Криптоісторія і сміхокорекція. Глибинні сенси майже антиутопії «Чарівник країни Оз» та її українське видання
Звісно, я читав цю книжку, ще коли був — ген-ген — совєтським підлітком. >>
Чи здолає Шевченківський комітет «Гравітацію часу»
28.01.2011
Віктор Сидоренко. (Наталі Рекунової.)
Для шевченківського комітету — безпрецедентна подія: на найвищу мистецьку премію країни висувається художник, який робить актуальне мистецтво. Актуальне за формою і за змістом. Директор Інституту проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко — бажаний гість у будь–якій комерційній галереї, він виставлявся у Франції, США, Казахстані, Великобританії, Фінляндії, Китаї, Росії, Німеччині, представляв Україну на 50–му Венеціанському бієнале, а на цьогорічному виступає в ролі комісара українського павільйону. На премію висувається його цикл «Гравітація часу», який тягнеться в часі вже кілька років і складається з арт–проектів «Аутентифікація», «Левітація», «Новий ковчег» та «Деперсоналізація».
«Я радий, що є можливість зробити виставку — це умова для висунення на премію, — і показати людям свої твори, — каже Віктор Сидоренко. — Це сучасні роботи, тому я навіть не знаю, як на це Шевченківський комітет подивиться, думаю, можуть віддати перевагу чомусь більш традиційному». На виставці представлені як давні, так і новіші роботи Віктора Сидоренка. Основну частину експозиції складає живопис із проекту «Левітація». Насичений в’язкий червоний колір із великоформатними живописними площинами й фігурами людей на повний зріст створюють оптичну гру, в якій всі об’єкти немов зависають у повітрі в різних позах. Об’єкти зображення перебувають ніби у невагомості. З відстороненими спокійними обличчями — чи то під гіпнозом, чи то у медитації сила думки долає земне тяжіння, а матеріальне тіло втрачає вагу і витає у просторі. Аж перевірити хочеться, чи сам стоїш іще ногами на підлозі. Люди одягнені в кальсони білого кольору — кольору духовної чистоти, який контрастує з червоним, що тут символізує тоталітарний світ. Таким чином зображено перехід від тоталітаризму до духовного очищення, політ — свого роду перехід від неволі до внутрішньої свободи. Також представлена мультимедійна частина і скульптура проекту «Аутентифікація» — уніфікована срібляста фігура людини, такий ніби символ клону, безликого електорату, який не може ідентифікувати себе щодо суспільства.
Для тих, хто не любить контемпоральне мистецтво, а тяжіє до традиційного, представлено кілька давніших картин, над якими автор працював у 80–х роках: жіночі тіла, класичні мотиви і квіти. На полотнах жінки не мають облич — автор переніс тіло сучасної жінки в античний торс, втілив лише образ, не надавши конкретних портретних рис.
Якщо художник і сумнівається щодо відповідності свого мистецтва критеріям державної премії, то його колеги думають інакше. Народний художник України Олексій Міщенко вважає, що варто придивлятися та оцінювати саме сучасні процеси в мистецтві. «Не можна жити мистецтвом ХІХ—ХХ століть, коли такий поступ пішов у техніці, інших галузях життя. У мистецтві теж має бути збудження, — вважає художник. — Людям треба через мистецтво дати відчути певний стрес і час, адже духовність не повинна відставати. І роботи Віктора Сидоренка — це мистецький поступ». Завідувач кафедри графічних мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Василь Перевальський відзначає номінанта як художника потужного: «Який суперреалізм і прекрасна пластика у його давніших роботах! Його живопис висококультурний, стилістично витриманий, цілісний. А потім отак він зміг перейти на абсолютно концептуальні речі! Я вважаю, що претендента іншого немає, і переконаний у перемозі Віктора Сидоренка».
У його роботах матеріалізуються одвічні питання ідентифікації особистості у посттоталітарному суспільстві, взаємопроникнення минулого та нової часово–просторової реальності, в межах якої іноді зникає відчуття власної матеріальності. У роботах Віктора Сидоренка — двобій людини із часом і водночас неподільне злиття у нескінченності Всесвіту.
