Віктор Ющенко: «Ми тут, щоб почути свою єдність». (Фото надано прес–службою «Нашої України».)
У Холодному Яру нині цвіте ряст. Так само, як у квітні 1920 року, коли останній бій проти більшовиків прийняв тут головний отаман Холодного Яру Василь Чучупака. Пом’янути його й усіх загиблих героїв Холодноярської республіки, що діяла на Чигиринщині з 1919 по 1922 роки, до колишньої столиці — села Мельники — у Вербну неділю прибуло з усієї України не менше люду, ніж приїздить на Чернечу гору, коли Україна вшановує Тараса Шевченка.
Зранку в центрі Мельників козацький тулумбас скликає людей вшанувати героїв–холодноярців. Тут шикується велика колона з державними прапорами й вулицею Василя Чучупаки прямує до місцевого цвинтаря. Люди йдуть повз двір 82–річної Харити Холод, котра стоїть біля хвіртки. Її батько був одним із козаків отамана Чучупаки. Його забрали та знищили більшовики. Жінка каже, що побачила свого батька на фото тільки недавно, коли в Україні почали вголос говорити про подвиг холодноярців.
На кладовищі, де на горі похований головний отаман, а поруч у братській могилі спочивають його вірні козаки, розпочинається панахида за загиблими героями, до їхніх могил кладуть вінки та квіти, люди співають «Заповіт», в пам’ять про героїв–холодноярців звучить салют.
«З цих країв — гайдамацький рух, тут діяла Холодноярська республіка, і «накинуту» з Москви владу зупинили козаки Василя Чучупаки. Тоді українці мужньо чинили опір більшовикам, бо хотіли жити у своїй незалежній країні та розмовляти своєю мовою», — говорить біля могили отамана голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко. Він закликає український народ єднатися проти теперішніх спроб нав’язати незалежній країні «новітні форми окупації».
Уже в центрі села біля монумента Героям Холодного Яру та до пам’ятника Юрію Горлісу–Горському люди кладуть квіти, а над колишньою столицею Холодноярської республіки голосно та злагоджено лунає «Ще не вмерла Україна».
«Тих, хто служив у армії Чучупаки, називали зрадниками, а вони за свою землю стояли. Мій дід теж з ними був, тоді ніхто не був байдужим, усі бралися за зброю», — розповідає «УМ» 80–річний мешканець Мельників Петро Зінченко.
Опівдні на околиці Мельників біля Креселецького лісництва, де на краю лісу зведено меморіал холодноярським героям, до його підніжжя покладають вінки й розпочинається мітинг. «Василь Чучупака загинув неподалік від цього місця, — розповідає людям ініціатор і організатор вшанувань героїв визвольної боротьби у Холодному Яру Роман Коваль. — У цьому лісі йшла нарада холодноярців і по тій дорозі (вона досі збереглася) вискочив кінний загін червоноармійців, але хлопці не розгубилися, почалася перестрілка». Роман Коваль каже, що за однією версією, головний отаман встиг вискочити на гору, але його кобила Зірка почула іржання більшовицького коня й помчала просто до червоної лави. За іншою, Василь Чучупака повернувся сам, щоб допомогти товаришам. І загинув...
Пояснити містику важко, але у цьому, тоді ще панському, лісі дванадцятирічний Василь збирав для худоби траву. Із лісництва, яке тут було ще за царя, вибіг лютий пес і вкусив підлітка за литку. Саме на тому місці отаман потім і загинув.
«Наш народ багато заплатив за те, щоб жити в суверенній державі. У Холодному Яру діяла повстанська армія, метою якої було бачити свою землю вільною й незалежною. Ми поминаємо цих людей, бо історія — це не минуле, це проекція на майбутнє. Ми тут, щоб почути свою єдність», — звертається до зібрання Президент України 2005—2010 років Віктор Ющенко. Він наголошує: історична правда єднає націю, робить її сильною.
Тут же, біля пам’ятника, на місці останнього бою отамана Василя Чучупаки представник «Холодноярської ініціативи» Андрій Юсов вручає письменнику Василю Шкляру, який увічнив подвиг холодноярців у своєму романі «Залишенець. Чорний Ворон», сертифікат на народну Шевченківську премію в сумі 255 тисяч гривень (письменник відмовився отримувати за свій твір Шевченківську премію, протестуючи проти українофобської політики Дмитра Табачника). Письменник має намір витратити ці кошти на екранізацію свого роману.
«Я щасливий, що дух Чорного Ворона витає сьогодні не лише над Холодним Яром, а й над усією Україно. Коли ми знімемо наше українське кіно «Чорний Ворон»,то дух його витатиме над усім світом», — заявив після вручення премії Василь Шкляр.
Пізніше неподалік від меморіалу члени «Холодноярської ініціативи» висадили кущі калини. «Наші побратими із «Зарваницької ініціативи» на цвинтарі українських січових стрільців в Олехові, що на межі Львівської і Тернопільської областей, посадили кілька дубків із Холодного Яру та передали нам ці кущі калини з Галичини», — пояснює Євген Золотарьов із «Холодноярської ініціативи». Насамкінець на хуторі Буда, де росте тисячолітній дуб Максима Залізняка, заклали перший камінь у фундамент музею Холодного Яру...
У Мельниках героїчний рід Чучупаків іде від Степана, котрий узяв за дружину Оксану Лівицьку, дочку місцевого дяка. У молодого подружжя народилося шестеро дітей — донька Варвара (померла ще дитиною) та сини Петро, Орест, Василь, Олекса, Дем’ян. Петро став учителем, закінчив Київську консерваторію, був знайомий із композитором Миколою Лисенком. Орест був мобілізований під час Першої світової війни і загинув у 1915 році. Інші брати Чучупаки — Петро, Олекса та Василь як учителі, одержали відстрочку. Але потім Петро та Василь закінчили військову школу й теж воювали. Мали звання прапорщиків. Після війни обидва вчителювали. Олекса Чучупака на прохання ігуменії Мотронинського монастиря організував збройний загін, аби охороняти монастирські скарби. В загоні «служили» 22 козаки. З історії відомо, що цей загін забрав з економії пана Ярузальського худобу та зерно, яке німці відібрали у селян і там зберігали, й роздав людям. Але прийшли добре озброєні німці, й повстанцям нічого не залишалося, як капітулювати. І тоді селяни з Мельників попросили Василя Чучупаку бути їхнім отаманом. До народної армії разом iз великою родиною Чучупак вступили селяни не лише з Мельників, а й з багатьох навколишніх сіл. Холодноярська республіка контролювала понад 25 навколишніх сіл та мала 15–тисячну армію.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
