Риба псується з голови. Село — теж

25.03.2011
Риба псується з голови. Село — теж

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Прочитав у статтi «Земля — на продаж» вiдповiдi Юрiя Костенка на доцiльнiсть скасування мораторiю на продаж землi. Я не згоден, що скасування мораторiю без того, того й того — це злочин проти українства, бо «того» ми нiколи не дочекаємося вiд олiгархiчної, не народної Верховної Ради... Усi держави колишнього соцтабору (крiм «братнiх») обiгнали Україну за досягнутими показниками i ввiйшли до числа європейських лiдерiв. Так, вiддача хорватських земель у цiновому обрахуваннi на 1 га в 15,6 раза вища, ніж українських. Якщо Польща в 1990 році вiдставала від нас в 1,83 раза, то в 2009–му перевищила українські показники в 4,35 раза. А чому так? Чи український селянин не працьовитий, чи неродюча земля, чи гiршi природнi умови? Причин багато, а вiдповiдь одна — «риба псується з голови».

 

Тут були хутори!

У дитячi роки я бачив серед поля i на пiдвищеннях пойми рiчки Десна руїни i згарища будiвель, порослих лободою, кропивою. Поруч — кущi смородини, малини, ще не зрубанi на дрова плодовi дерева. То були залишки садиб селян–трударiв, хуторян, яких бiльшовики знищили як клас. У 1990 роцi за кермом авто я побував у Югославiї, Польщi. Скрiзь хутори, колгоспи не прижилися — в Югославiї не дозволив Тiто, а полякiв комунiсти i кагановичi не встигли примусити голодом через раптову смерть «вождя всiх народiв» у 1953 роцi.

Сьогоднi на селi розруха, з якою не можемо впоратися пiсля 80 рокiв колгоспного крiпацтва. Подiбний стан був на початку минулого столiття. Історiя змилувалася (буває раз на 100 рокiв) — 8 липня 1906–го. Кабiнет мiнiстрiв Росiйської iмперiї очолив Петро Аркадiйович Столипiн, якого весь цивiлiзований свiт вважає найталановитiшим реформатором сiльського укладу життя. Фермер — це столипiнський хуторянин. Проведенi Столипiним iз 1906 року реформи села стали локомотивом бурхливого розвитку всього господарства. Суть реформи: землi потрiбен трудiвник–хазяїн, iз повним вiдчуттям власностi, із правом успадкування i продажу. Держава передавала пустуючi й викупленi (не насильно вiдiбранi) у помiщикiв землi селянам, якi бажали i могли працювати, всебiчно допомагала фiнансово, юридично, безкоштовно навчала передовому досвiду господарювання. Український селянин вiдчув щирiсть i пiдтримку влади — хутори росли як гриби пiсля теплого дощу. Не всi сприйняли реформи, в тому числi й письменник Лев Толстой — був виразником настроїв общинного селянства: «Земля є надбанням усiх, i всi люди мають однаковi права користуватися нею». Вiдповiдаючи Толстому, Столипiн писав, що «вiдсутнiсть у селi власностi на землю створює всю нашу необлаштованiсть..., штучне щодо цього оскоплення нашого селянина, знищує в ньому природне поняття власностi i веде до багато чого поганого, i головне — до бiдностi. А бiднiсть, як на мене, гiрше рабства».

«Столипiн, давши свiй напрямок, свiтло i назву передовому десятирiччю Росiї, був у вереснi 1911 року вбитий. Загинув — чи за насмiшкою iсторiї? — вiд руки єврея» (Олександр Солженiцин «Двiстi рокiв разом»). Сталося це 1 вересня у Київському оперному театрi. Прiзвище провокатора–убивцi Багров. Багато iсторикiв переконанi: не будь цього вбивства, не було б Першої свiтової вiйни, Жовтневого перевороту, Громадянської вiйни, колгоспiв, Голодомору, занепаду села.

