води якої не вистачить і для одного проходу по нашому саду, і повністю автоматизований імпортний, який здатний працювати з потужністю від 200 до 800 літрів води за годину», — проводить екскурсію майданчиком для техніки Володимир Педан.

Вирощене у водяниківських садах одразу ж потрапляє на переробний завод. З усіх можливих варіантів, як можна зберегти стиглу вишню, яблуко, полуницю тощо, тут обрали глибоку заморозку. «Наш завод iз глибокої заморозки товариства «Сіріус–Агро» — четвертий такої потужності у Європі і найбільший в Україні», — каже його головний інженер Віктор Запіченко. На нових німецьких лініях тут обробляють холодом не тільки вирощене у навколишніх селах, а й, скажімо, чорницю, яку купують аж на Волині. Заморожені фрукти та ягоди продають за кордон («Скажімо, в Італії користується величезним попитом наша полуниця», — розповідає Запіченко) та реалізують всередині країни: як під власною торговою маркою через мережі супермаркетів, так і через гуртові компанії. Ноу–хау виробничників — яблучні чіпси, які, на відміну від свого картопляного конкурента, є стовідсотково натуральним продуктом.