Головна нагорода 57-го Каннського кінофестивалю дісталася минулої суботи американському кінорежисеру-документалісту Майклу Муру за викривальний фільм «Фаренгейт 9/11». І це стало головною сенсацією фестивалю. Не тому, що фільм — переможець за своїми художніми якостями не заслуговує на «Золоту пальму» (стрічка Мура ще до оголошення рішення журі входила до трійки фаворитів конкурсної програми), а з огляду на те, що на фестивалі дуже рідко нагороджують документальні роботи, та ще й такі суперечливі, як цьогорічний лауреат. Останній раз «Золотою пальмою» кінодокументалістика була відзначена 1956 року — нагороду тоді отримав французький океанограф Жак Кусто за свій кіношедевр «Світ тиші».

Те, що зробила Руслана для України позаминулої неділі, вже досить довгий час робить і письменник Андрій Курков. Тільки він пише російською мовою і проводить презентації своїх перекладних книжок в Іспанії, США, Франції, Німеччині, Голландії, Китаї без патріотичних екзальтацій, тому в Києві до Куркова ставляться... спокійно, ніби кожний другий український письменник має свої книжки в американських списках бестселерів. Найбільшу популярність у світі Андрію приніс роман «Пікнік на льоду» — про пінгвіна Мішу, він став локомотивом, за яким паровозиком проїхали на світовий книжковий ринок інші романи українського літератора. Кілька років тому німецькі кінематографісти пропонували екранізувати «Пікнік», але вони хотіли зробити з нього love-story, а автор відмовився. І ось тиждень тому в Цюріху була підписана остаточна угода, над якою близько року билися англійські юристи, котрі захищають інтереси британської студії «Апокаліпсис фільм» (копродюсер фільму «Гаррі Поттер і філософський камінь»), і швейцарські, що представляють інтереси Андрія Куркова, про початок виробництва кінофільму за романом «Пікнік на льоду».

Славетний польський кінорежисер Єжи Гофман, добре відомий нашим глядачам завдяки своїй величній кіноепопеї «Вогнем і мечем», розпочав роботу над новим проектом — документальним телевізійним фільмом «Україна», повідомляє польський інтернетівський сайт «Інтерія». Режисер є й автором сценарію цієї стрічки, а за зйомки та фінансування нестиме відповідальність його приватна фірма «Зодіак Єжи Гофман Фільм Продакшн». На зйомки картини режисера надихнула... нещодавно видана книга Президента України Леоніда Кучми «Україна — не Росія». «Я хочу показати переломні події в історії України, її культуру та звичаї, а також те, що українське минуле є солідним містком до майбутнього», — зазначив Єжи Гофман.

Синдром однієї ролі знайомий чи не всім відомим акторам. Поцілив у яблучко на екрані — і тебе тільки з нею й асоціюватимуть. Щось подібне трапилося i з династією художників Якутовичів. Батька, Георгія В'ячеславовича, пересічні поціновувачі мистецтва знають, насамперед, як художника-постановника параджанівських «Тіней забутих предків». Син, Сергій Георгієвич, відомий своїм авторством декорацій до «Молитви за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка, яких він намалював півтора кілометра. «За кадром» залишаються тисячі графічних робіт, сотні проілюстрованих книг, виставки, відгуки, емоції тих, хто про Якутовичів знає не лише завдяки «Тіням» та «Мазепі»... Цьогоріч Сергій Якутович став лауреатом Державної премії імені Шевченка і відкрив художню галерею «Я». Ці дві події можна ідентифікувати як повернення до свого глядача. Глядача не лише такого, який скучив за якісними, глибокими роботами, а й того несвідомого неофіта, що сучасне мистецтво уявляє винятково примітивно-розмитою, безликою плямою.