У 1991–му радянської iмперiї не стало. Колгоспи розвалилися. Новi «благодєтєлi» надiлили селян (в основному пенсiонерiв) шматком землi, вкравши заощадження в Ощадбанку, знецiнивши iнфляцiєю i те, що у бiльш кмiтливих було приховане у матрацi. Нi грошей, нi коня, нi вола. «Запрягайтесь, баби, в плуга, а ми пiдем керувать»...

Українці були «за»

Сiчень 2006 року Президент Ющенко вимагає скасування мораторiю на продаж землi. Верховна Рада проти. Столипiна Держдума теж не пiдтримала, але пiдтримав цар — упродовж року розпустив Першу i Другу думи, i вже з 1 березня 1907 року прем’єр працював iз Третьою...

В Українi багато рокiв агресивна бiльшiсть парламенту продовжувала мораторiй, бо легше ловити рибу в каламутнiй водi. Верховодили цим безглуздям герой України Литвин i Генсек комунiстiв Симоненко, нiби дбаючи про iнтереси всiх, за общиннiсть землi, не забуваючи, що таким словоблуддям прикривали свої дiї запеклi вороги селян — Ленiн i Сталiн. Ющенко це розумiв. Я переконаний, якби у 2006 році парламент пiдтримав Президента, українське село сьогоднi було б iншим. Не пiдтримали, затоптали... Невдовзi 100 рокiв iз дня смертi Сталiна. Сьогоднi Президент — «i цар, i Бог». Та хто йому розтлумачить про реформи? У кого з владного бомонду столипiнське мислення?..

Я не знаю в Українi моральнiшої, авторитетнiшої людини за Євгена Сверстюка. Ось його висновки в 2008 роцi: «Очевидно, багато ворогiв у Вiктора Ющенка — не за його м’якiсть, за твердiсть у постановцi стратегiчних питань. І до ворогiв рiзних категорiй... Якщо говорити про нацiональнi масштаби i культуру мислення, то в нас немає кого поставити поряд». Фiлософ Сверстюк знає, що головне в державника — культура мислення... Ющенко здатний реформувати село, зможе мобiлiзувати на це частину награбованого бандократами i те, що переводиться в офшори, i головне — приборкати корупцiю, без чого не поступлять iноземнi iнвестицiї. Це неможливо!!! «Можливо, якщо влада буде в чистих, чесних i твердих руках», — вiдповiв В. Шульгiн, депутат Держдуми за прем’єрства Столипiна. Можливо, якщо Прем’єром iз повноваженнями Столипiна стане Ющенко, якщо Президент зможе двiчi на рiк розпустити Верховну Раду — нинiшня на реформи не здатна, iншi iнтереси i ментальнiсть... Замкнуте коло. Недолуга влада манiпуляцiями обирає себе, ще й звинувачує в цьому нас. Вiдчуваю на поведiнцi Литвина, що Рада намагається самопродовжитися до 2015 року (300 голосiв є). А що можемо ми? Не допустити цього нахабства i вимагати вiд полiтичних партiй (в яких «рило не в пуху»), вiд журналiстiв оприлюднювати (постiйно) у виборчих агiтках i ЗМІ прiзвища депутатiв, якi з 2000 року хоч раз голосували за мораторiй. Ми повиннi їх вiдсiяти...

Закiнчую з чого почав: недостатньо говорити українською, купувати українське, одягатися в українське. Головне — мислити по–столипiнськи i вболiвати, в першу чергу, за свiй народ, отже — i за державу... Історик Ігор Мюндюков у статтi «Заспокоєння не буде» робить висновок iз реформи Столипiна, що в 1908–му i 1911–му, i в 1918—1921 роках, i в 1929–му, i пiзнiше бiльшiсть селян подiляла погляди Толстого, а не Столипіна. Лукавить пан Ігор — у 1908—1911 рр. селяни–українцi реформи сприйняли, де б вони не проживали на територiї iмперiї, а вже потiм нiхто i нiколи їх не питав — бандократи обкрадали селянина, а незгодних знищували фiзично та морили голодом. Росiяни ж i євреї до реформи ставилися скептично — i це факт.

Микола МИХНИК