28–30 квітня вже вп’яте відбувся Львівський міжнародний дитячий фестиваль. За цією доволі загальною назвою ховається цілком конкретний зміст, бо йдеться про найбільший в Україні ярмарок дитячої книжки та все, що з нею пов’язано. Зокрема, й поважна науково–практична конференція, яка цього разу була присвячена дитячій книжці та інтернету, й виставка книжкових ілюстрацій, що нараховувала близько 400 малюнків, і півсотні різноманітних майстер–класів для дітей, і підбиття підсумків конкурсу «Найкращий читач України–2011» та багато чого іншого.

Знімати кіно про недавні історичні події, очевидно, так само важко й ризиковано, як і екранізувати бестселер — глядач йде на таке кіно із заздалегідь сформованою «картинкою» в голові. Чорнобильська тема — надто жива й болюча практично для кожного з нас: якщо хтось навіть не має родича чи знайомого, який був дотичний до трагедії (жив–працював у Прип’яті або був виселений із батьківських земель), той уже точно читав силу–силенну спогадів, які щороку до роковин готують ЗМІ. Тим парадоксальнішим виглядає той факт, що за 25 років, які минули від чорнобильського вибуху, Україна не спромоглася відреагувати на ту катастрофу створенням повноцінного художнього продукту (Заради справедливості варто згадати про картину Оксани Байрак «Аврора» (2006) — це історія про хвору на рак дівчинку із дитбудинку в Прип’яті, фільм викликає сльози, проте це швидше телепродукт).

Коротке і влучне «ойра» надзвичайно підходить для назви українського фолькового гурту. Наші пращури Ойрою називали Дух Щасливої Долі, який на Різдво вселявся у козу і разом із нею приносив щастя й радість у домівки українців. Нинішня «Ойра» теж виконує роль такого собі провідника поміж українською традицією та сучасністю, поміж фольклором та музичними новаціями.