Танець серця і душ

Уже сьогодні, напередодні виходу альбому «Танець серця» (презентація якого відбудеться 2 квітня в Культурному центрі Києво–Могилянської академії), можна сміливо стверджувати, що цей реліз є на кілька голів вищий за попередні два й має всі шанси потрапити до найкращої десятки альбомів 2011 року. Попередні два альбоми об’єднував ідеологічний підхід: «Над диким полем» побудований на символах запорізького козацтва, «Полум’яна рута» відображає традиції Русі–України. За словами лідера й вокаліста гурту Сергія Василюка, «Танець серця» розкриває не стільки громадянські позиції, скільки передає внутрішній душевний стан.

— Сергію, зі свого досвіду добре знаю, що для творчого майбуття будь–якої формації визначальним є третій альбом, а у вашому випадку він є справді переконливою роботою.

— Дякую. Ми багато надій покладаємо на цей реліз, на те, що наша музика зачепить «за живе» молодь, а точніше — різні молодіжні субкультури. Зараз працюємо над тим, аби вийти на міжнародний рівень у слов’янському світі й на Заході. Нині нами зацікавився діаспорний фестиваль «Союзівка» у США.

Новий альбом справдi дуже важко втиснути у якісь жорсткі рамки. Передусім це не хард–рок або хеві–метал, які нам постійно приписували. Це також і не фольк–метал, хоча окремі елементи тих стилів присутні. На диску є композиції баладного типу, є елітарно–рафіновані речі. Тобто ми свідомо відійшли від стандартів важкої музики, у нас дуже виразно задіяні бандура (Іван Лузан) та скрипка (Софія Рогальська).

— Раніше ти зауважував, що на групу серйозно вплинули «Кому Вниз», «Вій» та деякі західні гранди...

— Для мене живий концертний альбом In vivo in kastus «Кому Вниз» й досі залишається взірцем української музики всіх часів. Водночас на нас серйозно вплинули Василь Жданкін та Сашко Лірник iз його епічними казками, із закордонних впливів — Іron Maiden та білоруси Gods Tower.

— Чи плануєте промоційний тур під «Танець серця»?

— Нині ведемо переговори з містами, де в нас найбільша кількість шанувальників. Це Львів, Івано–Франківськ, Тернопіль, Чернівці. Також будуть Мінськ і Москва, де в мене минулого року був сольний концерт. Ще тривають переговори з промоутерами в Польщі, Чехії і Словаччині.

— Що і хто навіяв теми нових пісень?

— Пісню «Дорога в ліс» навіяла «Лісова пісня» Лесі Українки: читаючи поему, я збагнув, що весь міфологічний світ iз мавками, русалками та іншими істотами — це зворотний бік нас самих. «У цьому полі, синьому, як льон» — річ на пронизливу лірику Василя Стуса. А от «Схована у мріях» — колискова для донечки, яку я дуже мріяв мати від своєї коханої.

— Чи були у вас спроби візуалізувати свою музику?

— Так, ми зробили відеокліп на пісню «Місяцю мій» і тільки–но зібралися презентувати його на каналі «Ентер», коли там почалися якісь проблеми. Однак і цей кліп, і багато наших живих виступів викладено на YouTube.

— Яким ти бачиш майбутнє сучасної української рок–сцени?

— Чи буде зменшуватися або збільшуватися кількість і якість національно і соціально–свідомих музикантів — це залежить від соціально–політичної температури всередині нашого суспільства, але поки що підстав для оптимізму не дуже багато.