Що українського в фільмі Міндадзе?

Українськість фільму пояснюється просто — фінансовим внеском (він становить третину бюджету стрічки) та іменем одного з продюсерів: Олег Кохан. Це вже другий його вихід на рівень фестивального олімпу. Попереднім був Канн і добре відомий нині фільм «Щастя моє» режисера Сергія Лозниці. До речі, продюсером iз російського боку є Олександр Роднянський, недавній киянин. Натурні зйомки відбувалися в Україні, одначе не в Прип’яті, а на Донбасі.

Події фільму відбуваються того квітневого дня 1986 року, коли сталася Чорнобильська катастрофа. «Я, — сказав в одному з інтерв’ю Міндадзе, — давно вже хотів зробити кіно, або, як я його називаю, фільм–метафору, про чорнобильські події. Не стандартне, «під документ», не «поп–корновий» блокбастер, не «вияснялку», хто і коли кнопку неправильно натиснув. Ні! В першу чергу мене цікавила людина, яка не тікає від катастрофи, а навпаки — не може рушити з місця» («Сегодня», 25 січня). Словом, судячи зі слів режисера, це така собі історія про стійкого «олов’яного солдатика», що стоїть, попри все, про той стрижень моральний, який в усі часи викликав захоплення в людині...

Берлінський фестиваль упродовж останнього десятиліття не надто часто балував російських режисерів своєю увагою. Одначе ситуація змінюється. Нагадаю, рік тому картина «Как я провел этим летом» Олексія Попогребського виграла на Берлінале аж два призи великого журі. Цілком ймовірно, що успіх матиме і Міндадзе. Досвід є — 1995–го їхнiй фільм з Абдрашитовим «П’єса для пасажира» здобув берлінальського «Срібного ведмедя».

Будемо сподіватися, що в недалекому майбутньому українці вкладатимуть у номінантів великих фестивалів не тільки гроші, а й щось цінніше — мистецькі ідеї, творчу енергетику.

Ізабелла Росселіні всіх розсудить

Велике журі цього року очолить знаменита актриса Ізабелла Росселіні («Синій оксамит», «Дикий серцем», «Великий Мерлін», «Наполеон» та інші). Дочка одного з фундаторів італійського неореалізму та легендарної акторки Інгрід Бергман, подруга кількох визначних режисерів відзначається вибагливим художнім смаком. Тож слід очікувати на нетривіальне рішення щодо розподілу золотого та срібного «ведмедів», традиційного фестивального призу.

За призи великого журі змагатимуться 16 стрічок. Ще шість буде показано у великій програмі, однак поза конкурсом. Серед них нова картина американців — братів Коенів, яка відкриє фестиваль 10 лютого. Це рiмейк однойменного вестерну 1969 року з Джоном Уейном. Фабула «Залізної хватки» доволі проста: це історія 14–річної дівчини, судового пристава та ще одного працівника від правопорядку. Вони йдуть слідами убивці дівчинки і потрапляють на територію індіанського племені. Отут, напевно, і почнеться... Брати Коени («Просто кров», «Бартон Фінк», «Старим тут не місце»...) відомі як умільці, що вигадливо поєднують кримінальну фабулу з чимось фантазійно–філософічним. Очікується й тут щось подібне.

До речі, бюджет фільму становить 38 мільйонів доларів — три річних українських (рекордних нині!) державних кінобюджети.

Два інші фільми буде презентовано на спецпоказах. Вони стануть демонстрацією солідарності з іранським режисером Джафаром Панахі. Йдеться про його картину «Офсайд» та документальну стрічку (у форматі 3D) знаменитого німця Вернера Херцога «Печери забутих снів». Як відомо, Панахі переслідувала влада Ірану, а нині він в ув’язненні. Тим більший інтерес викликає конкурсна картина «Надер і Сімін» іранського режисера Асфара Фархаді. Що тут спрацювало — кон’юнктурні мотиви, чи це справді мистецька робота? Побачимо.

Поза конкурсом і 3D–біографія танцівниці Піни Бауш «Піна», знята класиком німецького кіно Вімом Вендерсом. 3D увійшло в моду — чи надовго?

Не найбільші і не найвагоміші кінематографічні держави цього разу доволі широко представлені в конкурсі. Що означає просту річ — авторитет цих країн зростає. Скажімо, Туреччина, яка минулого року й виграла у Берліні фестивальне золото. Цього разу турки презентували фільм Сейфі Теомана «Наш великий відчай». Серед інших конкурсантів — «Ліпстикка» ізраїльтянина Джонатана Саггала, «Туринський кінь» угорки Бели Тарр (давно вже не було угорців у конкурсі), «То дощ, то сонце» корейця Лі Йон–Кі...

Знаменитий британський актор Ральф Файнс дебютує фільмом «Коріолан». Занудьгував, мабуть, у своїй професії, вигравши в ній заледве не все, що можна виграти. А звання «народний артист» у британців немає, досі не додумалися до такого дива. Тож і пішов, бідака, у режисуру.

Ми розповіли тільки про повнометражний конкурс, а ще ж є офіційні «Панорама» та «Форум», конкурс короткометражних фільмів (одного разу в ньому відзначився наш аніматор Степан Коваль), і Кампус Талантів, де гуртують обдарованих початківців, і Європейський кіноринок. Берлінале завжди має амбіції охопити неохопне.