Дивовижна львівсько–київська формація «Атмасфера» презентувала свій другий альбом «Інтегро». Дебютний реліз «Забута любов» вийшов навесні 2010–го і супроводжувався низкою яскравих презентаційних концертів. І не лише в Україні. Музика «Атмасфери», насичена міксом екзотичних кельтських, індуїстських і давноукраїнських мотивів, припала до вподоби організаторам одного з найбiльших європейських фестивалів Prystanek Woodstock, який відбувається на заході Польщі. Ви спитаєте: чому не в Україні? Причина очевидна: «заточені» під російськомовну попсу вітчизняні прокатники концертів не в змозі осягнути й оцінити найбільш популярний нині у Європі сучасний стиль world music, у виконанні якого «Атмасфера» вже досягла помітних успіхів. «З новою програмою, яка зазнала деяких стильових змін і має назву «Інтегро», ми збираємося з 20 лютого до 10 березня навідатися з презентаційними концертами до Полтави, Запоріжжя, Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Севастополя, Львова і Луцька, — ділиться планами Юлія Яремчук, яка стояла біля витоків «Атмасфери». — Минулого року ми мали досить серйозний концертний тур містами Польщі. На загал це 40 міст, серед яких найвизначніші — Краків, Торунь, Щецин, Люблін та Варшава. Річ у тім, що в Польщі концертний менеджмент розвинутий набагато краще, ніж у нас, і є таким, що реально враховує смакові преференції тамтешньої публіки, яка насправді добре розбирається в актуальних трендах сучасної сцени. До того ж там геть відсутнє тотальне збочення у бік попси, як ми це спостерігаємо вдома».
Порівнюючи дебютний альбом із щойно презентованим, Юлія Яремчук зауважила, що обидва мають різний характер. Якщо «Забута любов» — це програма зі споглядально–медитативною музикою, яка має, так би мовити, інтровертний настрій, то альбом «Інтегро», і це видно з самої назви, демонструє інший бік уподобань музикантів та цілковиту відкритість світу, виражену в розмаїтті музично–естетичних характеристик. До речі, в цій роботі цілком органічно співіснують праматеринський санскрит, українська й англійська мови.
«Ми вже відчули себе громадянами світу, — каже Яремчук. — Особливо на міжнародному джазовому фестивалі у Норвегії у 2009 та 2010 роках. Там ми грали разом зi світовими зірками джазу. Незважаючи на стриманий характер норвежців, відчули неприховану зацікавленість їхньої публіки нашою музикою, ідеями і темпераментом».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
