І тільки «дубчики» засушені стоять!

У березні нинішнього року вітчизняний споживач був змушений заплатити за традиційний набір фруктів та овочів на 13% більше, ніж у лютому. Агрофляція — цей термін вигадали, втім, не у нас, в Україні зашкалює навіть з урахуванням фактору сезонності. Скажімо, якщо порівняти березень 2011–го з березнем 2010–го, то споживач переплачує вже на 43 відсотки! Надалі ж прогнози песимістичні — найближчим часом городина та садові плоди продовжуватимуть дорожчати. Окрім традиційних причин — підвищення вартості води, газу, активізації експорту до Росії, дефіциту на внутрішньому ринку, відсутності логістичних схем для просування на ринок продукції українських виробників, — аналітики називають ще одну: широкомасштабний дерибан державних коштів, призначених на підтримку садівництва, виноградарства та хмелярства.

Пийте пиво — фінансуйте садівників!

Кожен українець, купуючи у роздрібній торговельній мережі алкогольні напої чи пиво, платить із своєї кишені збір на підтримку вітчизняного аграрія. А якщо точніше — садовода, хмеляра і трудівника виноградної лози. Спеціальний податок запровадили ще в 1999 році, й назагал документ виглядає цілком логічно, виконуючи, окрім фінансової, ще й соціальну функцію — на кшталт акцизу на тютюнові вироби. Тобто, за згубну звичку треба платити, і ці гроші було би добре використати на благородну справу — розвиток агропромислового комплексу.

Порядок використання коштів із спеціального фонду держбюджету — а це зазвичай буває найцікавішим пунктом будь–якої програми — постійно змінювали. Останню редакцію запровадила Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко ще під час першої своє каденції, у 2005 році. За нею левова частка — 85% — надходить на потреби садоводів та виноградарів, і решта 15% — хмелярів. Дотується закладення молодих садів: з підготовки проекту до організації крапельного зрошення. Попри те, що ідея виглядає привабливо, вона ... не працює. За дванадцять років буму садівництва в Україні не зафіксовано, а вітчизняний товаровиробник так і не став домінувати навіть на власному ринку.

Причина, на думку аналітиків, у тому, що документ містить кілька досить важливих суперечностей, які дозволяють пускати державні гроші не на розвиток садів, а поповнювати ними кишені чиновників.

Пам’ятка для контролера: далеко у поле не заходити!..

У більшості держав, які платять своїм аграріям відшкодування за розвиток садівництва, процес виплати дотацій розтягується щонайменше на два роки. Або й більше. У нас цю грошову виплату компенсують упродовж одного року. І цей факт дозволяє проводити масштабні фінансові зловживання. «Трохи оплачують посадку садів, але більше — «дубчиків», — пояснив «УМ» на умовах анонімності аграрний аналітик однієї з інвестиційних компаній. «Дубчиками» на сленгу називають сухе гілляччя, яке закопують у землю на території, відведеній під плодові сади, аби імітувати посаджені дерева.

Напівкримінальна схема відшкодувань садівникам, яка впродовж останніх років існує в Україні, виглядає просто: чиновники з МінАПК переказують гроші аграрним фірмам різних форм власності за нібито посаджені сади. І отримують назад від 50 до 70% надісланої суми. На відміну від суто кримінальних схем, у яких фігурують «липові» фермерські господарства чи структури–одноденки, які перестають існувати, тільки–но отримавши гроші, у даному випадку все «чисто». Тобто такі селянські господарства і справді існують, більше того — вони проводять такі–сякі роботи у полі та навколо нього. За єдиним винятком — вони ... не саджають обіцяних садів.

«Складають план поля, беруть в оренду п’ятдесят, сто, двісті гектарів ріллі, розмічають це поле під сад. І висаджують на ньому кілька десятків саджанців. У перших рядах. А далі — суцільні ряди «дубчиків», — пояснює «УМ» експерт. Перед отриманням відшкодування «сад», звичайно ж, перевіряють. Навіть не одна, а кілька комісій — районна, обласна, міністерська. Усі вони приїжджають, фіксують, що біля межі й справді ростуть саджанці вишні чи яблуні, чи сливи... Члени комісій попереджені і знають: по полю, у дальні ряди, ходити не варто. Дивитися треба лише на «фасадні» стовбурці, а решта мають служити тлом.

Як не мороз, то сонце!

Сад треба закладати восени. Інакше пропадуть дерева. А осінь — вона годувальниця не тільки чесного хлібороба, а й пронирливого міністерського чиновника. Пізно восени зазвичай отримують кошти, а зима... Зима, виявляється, допомагає приховати всі сліди. «Зимові місяці обов’язково виявляться незвично холодними. Про цей природний феномен потім складуть акт. І напишуть — дерева загинули від лютих морозів! І все — кінці в воду. Довести, що на сотнях гектарів були посаджені не плодові дерева, а «дубчики», не зможе ніхто. Якщо ж не «допомогла» зима, то із завданням «впорається» літо. Яке, звичайно ж, виявиться аномально спекотним. І дерева загинуть вже від надміру сонця, — пояснює експерт. — І довести, як правило, нічого неможливо: під «кримінальні» поля не закладають крапельного зрошування, і вони справді залишаються віч–на–віч перед природою». І учасниками кримінальних схем.

«У нас наполовину замість садів стирчать «дубчики». А ми сидимо, чекаємо врожаїв, а потім дивуємося, що в країні дефіцит власних фруктів та овочів, — продовжує аналітик. — І змушені купувати зеленину за кордоном утридорога».

Тим часом уже апробована у деяких країнах схема дозволяє платити державні кошти не липовим, а справжнім садівникам. І підтримувати галузь, яка може приносити непогані прибутки. Засилля імпортних фруктів на українських прилавках — тому яскраве підтвердження.

«Кошти виплачують не упродовж одного, а двох–трьох років», — каже експерт. Тобто комісія приїжджає оглядати поля не пізно восени, коли справжні саджанці здалеку не відрізнити від «дубчиків», а навесні, коли вони цвітуть. І тоді одразу все стає на свої місця: сухі гілляки переважно не мають звички цвісти. У деяких державах перевіряють двічі: окрім періоду цвітіння, ще й під час дозрівання врожаю. Це взагалі унеможливлює фальшування: створити видимість «наче справжніх» фруктів ще не вдавалося нікому.

«Започаткувати таку схему неважко. Скажімо, вишня і яблуня починають плодоносити на третій рік, а малина і полуниця — на другий, — пояснює експерт. — Під подібні завдання не можна використовувати програми–однорічки. Навіть незважаючи на бажання чиновників та логіку річного фінансового плану».