Шестеро із семи пожежникiв, вшанованих на алеї героїв, похованi в Москвi. (Фото автора.)
У Києві на вулиці Чорнобильській нарешті добудували меморіальний комплекс жертвам Чорнобильської катастрофи. Фундамент було закладено ще чотири з половиною роки тому, але спромоглися завершити лише зараз. Офіційне відкриття меморіалу відбудеться на роковини Чорнобильської трагедії.
«От поставили нашим хлопцям пам’ятник, щоб люди бодай трохи розуміли й пам’ятали, хто їх від радіоактивного диму в 1986–му рятував», — каже голова громадської організації «Пожежники Чорнобиля» Іван Ковальчук. Саме ця організація майже повністю взяла на себе фінансування комплексу.
Щойно споруджена алея героїв складається з семи погрудь усіх ліквідаторів аварії — Героїв Радянського Союзу. Це Володимир Тишура, Микола Тітенок, Василь Ігнатенко, Микола Ващук, Віктор Кібенок, Володимир Правик і Леонід Телятников. Коли сталося лихо, найстаршому з них було 35 років, наймолодшому — лише 23. Мати Володі Правика Наталя Іванівна розповіла «УМ», що вже побувала з чоловіком на алеї героїв, бюст сина їй дуже сподобався — Володя там, мов живий. Тож у батьків тепер буде місце, куди вони зможуть частіше приїздити до сина, адже поховано Володимира аж у Москві...
Також на плитах iз чорного граніту вибито імена всіх загиблих унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС до 2010 року. Там же розташували 15 флагштоків, що символізують 15 республік Радянського Союзу, громадяни яких допомагали Україні подолати це лихо. А поряд з меморіалом «Пожежники Чорнобиля» висадили 27 сріблястих поліських ялинок, що символізуюсь 25 областей, Київ і Севастополь. Адже ця біда як ніколи об’єднала Україну — кожен регіон робив усе можливе для подолання лиха... Центральним у меморіальному комплексі є встановлений у 1994 році пам’ятник iз лелеками, які летять вертикально вниз. На меморіалі викарбувано Шевченкові слова: «І мертвим, і живим, і ненародженим...».
Багато хто дивується, чому чорнобильський меморіал збудували майже на околиці міста? Якщо зазирнути в не таку вже й далеку історію, то багато киян згадає, що Святошинський район колись поділявся на просіки. Так–от, п’ята просіка, саме та, на якій зараз вулиця Чорнобильська, була так званим побратимом міста Чорнобиль. Школярі та студенти їздили туди на сільгоспроботи, з Чорнобиля ж, на той час маловідомого провінційного містечка, для киян привозили огірки, помідори, молоко, сир та давали електроенергію.
Коли сталося лихо, пожежники з Чорнобильської одними з перших були в епіцентрі. Потім саме на цій вулиці почали розселяти переселенців. Тому тут і було вирішено встановити меморіал — біля своїх. На цій же вулиці стоїть церква Феодосія Чернігівського (цей святий оберігає жертв ЧАЕС), а в ній — ікона Чорнобильський Спас. Вона унікальна тим, що на ній, єдиній у світі, окрім святих, зображені герої–ліквідатори... І мертві, і живі... Про історію району «УМ» розповів отець Олександр Білокур, настоятель храму Феодосія Чернігівського. Щороку 25 квітня він проводить молебень за постраждалими від аварії на ЧАЕС i всіма, на чиїй долі поставив свій відбиток Чорнобиль. Із вдячністю згадати тих, хто рятував не лише Київ, а й Україну та Європу від «мирного атома», можете й ви, прийшовши на молебень i поставивши свічку за невинні душі. Адже Герої живі доти, доки їх пам’ятають...
У серпнi 1929 року Київська єдина трудова школа №79 готувалася до нового навчального року. Викладачi юрмилися бiля учительської, весело розглядаючи один одного. То була щаслива серпнева пора, коли тривала вiдпустка налила тiло мiцнiстю та здоров’ям, коли буденна рiч, до якої в серединi року поставишся цiлком серйозно, тепер здатна викликати веселий, нiчим, до речi, не обумовлений смiх. >>
Трагедія на Чорнобильській станції сталась у ніч iз 25 на 26 квітня 1986 року. У результаті радіоактивними елементами було забруднено 150 тисяч квадратних кілометрів територій, постраждало близько п’яти мільйонів людей... >>
Великий поет Тарас Григорович Шевченко завжди був на боці знедолених. Співчуття до них, нетерпимість до насильства, жорстокості, несправедливості, приниження людської гідності було властивістю його душі. У цьому плані показовим є і ставлення Кобзаря до «братів наших менших». >>
Із перших днів Революції гідності жінки поводилися не менш активно, аніж чоловіки: готували на польовій кухні; допомагали пораненим; носили дрова, шини та бруківку; патрулювали райони Києва. Під час протестів жінки ставали на лінію вогню і пліч-о-опліч iз чоловіками виборювали свободу та можливість жити в європейській демократичній країні. >>
«Майдан по-звірячому зачистили. Десятки поранених. Десятки затриманих. Такого Україна ще не бачила», — так о п’ятій ранку депутат Андрій Шевченко повідомив про незаконну акцію силовиків проти учасників Євромайдану. >>
«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», — із цього повідомлення журналіста Мустафи Найєма у «Фейсбуці» два роки тому розпочався Євромайдан. Тієї ночі у центрі української столиці зібралося близько тисячі людей, а вже наступного дня подібні акції пройшли чи не в кожному обласному центрі країни. >>
